ЛОМИКОВСЬКИЙ Василь Якович (15.01.1777 — бл. 1848) — агроном, історик-аматор, етнограф, перекладач. Н. в м-ку Мелюшки (нині село Хорольського р-ну Полтав. обл.) в сім’ї службовця з роду Ломиковських і гетьмана Данила Апостола. Від 1785 вчився в сухопутному шляхетському кадетському корпусі, після його закінчення служив в армії. Вийшов у відставку в чині штабс-капітана, оселився на х. Трудолюб (нині в складі села Шахворостівка Миргородського р-ну Полтав. обл.), займався госп-вом, експериментував у справі пошуку найкращих технологій осушення болотяних угідь та їх подальшого госп. використання (зокрема для розведення лісів), способів застосування гною у вирощуванні озимини. З цією метою самотужки вивчав агрономічну справу, знайомився з наук. досягненнями в цій сфері. Водночас збирав і опрацьовував історико-етногр. матеріали. Записував слова дум, оповіді про місц. пам’ятки, звичаї та події з минулого життя краю. Приятелював з Д.Трощинським, В.Капністом, І.Р.Мартосом, був активістом полтав. дворянства. На основі зібраних матеріалів 1803—05 уклав збірку укр. дум (текст не зберігся). Через три роки завершив рукопис «О Малороссии: О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях чиновников. По алфавиту. Писано 1808 года» (оприлюднений 1894 О.Лазаревським під назвою «Словарь малороссийской старины»). У ньому подано відомості з життя і побуту укр. народу (за дослідженнями В.Кравченка, цей рукопис становить собою переважно виписки з опублікованого 1803 словника М.Яновського). 1812 здійснив переклад із франц. на укр. мову «Анналів Малоросії або історії запорозьких і українських козаків» Й.-Б.Шерера (1778). Упро-
довж 15-ти років вів рукопис «Записки для малороссийской истории» (нині текст зберігається в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського). 1821 «Вольное экономическое общество» у своєму друкованому органі опублікувало дві його статті, які визнало такими, що дають найкращі відповіді на питання, що 1820 т-во поставило перед господарями-поміщиками Російської імперії. Одна з цих статей — про висушування боліт — була удостоєна золотої медалі т-ва. 1832 був нагороджений золотою медаллю Т-ва для заохочення лісового госп-ва. 1837 «Лесной журнал» опублікував його статтю-звіт «Розведення лісу на хуторі Трудолюб». У цілому, за його власними повідомленнями, він висадив і виростив поблизу х. Трудолюб бл. 10 тис. дерев. Створив 2 дендропарки. Це дало йому змогу встановити, які дерева краще висаджувати на берегах водойм, а які — на схилах чи в балках. Він експериментував з дубами, ясенами, вільхами, осиками, тополями, вербами. Довів, що за допомогою лісосмуг можна створювати певний мікроклімат на с.-г. полях, захищати ґрунт від суховіїв, затримувати сніг. Про успіхи Л. на ниві госп. діяльності добре знав його земляк — М.Гоголь, саме ця діяльність стала прототипом для образу одного з персонажів 2-го т. роману «Мертвые души» Костанжогло, в якого «лес... нужен затем, чтобы в таком-то месте на столько-то влаги прибавить полям, на столько-то унавозить падающим листом, на столько-то дать тени... Когда вокруг засуха, у него нет засухи; когда вокруг неурожай, у него нет неурожая». П. на х. Трудолюб. Першим, хто звернув увагу й почав досліджувати творчість Л. як історика, був О.Лазаревський. Він поставив Л. в один ряд з Г.Полетикою, Я.А.Марковичем, О.Мартосом, М.Берлинським, Д.Бантиш-Каменським, О.М.Марковичем, М.Маркевичем, зазначаючи, однак, при цьому, що всі вони «оставили после себя литературные труды, указывающие, что у всех у них было достаточно любви к делу, но мало подготов-
265 ЛОМИКОВСЬКИЙ
266 ЛОМИКОВСЬКИЙ
ки». Опублікував з рукописної спадщини Л., окрім «Словаря...», також уривки зі щоденника («Киевская старина», 1895) і його листування з І.Р.Мартосом («Киевская старина», 1896). Думку О.Лазаревського про Л. як історика підтримали Д.Дорошенко і Д.Багалій. Нині «історичні роботи» Л. дослідники оцінюють дещо інакше — переважно як виписки чи конспекти на істор. теми (сам Л. жоден зі своїх «історичних» рукописів не оприлюднив і, очевидно, не вважав їх оригінальними творами). Праці: Об осушении болотного места пространством на пять десятин и чтоб на том месте сделать посев хлеба или другое какое полезное употребление. «Новое продолжение трудов Вольного Экономического общества к поощрению в России земледелия и домостроительства», 1821, ч. 72; О произведении в южных губерниях России на унавоженной озимой пашне лучшаго урожая, нежели у соседей. Там само; О Малороссии: О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях чиновников. По алфавиту. Писано 1808 года. «Киевская старина», 1894, т. 46, кн. 7; Дневник В.Ломиковского. Там само, 1895, кн. 1; Переписка с И.Р. Мартосом. Там само, 1896—97. Літ.: Гавеман А. В. Лес: Беседы лесовода. М., 1959; Ротач П. Матеріали до українського бібліографічного словника: Літературна Полтавщина. «Архіви України», 1966, № 5; Заремба С.З. Василь Ломиковський та його оточення. «Київська старовина», 1993, № 4; Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина ХVIII — середина ХIХ ст.). Х., 1996; Журба О.І. Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? «Козацька спадщина», 2008, вип. 4; Давилець О. Живі «бастіони». «Урядовий кур’єр», 2009, 7 лютого. П.І. Скрипник, Д.В. Грузін.
Г.І. Ломов (Оппоков).
отримав звання військового товариша. 1688 став членом Генерального військового суду. 1689 посів уряд генерального хорунжого, пожалуваний рос. царем Петром І почесним званням стольника. 1690 за дорученням гетьмана І.Мазепи виконував обов’язки гетьмана наказного. 1692 обійняв уряд генерального осавула, а 1707, після смерті В.Борзаківського, — ген. обозного. За військ. та держ. службу одержав від гетьмана земельні пожалування в Стародубському полку та Чернігівському полку. На поч. 18 ст. очолив старшинське угруповання, яке виступало за розрив з Рос. д-вою. Згідно з повідомленнями деяких джерел, мав певний вплив на прийняття І.Мазепою рішення про розрив з Москвою. Восени 1708 за дорученням гетьмана першим із вищих укр. урядовців відвідав ставку швед. короля Карла ХІІ з метою узгодження питання про об’єднання укр. та швед. армій. Після Полтавської битви 1709 разом із синами Іллею та Михайлом емігрував до Молдови. Входив до гетьман. уряду П.Орлика як ген. обозний. Перед 1714 разом з Г.Герциком та І.Максимовичем, за посередництвом єрусалимського патріарха, увійшов у контакт із рос. представниками з метою повернення в Україну. П. не пізніше 1714, імовірно в Яссах (нині місто в Румунії). Літ.: Костомаров Н.И. Мазепа и мазепинцы. СПб., 1885; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк—Париж—Торонто, 1960; Субтельний О. Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII століття. К., 1994; Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVII— ХVIII ст.). К., 1995. В.М. Горобець.
дар Гадяцького замку, що належав гетьманові. Одружений з Тетяною Апостол, донькою гетьмана. Володимир після поразки швед. армії та козаків гетьмана І.Мазепи в Полтавській битві 1709 супроводжував батька до Молдови. Спочатку мешкав у Яссах (нині місто в Румунії), згодом перебрався до Туреччини, одружився там і осів на постійне проживання. Ілля та Михайло також супроводжували батька в еміграцію, однак наприкінці літа 1714 повернулися в Україну, звідки були вивезені на поселення до Москви. Прямим нащадком цієї козацько-старшинської родини був відомий агроном, етнограф і громад. діяч 1-ї пол. 19 ст. Василь Якович (див. В.Ломиковський). Літ.: Модзалевский В. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Субтельний О. Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII століття. К., 1994. В.М. Горобець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОМИКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
