ЛЮБАР — с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Случ (права прит. Горині, бас. Дніпра), за 24 км від залізничної ст. Печанівка. Населення (Центру) 2,4 тис. осіб (2004). На території Л. знайдено рештки давньорус. городища. Деякі дослідники ототожнюють Л. з літописним містом Болохов — центром Болоховської землі, вперше згаданим в Іпатіївському літописі (1150). Від 1324 (див. Гедиміна походи на Волинь і Київщину 1323 і 1324) і до 1386 містом володів литов. князь Любарт (від імені цього князя, можливо, походить назва міста). 1340—82 на березі р. Случ в районі сучасного Л. було зведено укріплений замок. У 14—15 ст. поселення поблизу замку стало центром удільного князівства і згадується в документах під назвою Любартів (Любартов). Згодом назва трансформувалася в Любар (перша письмова фіксація цієї назви датується 1604).
Любар. Домініканський костьол. Малюнок Н. Орди. 1862—1876.
У 18 ст. з Л. та навколишніми селами пов’язана діяльність загону опришків І.Бойчука. 1752 в Л. відкрито єзуїтську школу. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії. Від 1797 — волосний центр Новоград-Волин. пов. Волинської губернії. 1812 в місті налічувалося 518 дворів. 1825 тут квартирувався Охтирський гусарський полк на чолі з учасником декабристського руху А.Муравйовим. Членом Товариства з’єднаних слов’ян був колиш. вихованець Любарського повітового уч-ща Т.Жебровський. У серед. 19 ст. у місті працювали суконна ф-ка, 3 шкіря-
пні—грудні 1919 — Армії Української Народної Республіки, від 27 грудня 1919 до червня 1920 — польс. військ. підрозділам; 27 червня 1920 місто зайняла кавалерійс. бригада Г.Котовського. Від 7 березня 1923 — райцентр у складі Житомир. округи (1925—30 належав до Бердичівської округи). Від 1924 — с-ще міськ. типу. Від 1932 — у складі Вінницької області, з 22 вересня 1937 — Житомир. обл. (1962 р-н ліквідовано, 1965 відновлено). Від 8 липня 1941 до 8 січня 1944 був окупований вермахтом (див. Друга світова війна). Пам’ятки історії та к-ри: будівля колиш. школи василіанського монастиря (1775); домініканський костьол (1752).
372 ЛЮБАРТ
Літ.: ІМіС УРСР. Житомирська область. К., 1973; Бондарчук П. Болохів—Любартув—Любар: до історії стольного граду Болохівської землі. В кн.: Болохівщина: земля і люди: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Велика Волинь» (23—24 червня 2000 р.), т. 20. Хмельницький — Стара Синява — Любар, 2000; Івченко А.С. Містечка України: Довідник. К., 2000. О.В. Андрощук.
родилося під час окупації УРСР (див. Друга світова війна). Від споруд зберігся тільки будинок школи (1775) — пам’ятка арх-ри в стилі бароко. Літ.: Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (Каталог-справочник), т. 2. К., 1985; Жилюк С., Костриця М. Любарський Свято-Георгієвський монастир. В кн.: Болохівщина: земля і люди: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції Велика Волинь, т. 20 (23—24 червня 2000 р.). Хмельницький—Стара Синява—Любар, 2000; Тесленко І. Помянник Любарського монастиря чину святого Василія Великого (XVII —XIX ст.). В кн.: Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник. Житомир, 2000. Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБАР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
