ЛУГАНСЬКИЙ ПАРОВОЗОБУДІВНИЙ ЗАВОД. Історія з-ду пов’язана з діяльністю нім. капіталіста Г.Гартмана, власника започаткованого напередодні Рос. т-ва маш.-буд. з-дів. Улітку 1896 Г.Гартман почав зводити в м. Луганськ паровозобудівне підпр-во. Буд-во було завершене 1900. Увійшовши до ладу діючих, з-д став одним з найпотужніших в усій Російській імперії. Згідно з даними 1900—05, він виготовляв від 12 до 21 % заг. кількості необхідних для країни вантажних і пасажирських паровозів, сконцентрував у своїх цехах до 25 % усіх фабрично-заводських робітників Слов’яносербського пов.
Крім основної продукції, з-д випускав парові котли, чавунне й сталеве литво, сортове та покрівельне залізо, а в роки Першої світової війни — також військ. спорядження. У період з лютого до жовтня 1917 практично не працював. 1918 був націоналізований рад. владою, 1925—33 повністю реконструйований та переведений на випуск товарних паровозів серії ФД. Від жовтня 1945, після повоєн. відбудови (див. Друга світова війна), тут виготовляли паровози типу «Серго Орджонікідзе», а з 1957 — тепловози. 1976 на базі з-ду створено Ворошиловградське вироб. об-ня тепловозобудування (нині ВАТ «Луганськтепловоз»). На поч. 21 ст. тут виготовляли магістральні та маневрові тепловози 6-ти типів і залізничні транспортери, запчастини до них. Літ.: Ильинский Д.П., Иваницкий В.П. Очерк истории русской паровозостроительной и вагоностроительной промышленности. М., 1929; Самков П.С. История Луганского паровозостроительного завода (1896— 1905): Автореф. дис. ... канд. истор. наук. Ворошиловград, 1952; Черномаз И.Ш. Борьба рабочего класса Украины за контроль над производством (март 1917 — март 1918 гг.). Х., 1958; Слуцкий А.Б. Рабочий класс Украины в борьбе за создание фундамента социалистической экономики (1926— 1932). К., 1963; Народное хозяйство Ворошиловградской области: Статистический сборник. Донецк, 1976. О.М. Машкін.
лоха» (1929) та ін. Започаткував фольклорно-етногр. вивчення чернігівських ярмарків, присвятив цій темі матеріали «У Десятуху» (1924), «Воздвиженський ярмарок» (1924). Ці його починання підтримав М.Грушевський (під час перебування в Чернігові в липні 1924). У різні роки був позаштатним співробітником: Комісії істор. пісенності (1924) та Асоціації культурноістор. досліду України (1925), що діяли при Науково-дослідній кафедрі історії України при ВУАН, а також Комісії дослідження культурної історії за доби торг. капіталу (1930). Восени 1932 вступив до аспірантури Укр. ін-ту історії матеріальної к-ри в Харкові. У грудні 1933 виключений з аспірантури «за примиренське ставлення до класововорожих елементів…, цілковите ігнорування громадсько-політичної роботи». Згодом працював реєстратором, експедитором Харків. монтажно-тех. тресту (1934), пом. завідувача Путивльського музею (1934—36), пом. контролера Черніг. міськ. бюро Союздрук (1937). У серпні 1937 заарештований «як активний націоналіст, котрий проводив... організаційну контрреволюційну роботу». У жовтні 1937 за нез’ясованих обставин покінчив життя самогубством у в’язниці в Чернігові. Літ.: Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Луговський Борис Львович. В кн.: Репресоване краєзнавство (20— 30-і роки). К., 1991; Нолл В. Вступна стаття до публікації: Луговський Б. Матеріали до ярмаркового репертуару та побуту старцівства в Західній Чернігівщині. «Родовід», 1993, № 6; Матяш І.Б. Катерина Грушевська: Життєпис, бібліографія, архіви. К., 1997; Коваленко О.Б. Нові відомості до біографії Бориса Луговського. В кн.: Три століття гуманітарної та педагогічної освіти в Чернігові: від колегіуму до університету. Чернігів, 2001. О.Б. Коваленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУГАНСЬКИЙ ПАРОВОЗОБУДІВНИЙ ЗАВОД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
