ЛУЧИЦЬКИЙ Іван Васильович (14(02).06.1845—22.08.1918) — учений, один із представників (разом з М.Кареєвим і Макс. Ковалевським) російсько-укр. істор. школи, знаної своїми дослідженнями аграрних відносин у Франції перехідної доби від середньовіччя до капіталізму (франц. історик і соціаліст Ж.Жорес, 1859— 1914, називав цю школу «e`cole franHaise et russe», зараховуючи до неї також Ж.Сан’яка). Чл.-кор. Петерб. АН (1908; з 1914 — Петрогр., з 1917 — Рос. АН). Н. в
м. Кам’янець-Подільськ (нині м. Кам’янець-Подільський) у сім’ї викладача давніх мов Подільської духовної семінарії. По батьківській лінії походив з родини, що мешкала на Волині (один з його предків був у 16 ст. складачем Острозької друкарні). По материнській лінії мав родичів у Рязанській губ. Спочатку здобув домашню освіту, потім навч. в Кам’янець-Подільській г-зії. За його власними спогадами, мріяв стати математиком. Наприкінці 1861 року перейшов до 7-го класу 1-ї Київ. г-зії. Під впливом прочитаних книг Ф.Гізо «Історія цивілізації в Європі» та Ф.Шлоссера «Історія 18 століття» зацікавився історією. 1862 поступив на історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Будучи студентом, захопився ідеями О.Конта (див. Позитивізм в історичній науці). 1866 закінчив ун-т і був залишений на 2 роки стипендіатом для підготовки до професорського звання. 1869 став учителем рос. мови і церковнослов’ян. словесності у Києво-Подільській прог-зії. Тоді ж почав досліджувати історію феод. реакції у Франції 16—17 ст. Після підготовки і опублікування праці «Гугенотская аристократия и буржуазия на Юге Франции после Варфоломеевской ночи (до Булонского мира)» став (1870) приват-доцентом Київ. ун-ту. Наступного року захистив магістерську дис. «Феодальная аристократия и кальвинисты на Юге Франции». 1872 поїхав у наук. відрядження до Франції (тривало майже 2 роки). 1874 був обраний доцентом кафедри заг. історії Київ. ун-ту. Став займатися громад. діяльністю. Був гласним Золотоніського повітового та Полтав. губернського земств (див. Земства), Київ. міської думи, де представляв ліберальну опозицію. Вивчав історію укр. землеволодіння, присвятив укр. сюжетам 33 праці (статті та документальні публікації; на поч. 21 ст. п’ять із них підготовлені до видання як однотомник Інститутом археології НАН України за активною участю правнуки історика С.Лучицької). 1877 захистив у Казанському ун-ті докторську дис. на тему: «Католическая лига и кальвини-
сты во Франции». Став професором Київ. ун-ту. Від 1894 систематично їздив до Франції, працював там у архівах (у Національному та більш як 30-ти департаментських). За результатами досліджень підготував кілька праць з історії франц. селянства (перекладені франц., нім. та ін. мовами). Започаткував з Макс. Ковалевським дискусію з питань сел. власності, сутності перетворень у поземельних відносинах у Зх. Європі. Під впливом народництва відстоював думку про сталість общини та феод. відносин у Франції 18 ст. (у 20 ст. ця дискусія знайшла продовження у роботах А.Собуля, Ф.Фюре, Е. Ле Руа Ладюрі, Д.Ріше, О.Нарочницького, Є.Черняка, М.Барга). 1903 пішов у відставку з посади професора Київ. ун-ту. Від 1904 був редактором газет «Киевские отклики» та «Свобода и право». Від 1905 — член ЦК Конституційно-демократичної партії, голова Київ. міськ. і губернського к-тів цієї партії. Від 1907 до 1912 був депутатом від Києва в 3-й Держ. думі (див. Державна дума Російської імперії), виступав публічно на захист української мови. Від 1908 — професор Вищих жін. курсів у Санкт-Петербурзі. 1910 обраний почесним д-ром ун-ту в Глазго (Велика Британія). 1913 франц. Академія моральних і політ. наук присудила йому премію Одіффре. Учнями Л. були Є.Тарлє, Д.Петрушевський, В.Піскорський, В.Клячин, М.Василенко, В.Мякотін, М.Молчановський та ін. Був одружений (дружина — Марія Вікторівна — перекладачка, видавець), мав двох синів (Володимира — став геологом — та Миколу — був юристом) — і доньку (Олену — закінчила Вищі жін. курси, займалася перекладами з французької). П. на своїй дачі на х. Каврай (нині с. Старий Коврай Чорнобаївського р-ну Черкас. обл.). Праці: Гугенотская аристократия и буржуазия на Юге после Варфоломеевской ночи (до Булонского мира). СПб., 1870; Феодальная аристократия и кальвинисты во Франции, ч. 1. К., 1871; Очерк развития скептической мысли во Франции в ХVI и ХVII веках. «Знание», 1873, № 1, 3, 8, 11; Обзор литературы по философии истории за 1872 г. Там само, 1873, № 9;
Отношение истории к науке об обществе. Там само, 1875, № 1; Католическая лига и кальвинисты во Франции: Опыт истории демократического движения во Франции во второй половине ХVI в. (по неизданным источникам), т. 1. К., 1877; Общинное землевладение в Малороссии (Золотоношский уезд Полтавской губернии). «Устои», 1882, № 7; Следы общинного землевладения в Левобережной Украине ХVIII в. «Отечественные записки», 1882, № 11; Поземельная община в Пиренеях. Там само, 1883, № 9— 10, 12; Общинные формы землевладения на Днепровском побережье. К., 1884; О значении, характере и содержании описи малороссийских полков, составленной по приказанию г. губернатора Малоросийского графа Румянцева в 1767 г. «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца», 1888, кн. 2, отд. 1; Займанщина и формы займочного владения в Малороссии. «Юридический вестник», 1890, № 3; Крестьяне и крестьянская реформа в Дании ХVI—XVIII вв. «Северный вестник», 1890, № 12; Джемс Торольд Роджерс (Некролог). «Юридический вестник», 1891, т. 7, № 2; Вопрос о крестьянской поземельной собственности во Франции до революции и продажа национальных имуществ. «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца», 1895, кн. 9, отд. 1; Крестьянская поземельная собственность во Франции до революции и продажа национальных имуществ (второй отчет о командировке за границу). «Университетские известия», 1896, № 3, ч. 2; Крестьянское землевладение во Франции накануне революции. К., 1900; Состояние земледельческих классов во Франции накануне революции и аграрная реформа 1789—1798 гг. К., 1912. Літ.: Тарле Е.В. И.В. Лучицкий: к пятидесятилетию его научно-литературной деятельности. 1863—1913. «Голос минувшего», 1914, № 1; Його ж. Лучицкий как университетский преподаватель. «Научный исторический журнал», 1914, № 4; Кареев Н.И. Историки французской революции, т. 1—2. М., 1924; Бузескул В.П. Всеобщая история и ее представители в России в ХIХ и в начале ХХ века. Л., 1929; Могильницкий Б.Г. Политические и методологические идеи русской либеральной медиевистики середины 70-х гг. ХIХ — начала 900-х гг. Томск, 1969; Лаптин П.Ф. Община в русской историографии последней трети ХIХ — начала ХХ в. К., 1971; Вебер Б.Г. Историографические проблемы. М., 1974; Гутнова Е.В. Историография истории средних веков. М., 1974; Далин В.М. Историки Франции ХIХ—ХХ вв. М., 1981; Мягков Г.П. «Русская историческая школа»: Методологические и идейно-политические позиции. Казань, 1988; Таран Л.В. І.В. Лучицький — дослідник історії французької буржуазної революції (до 200-ліття революції). «УIЖ», 1989, № 7; Її ж. Письма И.В.
Лучицкого. В кн.: Французский ежегодник. 1987. М., 1989; Її ж. Французька історіографія (70-ті рр. ХIХ — 80-ті рр. ХХ ст.). К., 1991; Її ж. Українські сторінки творчості І.В. Лучицького. В кн.: Шляхи розвитку слов’янських народів: Актуальні проблеми історії, вип. 2—3. К, 1992; Її ж. Историческая мысль Франции и России: 70-е годы ХIХ — 40-е годы ХХ в. К., 1994; Погодин С.Н. «Русская школа» историков: Н.И. Кареев, И.В. Лучицкий, М.М. Ковалевский. СПб., 1997; Таран Л.В. Иван Васильевич Лучицкий. В кн.: Портреты историков. Время и судьбы, т. 2. М.—Иерусалим, 2000; Мягков Г.П. Научное сообщество в исторической науке: опыт «русской исторической школы». Казань, 2000; Попович М. Нарис історії культури України. К., 2001; Логунова Н.А. Історія України в науковій спадщині І.В. Лучицького. «Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України», 2005, № 2; Стельмах С.П. Історична наука в Україні епохи класичного історизму. ХIХ — початок ХХ століття. К., 2005; Лучицкая С.И., Таран Л.В. Проблемы истории Украины в трудах И.В. Лучицкого. «Вопросы истории», 2007, № 3; Таран Л.В. Французька, російська і українська історіографія (70-ті роки ХIХ — поч. ХХI ст.). Ніжин, 2009. Л.В. Таран.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУЧИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
