ЛУНАЧАРСЬКИЙ Анатолій Васильович (23(11).11.1875—26.12. 1933) — рад. держ. діяч, письменник, драматург, літ. критик, мистецтвознавець. Академік АН СРСР (1930). Н. в м. Полтава в сім’ї чиновника О.Антонова. Прізвище і по батькові отримав від вітчима. Навчався в 1-й Київ. г-зії. 1892 став членом нелегальної марксистської учнівської орг-ції. Від 1895 (по закінченні г-зії) жив у Швейцарії (слухав курс філософії і природознавства в Цюрихському ун-ті), Франції, Італії. За кордоном зблизився з групою «Визволення праці». Від 1898 вів революц. роботу в Москві. 1899 заарештований, перебував на засланні: спочатку — у м. Калуга, пізніше переведений у Вологду, Тотьму (нині місто Вологодської обл., усі в РФ). 1903 повернувся із заслання в Київ. Співпрацював з газ. «Киевские отклики». 1904 на виклик В.Леніна виїхав до Швейцарії. Входив до складу редакцій більшовицьких газет «Вперед» і «Пролетарий». Восени 1905 переїхав до Санкт-Петербурга. Став членом редколегії газ. «Новая жизнь». 1906 був заарештований і два місяці утримувався в тюрмі. 1907 емігрував. Брав участь у Штутгартському (1907) і Копенгагенському (1910) конгресах Інтернаціоналу II. Полемізував з В.Леніним. 1909—11 входив до групи «Вперед», організованої ним, О.Богдановим та ін. «відзовістами» в Парижі (Франція); був учасником фракційних парт. шкіл на о-ві Капрі й у м. Болонья (Італія). Зазнав упливу ідей Й.-Г.Фіхте, Ф.-В.Ніцше та емпіріокритицизму (див. Позитивизм в історичній науці), останнє відобразилося, зокрема, в його працях «Релігія і соціалізм» (т. 1—2, 1908—11); «Атеїзм» (1908); «Міщанство й індивідуалізм»
(1909). 1911 відійшов від «впередівців» і створив групу «Пролетарська література». Під час Першої світової війни разом з Л.Троцьким, Д.Мануїльським, В.Антоновим-Овсієнком входив до групи інтернаціоналістів. У травні 1917 повернувся в Росію, примкнув до групи «міжрайонців», у її складі був прийнятий на VI з’їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) у більшовицьку партію. Був звинувачений Тимчасовим урядом у держ. зраді та заарештований (від 23 липня до 8 серпня утримувався у в’язниці «Хрести»). Після захоплення в листопаді 1917 більшовиками влади (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) призначений нар. комісаром освіти Рад. Росії (займав цю посаду до 1929; не раз подавав у відставку, однак його відповідні заяви не були задоволені). 1918—20 був також уповноваженим Реввійськради на фронтах й у прифронтових районах. У травні—червні 1920 відвідав Полтаву, 6 червня виступив на мітингу залізничників у паровозо-ремонтних майстернях ст. Полтава-Південна. Зустрічався з В.Короленком. У жовтні цього ж року разом з М.Калініним і М.Семашком приїздив в УСРР з інструкторськоагітаційним поїздом Всерос. ЦВК «Октябрьская революция». 1925 ще раз відвідав Полтаву. Від 1927 займався також дипломатичною роботою. 1929 звільнений з посади наркома освіти СРСР. Цього ж року став головою Вченого к-ту при ЦВК СРСР. 1933 призначений повноважним представником СРСР в Іспанії. Писав на теми естетики («Основи позитивної естетики», 1904; «Марксизм і естетика: Діалог про мистецтво», 1905); філософії («Релігія і соціалізм», т. 1—2, 1908—11), літератури («Листи про пролетарську літературу», 1914; «Ленін і літературознавство», 1932, та ін.). Автор статей про рос. та зарубіжних письменників. 1909 надрукував кілька статей про образотворче мист-во Італії («Філософські поеми в фарбах і мармурі»), 1910 — цикл «Античні портрети». Низку праць присвятив Т.Шевченку (1912), М.Коцюбинському (1928), п’єсам «Камінний господар» Лесі Укра-
301 ЛУНАЧАРСЬКИЙ
А.В. Луначарський.
302 ЛУНІН
їнки та «97» М.Куліша. Серед його пізніших творів: «Про кіно», «Про образотворче мистецтво» та ін. 1926 описав гастролі Укр. драм. театру ім. І.Франка (нині Національний академічний драматичний театр імені І.Франка) в Москві («Гості з України»). Автор драм. творів (у 1920—30-х рр. були сценізовані в рад. театрах): «Королівський брадобрей» (1906); «Фауст і місто» (1918), «Олівер Кромвель» (1920), «Канцлер і слюсар» (1921), «Тома Кампанелла» (1922), «Звільнений Дон-Кіхот» (1922), «Палії» (1924), «Отрута» (1926) та ін. Кілька його п’єс було поставлено на сценах театрів Києва, Харкова, Одеси. Укр. мовою твори Л. перекладали О.Бойко, Д.Прикордонний, Л.Жарова та ін. Вважається одним з теоретиків соціаліст. реалізму («Про соціалістичний реалізм», 1933; див. Реалізм). П. по дорозі в Іспанію в м. Ментона (Франція), похований у Москві. У Києві на його честь названо вулицю, на фасаді будинку колиш. 1-ї Київ. г-зії (бульвар Т.Шевченка, № 14) встановлено меморіальну дошку. У Полтаві на будинку, де він народився (№ 9/1 по Першотравневому провулку), встановлено меморіальну дошку. Його ім’я присвоєно 3-й Полтав. середній школі. Тв.: Собрание сочинений, т. 1—8, М., 1963—67; Силуэты. М., 1965; Воспоминания и впечатления. М., 1968. Літ.: Елкин А.С. А.В. Луначарский: Эстетические взгляды, общественно-литературная и критическая деятельность. М., 1961; Каиров И.А. А.В. Луначарский — выдающийся деятель социалистического просвещения. М., 1966; Елкин А.С. А.В. Луначарский. М., 1967; Лебедев А.А. Эстетические взгляды А.В. Луначарского. М., 1969; Кохно И.П. Черты портрета. Страницы жизни и деятельности А.В. Луначарского. Минск, 1972; Круглов А.А. Анатолий Васильевич Луначарский. М., 1972; Трифонов Н.А. Луначарский и советская литература. М., 1974; Анатолий Васильевич Луначарский: Указатель трудов, писем и литературы о жизни и деятельности, т. 1— 2. М., 1975—79; А.В. Луначарский: Исследования и материалы. Л., 1978; Павловский О. А. Луначарский. М., 1980; О’Коннор Т.Э. Анатолий Луначарский и советская политика в области культуры. М., 1992; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Ростов А.Ф. Луначарский А.В. В кн.: Политические деятели России 1917: Биографический словарь. М., 1993;
Шикман А.П. Деятели отечественной истории: Биографический справочник. М., 1997. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУНАЧАРСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
