ЛІТКІВСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ — рукописне євангеліє на 255 арк. Більша частина тексту написана церковнослов’ян. мовою, а один фрагмент — переважно староукр. Даний фрагмент, ймовірно, має найраніше походження, він схожий з Пересопницьким Євангелієм серед. 16 ст., Євангелієм 1570, Волин. Євангелієм 1571, а також із сербським євангелієм серед. 16 ст. Каліграфічний укр. півустав рукопису подібний до того, яким писане Віленське Євангеліє 1594, створене віленським райцею Яковом Івановичем. Пам’ятка містить список передмови Феофілакта Болгарського, єпископа Охридського, має художньо оформлені заставки, на її срібному окладі 17 ст. зображено чотирьох євангелістів. Уведена до наук. обігу А.Грузинським, він же виявив її у серпні 1909 в б-ці настоятеля СвятоМикільського храму в с. Літки (звідси й умовна назва пам’ятки) Остерського пов. Черніг. губ. (нині село Броварського р-ну Київ. обл.) о. Я.Олександровича, де вона зберігалася як фамільна цінність. Дослідження текстів пам’ятки дають підстави стверджувати, що вона була створена 1595— 1600 на Волині, її укладач і переписувач, однак, залишаються невідомими. Пізніше пам’ятка, очевидно, належала ченцям
правосл. Хрестовоздвиженського монастиря в Луцьку — ієромонаху Митрофану (Дементієвичу; був ігуменом з 1626) та архімандриту Тарасію (Черніховському; п. 1652), які доповнили її стислим монастирським пом’яником. Тоді ж до неї додали й 5 гравюр 1624—44 двох майстрів (один з них — Ілля) з Києво-Печерської лаври. По смерті ченців пам’ятка зберігалася в Луцькому Хрестовоздвиженському монастирі. Потім, можливо в роки Руїни (див. Громадянські війни в Україні другої половини 1650-х — першої половини 1660-х років), її перевезли на Сіверщину. Після зруйнування церкви в с. Літки у 1930-х рр. місцезнаходження пам’ятки не відоме. Літ.: Грузинский А.С. Из истории перевода Евангелия в Южной России в ХVI веке: Литковское Евангелие. «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца», 1911, кн. 23, вып. 1—2; вып. 3, отд. 2—3. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІТКІВСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
