ЛУЦЕНКО Іван Митрофанович (07.03(23.02).1863—25.03.1919) — лікар, громад., політ. і військ. діяч. Д-р медицини (1893). Н. в с. Кейбалівка (нині село Пиря-
тинського р-ну Полтав. обл.). Закінчив Петерб. військово-мед. академію. 1893 захистив там докторську дисертацію. Потому переїхав до м. Одеса, займався приватною лікарською справою. Невдовзі став членом Т-ва одес. лікарів і Одес. т-ва послідовників гомеопатії. Переписувався з відомими лікарями-гомеопатами Зх. Європи. Від 1885 друкував у петерб. ж. «Врач-гомеопат» власний переклад книги Е.-А.Фарінгтона «Гомеопатическая клиническая фармакология: Курс лекций, читанных в Ганемановской медицинской коллегии в Филадельфии» (видана окремою книгою 1910 в Одесі, перевидана 1936 в Москві, 1992 — у Києві). Переклав також праці «Гомеопатическая фармакология» та «Лечение глазных болезней доктора Мосса». Оприлюднив кілька власних робіт, зокрема, «Почему у нас так мало врачей-гомеопатов» (1896), «К характеристике наших противников» (1897). Від 1890-х рр. переписувався з М.Коцюбинським. Після відкриття 1897 Одес. т-вом послідовників гомеопатії гомеопатичної лікарні безоплатно вів там прийоми хворих. Після розколу т-ва увійшов до складу новоствореного 1898 в Одесі Ганеманівського т-ва (назване на честь відомого лікаря-гомеопата С.Ганемана). Став скарбником і секретарем цього т-ва. Очолив його мед. від-ня, був гол. лікарем створеної т-вом Одес. гомеопатичної лікарні. Написав кілька брошур, зокрема, «Корь и её лечение», «К вопросу о гомеопатической фармакопее» (обидві 1899), «Дифтерит и его лечение», «Скарлатина и её лечение», «Геморрой и его лечение», «Брюшной тиф» (усі 1900), «Роль высокой температуры в болезнях и нужно ли её понижать?» (1901), «Что нам нужно? (к съезду гомеопатов)» (1902). Читав лекції з гомеопатії в Одес. духовній семінарії. Від 1903 став гол. редактором щомісячника «Вестник гомеопатической медицины» (переведений цього року до Одеси з Харкова). Оприлюднив у ньому, зокрема, статті «Эликсир красоты и молодости», «К предстоящему съезду (об организации лекций о гомеопатии)», «В единении си-
ла», переклад праці М.Мата «Свойства живого организма». Разом з письменниками М.Вороним та І.Липою заснував видавничу «Одеську літературну спілку» (вона взяла участь у випуску альманахів «З-над хмар і з долин», 1903, та «Багаття», 1905). Був близько знайомий з І.Нечуєм-Левицьким, переписувався з ним (збереглися відповідні листи останнього за 1904—06). 1905, під час революц. подій у Російській імперії (див. Революція 1905—1907), увійшов від Української демократичної партії до Одес. ради робітн. депутатів (див. Ради робітничих депутатів). Невдовзі, після розпуску ради робітничих депутатів, став членом Одеського товариства «Просвіта». Заснував україномовну газ. «Народна справа» (її перший номер з’явився 8 січня 1906; однак майже всі його примірники були конфісковані, а видання заборонене). У його помешканні поліція вчинила обшук. За ним самим було встановлено таємний нагляд. На деякий час Л. відійшов від громад. діяльності. 1909 обстежував стан здоров’я І.Франка (під час відвідин останнім Одеси). 1913 став головою ради старшин т-ва «Українська хата». Цього ж року брав участь у 1-му Всерос. з’їзді лікарів-гомеопатів у Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової війни служив полковником мед. служби рос. армії. Після Лютневої революції 1917 та створення Української партії соціалістів-самостійників був обраний товаришем (заст.) голови партії. Тоді ж в Одесі став одним із засновників Військ. ради (26 квітня вона заснувала в Одесі Укр. військ. кіш). Увійшов до складу Української Центральної Ради. На Першому Всеукраїнському військовому з’їзді 1917 був обраний (як представник від фронту) членом Укр. ген. військ. к-ту (див. Генеральний військовий комітет). У жовтні 1917 на Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва обраний ген. хорунжим (див. також Вільне козацтво). Улітку 1918 брав участь в організації першої в Одесі укр. нац. книгозбірні, віддав до неї частину власної б-ки.
Під час протигетьманського повстання 1918 був головою цивільного управління Таврійської області, за Директорії Української Народної Республіки — командиром військ. загону. Згідно з деякими джерелами, загинув у бою за залізничну ст. Антоніни (нині станція за 8 км від смт Антоніни). В Одесі на фасаді будинку 52 по вул. Пастера (колишня Херсонська, там свого часу мешкав Л.) на його честь встановлено меморіальну дошку. Літ.: Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923, т. 1. Ужгород, 1932; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали, т. 1—2. К., 1996— 97; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. Иван Митрофанович Луценко в истории отечественной гомеопатии. «Український гомеопатичний щорічник» (Одеса), 2003, т. 6. За: Зленко Г.Д., Мощич О.П. Іван Митрофанович Луценко — доктор медицини, гомеопат, державний діяч. Web: http://www.polykhrest.od.ua/other/ years_articles 33.php.
skim», «Slavische Review», окремими відбитками у Львові вийшли праці «Ольга Кобилянська і Фр. Ніцше» (1928), «Ольга Кобилянська і Є.П. Якобсен» (1930) та ін. На еміграції в Німеччині друкувався в тижневику «Неділя», у США — у щоденнику «Свобода», опублікував розвідки про М.Шашкевича (1963), Т.Шевченка (1964), О.Кобилянську (1965) та ін., мемуари «Слідами стрілецької слави» (1965), нарис «Іван Франко — борець за національну та соціальну справедливість» (1967). Організатор і гол. ред. видання історико-мемуарного збірника «Дрогобиччина — земля Івана Франка» (т. 1—2. 1973—78), опублікував у ньому низку власних матеріалів. П. у м. Філадельфія (США), похований там само на укр. катол. цвинтарі Фокс-Чейс. Його архів з 4339 документів зберігається в б-ці НТШ в НьюЙорку. Праці: Іван Франко — борець за національну та соціальну справедливість. Нью-Йорк, 1967; Григорій Сковорода і його філософія. В кн.: Альманах українського народного союзу. Нью-Йорк, 1972; Дрогобиччина — земля Івана Франка. Нью-Йорк— Париж—Сідней—Торонто, т. 1—2. 1973—78 (гол. ред.). Літ.: Українська Галицька армія: Матеріали до історії, т. 1. Вінніпег, 1958. Б.З. Якимович.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Луценко Іван Митрофанович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
