ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, Львівський національний університет імені Івана Франка — один з найстаріших вищих навч. закладів Європи. Є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львів. єзуїтської академії (1661— 1773), Йосифинського ун-ту (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового ун-ту (1817—1918), Львів. ун-ту ЯнаКазимира (1919—39), Львів. держ. ун-ту ім. І.Франка (1939—1999). Львівська єзуїтська академія. Заснована 20 січня 1661 привілеєм польс. короля Яна II Казимира Ваза на базі єзуїтської колегії (див. Єзуїтські школи; вцілів колиш. будинок цієї колегії, він розташов. на вул. Театральній; на думку деяких істориків, тут свого часу викладав проповідник А.Гонцель-Мокрський, у якого, можливо, саме тоді навчався Б.Хмельницький). Привілей надавав навч. закладові «гідність академії і титул університету» з правом викладання в ньому всіх тогочасних університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Хоча 2-га пол. 17 ст. була для Речі Посполитої періодом екон. занепаду й політ. кризи і це істотно гальмувало розвиток новоствореної академії, проте обсяг і рівень викладання в ній були поставлені на такий само рівень, як і в ін. ун-тах центрально-сх. Європи. У різний час в академії працювало від 15—17 (поч. 17 ст.) до 50 (кін. 17 ст.) професорів та магістрів. 1676 в ній навчалося 500 студентів, а в перші роки 18 ст. — 700. У складі академії були 2 відділи (ф-ти) — філософський і богослов-
ський. Від 1688 існувала кафедра анатомії і фізики (з моменту відкриття її очолив Т.Будний). В академії викладали філософію, логіку, риторику, математику, астрономію, військ. мист-во, архру, латину та ін. дисципліни. Професорами працювали К.Нєсєцький, Ф.Гродзіцький, І.Красіцький, Г.Пірамович, Т.Сєкєжинський та ін. Навчання велося лат. мовою. Від 1749 при академії діяв Шляхетський колегіум. Багатьом випускникам надавали наук. ступені бакалаврів і магістрів. Академія підтримувала зв’язки з ін. тогочасними ун-тами й академіями (це засвідчують, зокрема, виявлені у рукописному фонді Києво-Могилянської академії тексти лекцій з філософії, що читали у Львів. єзуїтській академії). 1773 Львів. єзуїтська академія у зв’язку зі скасуванням ордену єзуїтів була закрита. Йосифинський ун-т. Після 1го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Галичина ввійшла до складу Австрії. Разом з частиною польс. земель її було виокремлено в коронний край — Королівство Галіції і Володомерії з адм. центром у Львові. 21 жовтня 1784 імп. Йосиф II Габсбург у рамках здійснюваної ним реформи освіти видав диплом про заснування у Львові ун-ту на базі існуючих у місті навч. закладів (у т. ч. колиш. єзуїтської академії). У дипломі зазначалося, зокрема, що «у Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини». Роком раніше імператор відвідав Львів і серед ін. справ оглядав будинки в центр. частині міста для розміщення в них ун-ту. Врешті-решт ун-ту передали будівлі колиш. монастиря й костьолу чину св. Трійці (належали свого часу ордену тринітаріїв). У костьолі облаштували б-ку. Тут же 16 листопада 1784 відбулася церемонія з нагоди заснування ун-ту. Святкову промову виголосив губернатор Галичини граф Й.Бригідо. Акт заснування зачитав губернський радник М.Кортун. На честь цієї події відбувся військ. парад, пролунали салюти з гар-
мат (за висловом сучасника, це означало «компліменти для новоприбулих муз»). Увечері було влаштовано ілюмінацію міста, а в театрі поставлено виставу «Двоє друзів» (її написав з нагоди початку навч. року професор заг. історії Л.-Е.Ценмарк). Першим ректором ун-ту було призначено чеха за походженням, єпископа Перемишльського Антонія-Вацлава Бетанського (1714—86). Згідно зі статутом ун-ту, вибори ректора відбувалися кожного року. Як правило, ректор на наступний навч. рік ставав проректором (від 1784 і до 1848 ректорську посаду по черзі займали 58 осіб; більшість із них були нім. походження, 9 — з поляків і 8 — з українців). На чолі ун-ту стояла «консисторія» (за статусом подібна до сучасної вченої ради). Вона вирішувала найважливіші справи, що стосувалися заг. кер-ва навч. закладом. До ун-ту зараховували осіб, яким виповнилося 17 років і які закінчили т. зв. нормальні школи (пізніше останні замінили г-зії). Зараховані спочатку потрапляли на філос. ф-т (він виконував підготовчі функції), а потім переходили до ін. спец. ф-тів чи залишалися на філос. ф-ті і поглиблено вивчали філософію. Мовою навчання була латинська. Від 1784 при ун-ті діяла г-зія, вона займалася підготовкою бажаючих вступити до ун-ту (її відвідували кількасот учнів, навчання тривало 5 років, предмети читалися лат. і нім. мовами). 1784/85 навч. рік розпочався 3 листопада, закінчився — 31 серпня. У вересні та жовтні студенти мали канікули. Від 1785 на прохання професорів власті дозволили розпочинати навчання у вересні, а закінчувати в червні. Декретом від 9 квітня 1785 стипендіатам ун-ту було дозволено вибирати собі для подальшого навчання будь-який ін. навч. заклад у межах Австрії. 1787 у складі ун-ту було засновано провізоричний (тимчасовий) «Studium Ruthenum» (більше відомий як «Руський інститут»). У декреті Надвірної канцелярії від 9 березня 1787 про створення цього навч. закладу зазначалося, що, «беручи до уваги пропозиції як запобігти нестачі священиків греко-католицького
обряду, Їх Імператорська Величність зволили постановити, що необхідно, поки не буде достатньої кількості українських кандидатів для духовного звання, які б знали латинську мову, організувати для них провізоричний науковий інститут з викладовою руською мовою». «Studium Ruthenum» мав 2 відділи — філос. та богословський. Тут готували греко-катол. священиків, навчання для них проводили церковнослов’янського мовою. Лекції читали, зокрема: Т.Захаріясевич (1759—1808; історія Церкви), А.Радкевич (1759— 1821; гебрейська і грец. мови), А.Павлович (моральна теологія), А.Ангелович (церк. право), І.Земанчик (п. після 1822; чиста і прикладна математика), П.Лодій (теор. і прикладна філософія), І.В.Лаврівський (логіка, метафізика, етика). За весь час існування цього ін-ту освіту в ньому здобули 470 укр. студентів. Поміж укр. студентів ун-ту заг. потоку був і І.Могильницький (згодом він уклав першу в Галичині граматику укр. мови). У перший рік діяльності Йосифинського ун-ту студентський контингент становив 285 осіб, у 1790 — 690, у 1817 — 869 (для порівняння: приблизно в цей же час — у 1820 — у Берлінському ун-ті навчалося 910 студентів, а в ун-ті в Галле— 795). Переважно це були вихідці зі шляхетних родин, діти духовенства і чиновників. Старанних студентів стимулювали грошовими нагородами, стипендіями, публічними похвалами, записом у книгу пошани. Лінькуватих — заносили в книгу ганьби, а за незадовільну поведінку виганяли з лекцій і навіть карали арештом. Від 1798 було введено спец. оцінку за поведінку. Починаючи з 1803, студентам
359 ЛЬВІВСЬКИЙ
Львівський національний університет імені Івана Франка. Будинок біологічного факультету (1851— 1920 був головним корпусом університету).
360 ЛЬВІВСЬКИЙ
Львівський національний університет імені Івана Франка. 1877— 1881. Архітектор Ю. Гохбергер. Фото 2008.
заборонялося відвідувати клуби, кафе, ігрові будинки, навіть публічні читальні. Від 1804 стипендії надавали тим, хто не лише добре навчався, а й мав зразкову поведінку. Розмір держ. стипендії коливався від 50 до 100 гульденів на рік. Плата за навчання у цей же час становила 18 гульденів за рік. Через погіршення екон. стану в Австрійс. імперії (це було зумовлено, зокрема, наполеонівськими війнами; див. Наполеон I) приміщення Львів. ун-ту не ремонтувалися і стали малопридатними для навчання. У зв’язку з цим губернатор Галичини граф Й. фон Урмені звернувся до австрійс. імп. Франца I Габсбурга з пропозицією закрити ун-т у Львові. Окрім посилання на непридатність приміщень, губернатор у листі до імператора мотивував свою пропозицію також тим, що у Львові надто «велика кількість спокус та розваг, що заважають студентам учитися». 1805 Львів. ун-т перевели до Кракова (після 3-го поділу Польщі 1795 Краків відійшов до Австрії) і об’єднали з Гол. коронною школою (нині Краківський університет). У Львові місце ун-ту зайняв Львів. ліцей. 1809 нібито у зв’язку зі збільшенням числа українців, які знали лат. мову і могли вільно студіювати на богословському ф-ті, «Studium Ruthenum» (уже в складі краківської Гол. коронної школи) закрили. Франца I університет. 1817 ун-т у Львові було відновлено. Цьому сприяла ухвала Віденського конгресу 1814—1815 про оголошення Кракова вільним містом, що привело до втрати австрійця-
ми Гол. коронної школи (того ж року перейменована на Ягеллонський ун-т). Акт про відновлення у Львові ун-ту австрійс. імп. Франц I Габсбург підписав 7 серпня 1817. У відповідному розпорядженні було також визначено гол. підготовчу базу для ун-ту — нею стала 1-ша Львів. (Руська) г-зія (на думку деяких істориків, це недвозначно засвідчувало, що ун-т призначався для задоволення культ. потреб українців; викладання в ун-ті велося, як і в ін. навч. закладах Австрії, лат. мовою; з 1848, однак, лекції переважно читали нім., з 1879 — польс. мовою). Ун-т відновили у складі 3-х ф-тів: філос., правничого і богословського. Він отримав назву Universitas Franciscea (Францовий ун-т). Його урочисте відкриття відбулося 4 жовтня 1817. Вищим органом управління ун-ту був Академічний сенат, до нього входили ректор, проректор, декани, продекани, представники від ф-тів і секретар. Сенат вирішував кадрові питання, контролював організацію навч. процесу, створення та реорганізацію кафедр, присудження наук. ступенів тощо. Посади ректора, проректора, деканів і продеканів були виборними. Першим ректором став львів. римо-катол. архієпископ Анджей-Алойз, граф Скарбек-Анквіч (1774—1838). Роботою ф-тів керували «колегії», до їх складу входили декан, продекан, усі професори ф-ту і два виборні представники від доцентів. Кожен професор мав кафедру (певний курс, який він читав). Практичні та семінарські заняття відбувалися в ін-тах (останні мали свої окремі приміщення, б-ки, обслуговуючий персонал). Пед. персонал ун-ту складався з професорів, доцентів, викладачів і асистентів. Професори поділялися на звичайних (ординарних), надзвичайних (екстраординарних), почесних і титулярних. Приват-доценти викладали, як правило, за платню не від ун-ту, а від студентів, які записувалися на їхні лекції. Для вступу в ун-т абітурієнт мав подати документ про середню освіту і заяву про зарахування на той чи ін. ф-т. Зачислення
відбувалося без складання вступних іспитів. Навчання було розраховане на 4 роки. Однак через різні обставини переважна більшість студентів отримувала диплом через значно довший термін. Пропустивши кілька семестрів, студент міг продовжити перерване навчання. Студенти поділялися на 3 категорії: звичайних (ординарних) студентів, надзвичайних (екстраординарних, переважно з теологічного фту) студентів та вільних слухачів (як правило, ними були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами). Навчання в ун-ті для більшості студентів було платним. Без оплати відвідували лекції студенти теологічного ф-ту. Таку ж пільгу могли мати й ті студенти, які вважалися бідними й успішно складали семестрові колоквіуми. Крім плати за навчання, існували плати за прийняття в студенти, за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за користування б-кою. Із стипендіального фонду (він утворювався переважно з доброчинних пожертв) деяким студентам робили грошові виплати. Частину студентів забезпечували місцем у гуртожитку. Склад студентства щороку змінювався кількісно і за нац. пропорціями. 1822 в ун-ті було 1304 студенти, з них на філос. ф-ті — 701, правничому — 224, богословському — 379. 1833 в ун-ті навчалися понад 300 українців, вони студіювали на філос. та богословському ф-тах. 1842 на богословському ф-ті було 295 студентів, з них 237 — укр. походження. Революції 1848—1849 років в Європі започаткували добу змагань українців та поляків за свої нац. права, зокрема за мову навчання в ун-ті. Навесні 1848 в унті за підписом викладачів була видана відозва, в якій засуджувалася панщина і ставилося питання про її скасування. Тоді ж за зразком студентів Відня студенти Францового ун-ту організували Студентський легіон кількістю до 1200 осіб (існував упродовж 8 місяців). Командував легіоном проф. Ф.Стронський. Легіон узяв участь у Львівському повстанні 1848. Під час придушення повстання 2 листопада університет-
Львівський національний університет імені Івана Франка. Портик. Скульптурна алегорична група «Освіта». Скульптор Т. Рігер. Фото 2008.
Львівський національний університет імені Івана Франка. Портик. Скульптурна алегорична група «Робота». Скульптор Т. Рігер. Фото 2008.
ський будинок було обстріляно, приміщення майже повністю зруйновано. До 1851, доки уряд не передав ун-тові нове приміщення по вул. Миколая (сучасна вул. Грушевського), навчання проходило в будинку міської ратуші. Наприкінці 1848 в ун-ті створили першу укр. кафедру — рус. словесності, її очолив Я.Головацький. Тоді ж на богословському ф-ті окремі предмети почали викладати українською. На поч. 1860-х рр. було створено ще 2 укр. кафедри на ф-ті права. 27 квітня 1869 австрійс. імп. Франц-Йосиф I Габсбург видав розпорядження про визнання польс. мови офіційною в Галичині, це призвело, незважаючи на ін. розпорядження імператора від 4 липня 1871 про скасування обмежень на читання лекцій польс. і укр. мовами на юрид. і філос. ф-тах, до поступової полонізації ун-ту (1870 польс. мовою читали 13 предметів, нім. — 46, лат. — 13, укр. — 7; 1906 польс. мовою читали 185 предметів, нім. — 5, лат. — 14, укр. — 19). Звичайні (ординарні) студенти складали основну масу студентів ун-ту. Взимку 1870/71 навч. року їх було 935 із 1082 студентів. Ця пропорція не зазнала істотних змін і в 1890-х рр. У 1899/1900 навч. році 1793 студенти із 2004 були звичайними (ординарними).
До читання лекцій в ун-ті були залучені, зокрема: М.Нападієвич (1779—1845; українець родом із Тернопільщини, професор філософії, декан ф-ту і ректор ун-ту 1828/29), Ф.Стронський (1803—1865, поляк, філософ, дир. університетської б-ки у 1837—59); Г.Уліх (1743—94, історик, автор підручника з нумізматики та допоміжних історичних дисциплін), Й.Маусс (1778—1856, німець, викладач заг. історії та історії Австрії, ректор ун-ту 1825/26; 1852/53), В.Ганн (1763— 1816; родом із Граца, Австрія, професор кафедри естетики, поет, ректор ун-ту 1792/93, почесний громадянин Львова), М.Михалевич (1792—1846; українець, професор заснованої 1826 кафедри польс. мови та літератури), Б.Борзага (1745—1806; професор австрійс. цивільного права, перший декан правничого ф-ту, ректор у каденціях 1785/86; 1801/ 02), К.-Й.Гюттнер (1793—1822; автор праць із цивільного права), М.-Ф.Штегер (1796—1834; професор політ. наук і австрійс. права), Л.Шульц фон Страшніцькі (1803—52; професор вищої математики), І.Мартинович (1755— 95; професор фізики й перший декан філос. ф-ту), А.Кунцек (1795—1865; викладач фізики та прикладної математики), І.Фесслер (1755—1839; професор герменевтики), А.Ангелович (1756— 1814; українець, професор догма-
тики, перший ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові, 1783), М.Скородинський (1757—1805; професор пасторальної теології, ректор ун-ту 1804/05), Григорій (Яхимович, викладач релігії та педагогіки, декан філос. ф-ту 1837 і ректор ун-ту 1860/61), Б.Гаккет (професор натуральної історії), Ф.Мазох (двічі обирався ректором у каденціях 1802/03 і 1827/28), В.Гільденбранд (1763—1818; директор мед. ф-ту в Кракові, автор підручника з хірургії). 1882 було створено кафедру географії (її очолив А.Реман; 1840—1917). У вересні 1894 було створено університетський архів. Цього ж року почав діяти 4-й ф-т — медичний (розпорядження про його відкриття австрійс. імп. Франц-Йосиф I Габсбург видав ще 1891). Тоді ж було засновано «кафедру всесвітньої історії з особливою увагою до Східної Європи і руської мови викладання», її очолив 35-річний М.Грушевський (польс. часописи називали його «хрещеним батьком» змагань галицької суспільності за укр. ун-т у Львові; 20 років свого життя він віддав ун-тові). Від 1897 навчатися на філос. ф-ті дозволили жінкам, з 1900 жінки також могли ставати ординарними студентами на мед. ф-ті та відділі фармацевтики (однак дозволу на навчання на правничому ф-ті вони не домоглися). Проте загальна кількість студенток не була значною, у перші роки студенток було 52 особи, з них 2 були звичайними (ординарними), 40 — надзвичайними студентками і 10 — вільними слухачками. 1905 на базі астрономічного кабінету (його керівником був
361 ЛЬВІВСЬКИЙ
Львівський національний університет імені Івана Франка. Атик. Скульптурна алегорична група «Галичина, Вісла та Дністер». Скульптор Т. Рігер. Фото 2008.
362 ЛЬВІВСЬКИЙ
М.Ернст, 1869—1930) було створено астрономічну лабораторію. До кінця 19 ст. 15 українців обиралися ректорами у 20-ти річних каденціях (перший раз — А.Ангелович на 1796/97 навч. рік, останній раз — о. Й.Комарницький на 1896/97 навч. рік). Серед 21 д-ра богослов’я 12 були укр. походження. За період з 1869 по 1900 навч. рік ректорами Францового ун-ту були представники філос. ф-ту — 13 раз, теологічного — 7 раз, юрид. — 9 — і мед. — 1 раз. За 30 останніх років 19 ст. чисельність професорсько-викладацького складу зросла майже втричі. У 1869/70 навч. році кількісне співвідношення між викладацьким і студентським складом було: 1 викладач на 22 студенти, у 1898/99 — 1 викладач у середньому на 14 студентів. Лекції у Львів. ун-ті читали відомі на той час учені, зокрема: Ю.Пузина (1856—1919; керував кафедрою математики з 1885, займав посаду декана філос. ф-ту), Б.Дибовський (1833—1930; керував кафедрою зоології, був засновником зоологічного музею в ун-ті), Ю.Нусбаум-Гілярович (1859—1917; ботанік), Б.Радзішевський (1838—1914; з 1872 до 1910 очолював кафедру хімії). С.Брондзінський (1862—1929; хімік), Р.Залозецький (1861—1918; хімік), С.Нємєнтовський (1866— 1925; хімік), Ф.Циркель (1838— 1914; перший завідувач кафедри мінералогії, один з основоположників петрографії), К.Ліске (історик), Л.Фінкель (1858—1930; історик), Т.Войцеховський (1838— 1919; історик), О.-М.Бальцер (історик), І.Шараневич (історик), Р.Пілят (1846—1906; професор, філолог), Л.Малиновський (1802 —1872; професор, філолог), Е.Порембович (1862—1937; професор, йому ун-т завдячує розвитком досліджень з германо-романської і класичної філології), Л.Цвіклінський (1852—1942; професор, дослідник класичної філології), Б.Кручкевич (1849— 1918; професор, дослідник класичної філології). А.Каліна (1846 —1906; польс. славіст), А.Кринський (1844—1932; польс. славіст), Ол.Огоновський (професор, очолював кафедру австрійс. цивільного права), О.Бальцер (читав історію польс. права),
С.Стажинський (1853—1935; історик польс. права), А.Гальбан (1865—1926; історик польс. права), Л.Пінінський (1858—1938; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права), М.Хлямтач (1865—1947; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права), Л.П’єнтак (1841—1909; професор, спеціаліст з рим. та західноєвроп. права). В.(Л.)Жмурко (1824—89; читав математику і фізику), В.Сєрпінський (1882— 1969; читав математику і фізику), М.Смолуховський (1872—1917; читав математику і фізику), Г.Кадий (1851—1911; анатом), Л.Ридигєр (1850—1920; професор, засн. хірургічної школи у Львові), В.-А.Глюзінський (1856— 1935; професор медицини), В.Шимонович (1869—1939; професор медицини). Cклад студентів Францового ун-ту був багатонаціональним. На зламі 19—20 ст. переважали студенти-поляки. Згідно з даними за 1896/97 навч. рік, в ун-ті числилося 762 студенти польс. національності, 459 — укр., 316 — єврейс. та 14 — ін. національностей. Від 2-ї пол. 19 ст. і до кінця 1870-х рр. серед представників ін. національностей (зокрема, німців, чехів, болгар, словаків, італійців) переважали німці (у 1870/71 навч. році на двох ф-тах — юридичному та філософському — їх нараховувалося 63 особи; з істотним скороченням, починаючи з 1879, заг. числа німецькомовних курсів кількість студентів-німців почала різко зменшуватися). Кількість студентів-українців наприкінці 1890-х рр. зменшилася. У 1870/71 навч. році укр. студенти складали 41 % усієї кількості студентів ун-ту, у 1896/97 навч. році — 30 %. Це було пов’язано зі скороченням набору до теологічного ф-ту (саме на ньому переважно навчалися українці, вони складали 3/4 його чисельності). У 1900/01 навч. році в ун-ті числилося 2060 студентів. Це майже вдвічі більше, ніж у 1870/71. Зростання кількості студентів відбувалося виключно за рахунок світських ф-тів. За чисельністю студентів Францовий ун-т був одним з найбільших в Австро-Угорщині і займав третє
місце після Віденського університету і Карлового університету. На поч. 20 ст. у Львів. ун-ті працювали укр. професори та доценти: на філос. ф-ті — О.Колесса, К.Студинський, С.Рудницький, І.Свенціцький, С.Томашівський, І.Кокорудз; на ф-ті права — П.Стебельський (1857—1923), С.Дністрянський, В.Вергановський (1876—1946); на богословському ф-ті — І.Бартошевський, Т.Мишковський, Й.Комарницький, Б.Копцюх. Напередодні Першої світової війни в ун-ті навчалося понад 6 тис. студентів, було 80 кафедр, з них 8 — українських. 1916 австрійс. уряд обіцяв заснувати у Львові укр. нац. ун-т, однак через поразку у війні не здійснив цих намірів. Львівський університет ЯнаКазимира. Після встановлення 1919 у Львові польс. влади ун-т офіційно став називатися ім’ям засновника Львів. єзуїтської академії польс. короля Яна II Казимира Ваза. У цей час він складався з 4-х ф-тів: юрид., мед., теологічного і філос. (останній 1924— 25 було поділено на 2 окремі — гуманістичний і математичноприродничий). За кількістю студентів ун-т був одним з найбільших у Польщі. У ці роки кількість студентів сягала 6—7 тис. осіб. 1923 ун-тові було передано приміщення колиш. Галицького крайового сейму (тут нині знаходиться гол. університетський будинок). В ун-ті в цей час викладали, зокрема: С.Лорія (1883—1958), Є.Ромер (1871—1954), К.Твардовський (1866—1938), Я.Птасьнік (1876—1930), І.Бадіян (1904— 42). У 1920—30-х рр. тут діяли Львів. мат. школа С.Банаха (1892—1945) і львів. складова Львівсько-Варшавської філос. школи. Укр. студентам та професорам доступ до ун-ту був практично заборонений (єдиним укр. ученим, який працював тут у 1930-х рр., був І.Свєнціцький). У відповідь на це було організовано Львівський таємний український університет (1921—25; його першим ректором став філолог В.Щурат). Станом на осінь 1939 українознавчі студії в ун-ті були представлені лише одним курсом
«руська філологія» (його викладав проф. І.Янів) та доцентурою з історії порівняльної слов’ян. літератури (нею керував д-р І.Свєнціцький). У 1938/39 навч. році «русинів» (греко-католиків) в ун-ті було 728 осіб, поляків (католиків рим. обряду) — бл. 3625 осіб. У цей же час населення укр. земель у складі Польщі на 2/3 складалося з українців. Львівський державний університет імені І.Франка. Після приєднання Західної України до СРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі) Львів. ун-т Яна-Казимира було перейменовано на Львів. держ. ун-т. На роботу до ун-ту запросили М.Возняка, В.Щурата, Ф.Колессу, М.Рудницького, І.Крип’якевича, М.Зарицького (1889—1958) та ін. 17 жовтня 1939 ректором ун-ту призначили історика М.Марченка (у той час на фасаді гол. будинку ун-ту містився напис: «Львівський державний український університет»). Радикальних змін зазнала структура ун-ту. В його складі створили 5 ф-тів: істор., юрид., філол., фізико-мат., природничий. Колишній теологічний ф-т ліквідували, а медичний — виокремили (на його базі створили мед. ін-т). Відкрили нові кафедри, відділ заочного навчання, аспірантуру. Навч. плани і програми уніфікували за рад. зразком. 8 січня 1940 Президія ВР УРСР своїм указом присвоїла унтові ім’я І.Франка. (І.Франко записався на філос. ф-т Францового ун-ту 14 жовтня 1875; студіював класичну філологію та укр. мову і літературу; в червні 1877 був заарештований за «пропаганду комуністичних ідей та поширення книг соціалістичного й революційного змісту»; після 8-місячного ув’язнення відновив навчання; 1880 був удруге заарештований і після звільнення з 3-місячного ув’язнення залишив ун-т; 1891 продовжив навчання в Чернів. ун-ті; від жовтня 1892 до кінця червня 1893 слухав лекції у Віденському ун-ті; 1 липня цього ж року захистив дисертацію, наук. керівником був славіст В.Ягич, і отримав ступінь д-ра філософії з відзнакою; 18 березня 1894 склав у Львів. ун-ті габілітаційний колоквіум і був допущений до 3-ї стадії габілітації —
пробної лекції — на тему «Розбір “Наймички” Т.Шевченка»; 22 березня 1895 прочитав габілітаційну лекцію; вона була визнана успішною, і відповідні документи направили для затвердження у Відень у мін-во освіти Австрійс. імперії; І.Франко сподівався отримати посаду доцента кафедри укр. мови та літератури, з цього питання мав аудієнцію в намісника Галичини графа К.Бадені, однак результат зустрічі був негативним; 1907 він ще раз намагався отримати посаду доцента Францового ун-ту на основі колиш. габілітації, однак знову без успіху.) 1941 М.Марченка заарештували «за націоналізм та занадто поспішну українізацію університету». На цей час в ун-ті навчалося бл. 2 тис. студентів. У роки окупації Львова вермахтом (див. Друга світова війна) навчання у Львів. ун-ті не проводилися. Ун-т відновив діяльність після звільнення Львова військами Червоної армії (див. Радянська армія). Його ректором призначили М.Паше-Озерського. 15 жовтня 1944 до аудиторій прийшли перші студенти повоєн. пори (через рік їх було бл. 800 осіб). Відбулися певні структурні зміни ун-ту: діяло 9 ф-тів. 1948 ректором ун-ту був призначений учений-механік, проф. Г.Савін. 1950 на 1-й курс стаціонарного навчання було прийнято 575 осіб. Від 1951 до 1963 ун-т очолював геолог, проф. Є.Лазаренко. Від 1963 (і до 1981) посаду ректора займав професор, дослідник у галузі електротехніки М.Максимович, з 1981 (і до 1990) — професор, історик В.Чугайов. Тут працювали, зокрема, О.В’ялов, І.Крип’якевич, В.Соболєв, О.Парасюк, І.Юхновський, В.Панасюк. Незважаючи на часткову русифікацію та переслідування рад. властями інакодумців, ун-т став одним із провідних навчальнонаук. осередків УРСР. 1970 до ун-ту було зараховано більше 1100 осіб, 1985 — понад 1300. У різні роки тут навч., зокрема: Р.Братунь, Д.Павличко, Р.Іваничук, Р.Федорів, Є.Сверстюк, Ірина та Ігор Калинці.
Львівський національний університет імені І.Франка. Дух вільного ун-ту відродився у Львів. ун-ті зі здобуттям незалежності України, цій події передували перші в історії Львів. ун-ту демократ. вибори ректора (1990), ним став д-р фізико-мат. н., проф. І.Вакарчук. 29 березня цього ж року конференція трудового колективу ун-ту на пропозицію його студентського братства прийняла рішення про підняття нац. прапора над гол. університетською будівлею. 11 жовтня 1999 ун-ту надано статус національного. На поч. 21 ст. в ун-ті діяло 18 ф-тів і 130 кафедр (вони готують фахівців із 79 спеціальностей та за 12 спеціальностями в коледжах). На ф-ті доуніверситетської підготовки щорічно навчається понад 2 тис. слухачів, в ін-ті післядипломної освіти — бл. 6 тис. осіб. Загалом на денній формі навчання ун-ту числиться понад 19 тис., а на заочній — понад 2 тис. студентів. Станом на 1 вересня 2008 в ун-ті працювали 1709 штатних науково-пед. співробітників, з них 166 д-рів наук, професорів, 850 кандидатів наук. У складі н.-д. частини функціонує 19 н.-д. лабораторій, 7 НДІ: ін-ти франкознавства, істор. досліджень, археології, славістики, екології інформації, європ. інтеграції, літературознавчих студій. Також діють Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад (закладений 1852), Наук. б-ка (2008 їй виповнилося 400 років). При ун-ті є наук. центри, зокрема: центр інформаційних технологій і дистанційного навчання, центр магістерських програм, центр гуманітарних досліджень, Брит. центр, Нім. мовний центр, Австрійс. центр, Франц. центр, центр країн Пн. Європи. При унті працюють: Львів. фізико-мат. ліцей (1991), класична г-зія (1999), Буська г-зія ім. Є.Петрушевича (2001), навч. комплекс «Стрілківська школа-інтернат із поглибленим вивченням окремих предметів», навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа-ліцей» с. Козьова. Матеріальну базу ун-ту становлять більше 20 навчально-лабораторних корпусів, 8 студентських гуртожитків. В ун-ті — 20 спеціалізованих учених рад із за-
363 ЛЬВІВСЬКИЙ
364 ЛЬВІВСЬКИЙ
хисту докторських та канд. дисертацій. Ун-т співпрацює з 67 навчально-наук. закладами зарубіжних країн, зокрема Польщі, США, Канади, Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини. За часи незалежності почесними докторами Львів. ун-ту були обрані: І.Драч (1997), Л.Рудницький (1998), Д.Павличко (2000), І.Дзюба (2001), І.Юхновський (2004), Є.Сверстюк (2005), Л.Костенко (2006), В.Шевчук (2007) та ін. Від грудня 2007 обов’язки ректора ун-ту (у зв’язку з призначенням І.Вакарчука міністром освіти України) виконує проф. В.Височанський. Елементом герба Львів. ун-ту є гасло «Patriae decori civibus educandis» («Окраса Вітчизни — освічені громадяни»). Літ.: Finkel L., Starzynski S. Historya uniwersytetu lwowskiego. Lwow, 1894; Jaworski F. Uniwersytet Lwowski: Wspomnienie jubileuszowe. Lwow, 1912; Львівський університет 1661—1986. Львів, 1986; Львівський державний університет імені Івана Франка: Каталог-довідник. Львів, 1998; Львівський державний університет імені Івана Франка 1661—1999 (матеріали щодо надання статусу «національного»). Львів, 1999; Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець ХIХ — початок ХХ ст.). Львів, 1999; Історія Львова, т. 2. Львів, 2006. В.М. Качмар.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»