ЛОДІЙ Петро Дмитрович (15(04). 05.1764—22(10).06.1829) — філософ, правознавець, педагог, літератор. Д-р вільних мист-в і філософії (1801), професор (1801). Н. в м. Мукачеве (за ін. даними — у с. Збій Земплинського комітату) в сім’ї греко-катол. священика. Вивчав філософію в Надьвараді (нині м. Орадя, Румунія), теологію — в Ужгородській богословській семінарії та Грекокатолицькій духовній семінарії у Львові. Від 1787 працював професором теор. та практичної філософії на рус. богословському від-ні (Studium Ruthenum) Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет). Розробив на ґрунті ідей просвітницької філософії адаптовані для україномовної аудиторії курси лекцій «Наставления логики» і «Краткое введение в метафизику» (їх рукописи зберігаються у Львівській науковій бібліотеці імені В.Стефаника НАН України). Переклав низку праць на церковнослов’ян. мову із вкрапленнями укр. слів, серед них книгу нім. філософа Ф.-Х.Баумайстера (1709—83) «Моральна філософія» («Христиана Баумайстера наставления любомудрия нравоучительного», Львів 1790). Цим самим започаткував, на думку дослідників історії укр. філософії, розробку укр. філос. термінології. 1799 на честь прибуття (28 квітня) до Львова генерал-фельдмаршала О.Суво-
Логвин Ю. Марки серії «Українська хата». 2007.
рова з рос. військами склав оду (текст не зберігся). Через заборону австрійс. владою викладання у Львів. ун-ті курсів укр. мовою та після отримання ступеня д-ра вільних мист-в і філософії 1802 став професором філософії Краківського університету. 1 серпня 1803 на пропозицію з Санкт-Петербурга вступив на рос. службу (його кандидатура разом з ін. «карпаторосами» — М.Балудянським і В.Кукольником — була рекомендована І.Орлаєм на заміщення вакантних посад викладачів філософії в новоствореному Петерб. пед. ін-ті (з 1816 — Гол. пед. ін-т) — кандидати на відповідні посади повинні були знати зх. філософію і володіти рос. мовою). Від 1804 викладав логіку, метафізику, моральну філософію та нар. право, 1805 був затверджений на посаді професора, одночасно працював приватним учителем. Переклав «Естественное частное право» Ф.Цейлера (СПб., 1809) та «Уголовное право, ч. 1.» А.Фейєрбаха (СПб., 1810). 1811 інспектував навч. заклади Олонецької та Архангельської губерній. Виступив поборником жін. освіти в Росії (на цю тему склав т. зв. План навчання Лодія). 1815 опублікував на матеріалах лекцій, які читав ще у Львові, «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного» (СПб). Окрім осн. теми, книга містила також заг. вступ до філософії та стислий виклад історії філософії від античності до новітнього її етапу. На думку його сучасників, цей підручник з логіки був упродовж кількох десятиліть найкращим у Росії. 1819, після створення на базі Гол. пед. ін-ту Петербурзького університету (його ректором став М.Балудянський, до цього часу він займав посаду декана філософсько-юрид. ф-ту), Л. очолив філософсько-юрид. ф-т, викладав заг. теорію права. Став радником, а згодом — засідателем правління ун-ту. Водночас з 1819 (і до 1827) займав посаду дир. Петерб. комерційного уч-ща. У листопаді 1821 не підтримав звинувачення, висунуті на надзвичайних зборах ун-ту проти 4-х професорів за їхні висловлювання на користь незалежності
філософії від богослов’я. Невдовзі після цього був звільнений з посади декана і через це припинив читати філософію. Студентам було заборонено вивчати його «Логические наставления...» (книгу визнали «політично шкідливою»). До 1826 був членом масонської ложі «Олександра» (див. Масонство). 1826 К-т навч. закладів відклав на 2 роки друкування його праці «Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве» (побачила світ у С.-Петербурзі 1828). У різні роки написав два панегірики, присвячені А.Ангеловичу і М.Скородинському. Рукописи його праць «Полный курс философии» та «Естественное право народов» так і не були видані (їх тексти не збереглися). Допомагав землякам створити Ужгородську єпархіальну б-ку. Лекції Л. мали великий успіх у студентів, серед них були П.Галич, А.Куніцин, П.Плетньов, А.Нікітенко та ін. майбутні діячі Росії. Праці Л. використовувалися як підручники у вузах Польщі, Німеччини, Швеції. Частково поділяв погляди І.Канта, пропагував його праці. Водночас критикував його тезу про обмеження можливостей розуму, полемізував з ним із приводу розриву чуттєвого і раціонального, логічного та емпіричного. Зокрема, в «Логических наставлениях...» писав, що «Кант весьма неправильно обвиняет … познавательную силу человеческого разума… Разум человеческий бывает деятелен не по одному только желанию доставить своим понятиям подлежательное (субъективное) совершенство и систему, но также ... стремится к открытию предлежательного (объективного) достаточного основания всех наших познаний, и деятельность сия может токмо удовлетворена быть достижением его цели...» Трактував філософію як засіб просвітлення розуму і серця, що дає змогу спонукати волю до творення добра. Гол. складовими філософії вважав антропологію, що вивчає співвідношення душі та тіла, фізіономіку, яка вивчає внутр. світ людини, та педагогіку, що становить собою знання про виховання людини.
П. у м. С.-Петербург. С.Жеромський у романі «Роріоlу» («Згарище», 1904) створив позитивний образ Л. як професора філософії Краківського ун-ту. Праці: Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного. СПб., 1815; Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве, ч. 1—2. СПб., 1828. Літ.: Возняк М. До характеристики Петра Лодія. «ЗНТШ», 1913, т. 113; Яворский Ю.А. П.Д. Лодий в изображении польского романиста. Ужгород, 1930; Недзельский Е. Очерк карпаторусской литературы. Ужгород, 1932; Москаленко Ф.Я. Учение об индуктивных выводах в истории русской логики. К., 1955; Зверев В.М. П.Д. Лодий (к истории его жизни и характеристика мировоззрения). «Бюллетень студенческого общества Ленинградского университета», вып. 2. Л., 1959; Його ж. Гносеологические взгляды П.Д. Лодия. «Вестник Ленинградского университета», серия «Экономика, философия и право», 1964, № 17; Качій Ю. Лодій — автор оди про Суворова. «Дукля», 1965, № 2; Словник історичного життя закарпатських українців. (Матеріали). Там само, 1970, № 2; Байцура Т. Закарпато-украинская интеллигенция в России в I пол. ХIХ в. Пряшів, 1971; Штернберг Я.І. Закарпатці в оточенні Пушкіна. «Дукля», 1984, № 2; Мірчук І. Петро Лодій та його переклад «Elementa Philosophiae» Баумейстера. «Філософська і соціологічна думка», 1993, № 4; Пагиря В. Я світ узрів під Бескидом: Сторінки історії. Ужгород, 1993; Пагиря В. Вільнодумець Петро Лодій. В кн.: Мукачево і мукачівці: Науковопопулярні нариси. Ужгород, 1994; Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Ужгород, 1997; Кирик Д. Життя та діяльність П.Д. Ло-
дія. «Філософська думка», 2000, № 2; Горський В.С. Історія української філософії. К., 2001; Попелич І.П. Петро Лодій та його філософська спадщина. «Carpatica—Карпатика», 2001, № 10; Кравчук І.В. Логіко-гносеологічні погляди П.Д. Лодія. В кн.: Людина— світ—культура: матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 20—21 квітня 2004 р. К., 2004; Юркевич Е.Н. Герменевтика как раздел логики в «Логических наставлениях» Петра Лодия. «Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Філософія», 2004, № 638; Кирик Д., Сініцина А. Петро Лодій: життя, діяльність і вчення. Івано-Франківськ, 2006; Кравчук І.В. Петро Лодій: «Настанови логіки». «Вісник Київського національного університету імені Т.Шевченка. Філософія. Політологія», 2007, № 84—86; Мариконь Б. Закарпатці також були «вільними каменярами»: Дещо про «масонський слід» кількох знаних наших земляків. «Новини Закарпаття», 2007, 28 квітня; Надім’янова Т. Культурно-просвітницька діяльність закарпатських Будителів у ХIХ ст. Дрогобич, 2008. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОДІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
