ЛОМОНОСОВ Михайло Васильович (19(08).11.1711—15(04).04. 1765) — рос. учений-енциклопедист, знаний насамперед своїми природознавчими працями (у галузі фізики, хімії, астрономії, метеорології, мінералогії, геології, географії, геофізики, фізичної хімії). Відомий також як економіст, педагог, художник, філолог, поет, перекладач (володів понад 20 мовами) та історик. Дійсний член Петерб. АН (1745; нині Російська академія наук), почесний член Швед. АН (1760), член петерб. Академії мист-в (1763), член Болонської АН (1764). Н. в с. Денисовка (нині с. Ломоносово Архангельської обл., РФ; за ін. даними — у с. Мишанінському Куростровської волості; обидва були розміщені в дельті Пн. Двіни біля м. Холмогори — нині село — Архангельської губ.) в
сім’ї рибалки-помора. Первісну освіту отримав від вихованців Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) з оточення єпископа Холмогорського та Важеського Варнави (Волостковського), зокрема Федора Кардашевського. Першим підручником з історії для нього служив «Синопсис» (1674), виданий у КиєвоПечерській лаврі. Граматику та математику вивчав за підручниками М.Смотрицького («Граматика») і Л.Магницького («Арифметика»). 26 (15) січня 1731 вступив до Московської слов’яно-греко-латинської академії, створеної за зразком Київ. академії. Тут навчався кілька років, зблизився з Феофаном (Прокоповичем). За порадою останнього перейшов до Київ. академії (1734), де вивчав філософію, ґрунтовно ознайомився з літописами, з Патериком Києво-Печерським та ін. Пізніше повернувся до Моск. слов’яно-греко-лат. академії, вчився також у Петербурзькому університеті. Від 1736 слухав лекції відомих у той час професорів (зокрема, проф. математики, фізики і філософії Х.Вольфа та проф. мінералогії І.-Ф.Генкеля) в університетських центрах Німеччини (Марбурзі та Фрейбурзі). Вивчав там також фізику, хімію, гірничу справу. Написав «Фізичну дисертацію про різницю змішаних тіл, яка складається в з’єднанні корпускул». Подорожував по Німеччині та Голландії (нині Нідерланди). 1741 повернувся до Санкт-Петербурга, 1742 отримав
посаду ад’юнкта фізики в Петерб. АН, 1745 — професора хімії (там само). Цього ж року став першим рос. академіком у складі Петерб. АН. Робив спроби реформувати Петерб. АН і систему освіти в Росії, домігся важливих нововведень (зокрема створення Хімічної лабораторії), виступав за демократизацію системи університетської та гімназичної освіти. Ініціював створення Московського університету (1755), деякий час там викладав. Підтримував міцні зв’язки з провідними діячами науки і к-ри Російської імперії і провідних європ. д-в. Деякі його твори (як у галузі природничих наук, так і гуманітарних) були перекладені англ., нім., франц. мовами й здобули визнання ще за його життя. Від шлюбу Л. з Є.-Х.Цільх мав доньку. П. у м. С.-Петербург, похований на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври. Внучка Ломоносова стала дружиною героя Війни 1812 М.М.Раєвського, а правнучка Марія (див. М.Волконська) — дружиною декабриста кн. С.Волконського. Рід нащадків Л. існує й нині. Л. був ініціатором кількох наук. експедицій, створив проект пошуків Пн. мор. шляху з Європи до Азії, одним з перших звернув увагу на розробку природних багатств Сибіру. До наук. здобутків Л. належать, у першу чергу, формулювання принципу збереження ваги, матерії і руху, відкриття атмосфери на планеті Венера, новаторські праці в галузі атмосферної електрики. 1757 він як керівник Геогр. департаменту розробив детальну анкету з фізичної та екон. географії губерній Рос. імперії, відповіді на її запитання стали цінним джерелом для багатьох праць 18—19 ст. Перекладав з латини та німецької, був творцем рос. граматики, зробив внесок у формування рос. літ. мови, теоретично обґрунтував і утвердив силаботонічну систему рос. віршування, написав кілька віршованих творів, у першу чергу од («Ода на день восшествия на всероссийский престол… императрицы Елисаветы Петровны», «Оды духовные», «Первые трофеи… Иоанна III», «На взятие Хотина» та
267 ЛОМОНОСОВ
268 ЛОПАТИН
Лопатин. Костьол Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. 1772. Фото початку 21 ст.
ін.), поем («Петр Великий», «Тамира и Селим»). Як художник Л. уславився викладанням мозаїк, у т. ч. на істор. теми («Александр Невский», «Полтавская баталия»). Створив низку істор. праць (деякі були опубл. посмертно), зокрема: «Краткий российский летописец с родословием» (1760), «Идеи для живописных картин из российской истории» (1764), «Древняя российская история» у 2-х частинах (1766), «Описание стрелецких бунтов и правления царевны Софии» (цю працю використовував Вольтер під час написання «Історії Російської імперії при Петрі Великому»). Написав критичні зауваження на істор. твори Вольтера та Г.-Ф.Міллера. При підготовці своїх істор. праць Л. використав значну кількість джерел історичних (твори антич. і середньовічних авторів, починаючи від Геродота, польс. хроніки 16—17 ст., вітчизн. літописи, мемуари, степенні, розрядні та родословні книги, хронографи, різноманітні документи тощо), чимало з них не дійшли до нашого часу. У дослідженнях істор. проблем активно використовував лінгвістичні дані. Виявив досить високий критицизм у ставленні до істор. джерел, підкреслював своє прагнення встановити об’єктивну істину. У своїх творах дав виклад світської рос. історії з давніх часів до 1725. Запропонував нову періодизацію (на 6 періодів) історії Росії. Історію Київ. д-ви трактував як російську. Підкреслював автохтонність (див. Автохтони) сх. слов’ян у Європі, описував історію слов’ян. народів на широкому всесвітньому тлі, приділив
увагу проблемі етногенезу росіян. Вказував на значну роль угрофінських племен у процесі етногенезу росіян. Відкидав примат державного над народним, доводив тезу про рівноцінність давніх і пізніших народів. Виступав з патріотичних пророс. позицій. Заперечував варязьку теорію походження Рус. д-ви (її відстоювали у той час нім. історики Г.-З.Байер, Г.-Ф.Міллер, А.-Л.Шлецер; див. Норманська проблема). Високо оцінював роль правосл. Церкви (див. Православ’я) в історії Росії. Його творчості була притаманна апологетизація зовн. та внутр. політики Рос. імперії. Він був переконаним монархістом (див. Монархізм). Деяку увагу приділяв історії та географії України. У відомій полеміці з Г.-Ф.Міллером наводив назви архіт. та істор. пам’яток Києва, дніпрових порогів (Кодацький поріг, Ненаситецький поріг), імена князів тощо. Істор. погляди Л. вплинули на рос. історіографію 18 — 1-ї третини 19 ст., у першу чергу на М.Карамзіна. Деякі положення Л. не знайшли підтвердження в працях подальших істориків, напр. про тотожність «варяговроссов» із пруссами тощо. Особистістю Л. цікавились і писали у своїх творах про його життя класики рос. літератури (Г.Державін, Д.Фонвізін, О.Радіщев, О.Грибоєдов, О.Пушкін, М.Гоголь, О.Герцен, Ф.Тютчев, А.Майков, М.Некрасов). Наукові заслуги Л. високо цінували Д.Менделєєв, В.Вернадський, С.Вавілов, Л.Ланжевен та ін. Золота медаль ім. М.Ломоносова є найвищою нагородою Рос. АН. Тв.: Сочинения, т. 1—10. М.—Л., 1950—57; т. 11. М.—Л., 1983. Літ.: Данилевский В.В. Ломоносов на Украине. Л., 1954; Лысцов В. М.В. Ломоносов — родоначальник русского просветительства. Воронеж, 1961; Моисеева Г.Н. Ломоносов и древнерусская литература. Л., 1971; Уткина Н.Ф. Михаил Васильевич Ломоносов. М., 1986; Михайло Ломоносов: Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков. Стихи и проза о нем. М., 1989. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОМОНОСОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
