ЛІТОПИСНІ ПЛЕМЕНА — термін, що вживається істориками для означення тих слов’ян. союзів племен, які згадані літописцем у «Повісті временних літ». Загалом літописець подає більше 25 їхніх найменувань. Частина з них згадується у певній послідовності — в складі груп, що виокремлюються літописцем за геогр. принципом. Порядок їх згадування такий: 1) подунайські племена — моравани, чехи, білі хорвати, серби, хорутани; 2) племена, які жили на землях біля р. Вісла, а це — ляхи й племена, що від них пішли, — віслянські по-
ляни, лютичі, мазовшани, поморяни; 3) племена, що жили на сході загальнослов’ян. ареалу побутування, тобто східнослов’ян. племена, — поляни, древляни, дреговичі, полочани, ільменські словени, сіверяни. Потім, у ін. місці «Повісті...» (у недатованій частині), згадуються імена племен: дуліби, бужани, волиняни, уличі, тиверці, хорвати, кривичі, радимичі, в’ятичі. Ґрунтуючись на твердженні «Повісті временних літ», що всі ці племена «мали ж свої обичаї та закони предків своїх і заповіти, кожне — свій норов», вчені припускають, що як об’єднання ці племена становили собою етнополітичні та територіальні утворення. Згідно з даними археології, усі східнослов’ян. племена, які жили на землях, що є нині територією України, треба вважати носіями близьких за своїми ознаками археологічних культур — райковецької культури, волинцівської культури та роменської культури, на території Росії та Білорусі — носіями культур, синхронних із уже перерахованими. Археологами встановлено, що територія поширення волинцівської та роменської к-р збігається з територією мешкання сіверян, райковецька к-ра покриває територію проживання всіх правобереж. слов’ян від Дніпра до приток Вісли — Зх. Бугу і Сяну. Проте виділити в межах цього регіону пам’ятки, які належали б тому чи ін. з Л.п. Правобережної України, поки що не вдається. Такі спроби були більш успішними для пн. племен на території Росії та Білорусі, там знайдено додаткові елементи для розрізнення — пам’ятки балтського та угро-фінського субстратного населення, яке було інтегроване прийшлими туди слов’янами. Найбільш виразними етногр. племінними ознаками багатьох тамтешніх племен виявилися жін. прикраси. За відомостями араб. автора 10 ст. ал-Масуді, у 3-й чв. 1 тис. на території Волині і Верхнього Подністров’я існував племінний союз правобережних племен, що утворився навколо дулібів-волинян на чолі з князем Маджаком. Деякі історики вважають, що цей союз як об’єднання був початко-
вим етапом слов’ян. державності на території України. Невдовзі під ударами аварів він розпався. Державотворчі процеси на східнослов’ян. землях поновилися в 9 ст. в Середньому Подніпров’ї, основною їх рушійною силою стали поляни разом з норманськими дружинами, що на чолі з князями Рюриковичами прийшли в тутешні краї. Саме завдяки їх спільним зусиллям навколо Києва сформувалася східнослов’ян. д-ва Київська Русь. Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 1. Львів, 1904; Баран В.Д. Давні слов’яни. В кн.: Україна крізь віки, т. 3. К., 1998; Толочко О., Толочко П. Київська Русь. К., 1998. В.Д. Баран.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІТОПИСНІ ПЛЕМЕНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
