«ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК» — щомісячний журнал; видавався: з січня 1898 до грудня 1906 та з травня 1922 до липня 1932 — у Львові, з січня 1907 до серпня 1914 та з липня 1917 до вересня 1919 — у Києві. 1948—49 побачили світ два номери відновленого журналу, надруковані в Регенсбурзі та Мюнхені (Німеччина). Відповідно до років та місць друкування дослідники виділяють в історії журналу 4 періоди: перший львівський, київський, другий львівський, німецький.
«Літературно-науковий вістник». Т. ІІ. Львів, 1898. Титульний аркуш.
Перший львівський період. Видання було засноване з ініціативи М.Грушевського (він же став його першим редактором) як друкований орган Наукового товариства імені Шевченка. Створене на базі журналів «Зоря» та «Житє і слово». Гол. роль у розбудові журналу відігравав І.Франко (у зв’язку з цим львів. період часопису дослідники називають франківським). До складу ред. колегії, крім М.Грушевського та І.Франка, також увійшли О.Борковський, О.Маковей та В.М.Гнатюк. Редколегія залучала до співробітництва письменників, публіцистів та науковців з Галичини і Наддніпрянської України. Приміром, авторами часопису стали: Ганна Барвінок, В.Винниченко, М.Вороний, К.Гриневичева, Б.Грінченко, В.Доманицький, В.Дорошенко, О.Єфименко, С.О.Єфремов, П.Карманський, Ю.Кміт, О.Кобилянська, О.Кониський, М.Коцюбинський, А.Кримський, В.Леонтович, Б.Лепкий, І.Липа, О.Лотоцький, Д.Лукіянович, О.Маковей, Л.Мартович, Д.Мордовець, В.Пачовський, С.Петлюра, С.Русова, В.Самійленко, Л.СтарицькаЧерняхівська, В.Стефаник, І.Карпенко-Карий, Г.Хоткевич, Леся Українка, А.Чайковський, Марко Черемшина, М.Яцків. Упродовж 1898—1906 журнал поділявся на низку відділів: поезії, повісті, новели, драми, літератури, науки, мист-ва, хроніки та бібліографії. Ред. політика в той час була скерована на осмислення самобутності укр. нації, тлумачення гол. західноєвроп. тенденцій суспільно-політ. розвитку, висвітлення реального становища українців у Австро-Угорщині та Російській імперії; водночас редколегія задекларувала свою нейтральність щодо парт. полеміки. Чільне місце в журналі відводилося розвідкам і матеріалам культурно-освіт. спрямування, передусім для піднесення інтелектуального рівня укр. читача. Велика увага приділялася осмисленню літ. процесу в укр. сусп-ві, цей процес розглядався як важливий чинник формування нац. свідомості (публікувалися, зокрема, матеріали дискусії І.Франка із С.Єфремовим про принципи та призначення літератури й мист-ва). Докладно висвітлювалося укр. науково-освіт. та культурно-ми-
233 ЛІТЕРАТУРНО
234 ЛІТЕРАТУРНО
стецьке життя, у т. ч. діяльність НТШ, підготовка 13-го Археол. з’їзду в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ; 1905), полеміка щодо вільного вжитку укр. мови в Рос. імперії, кампанія з реформи середньої школи в Галичині на поч. 20 ст. та ін. Публікувалися статті та матеріали з соціогуманітарних дисциплін, у т. ч. з етнографії, етнології, літературознавства, мистецтвознавства, мовознавства, статистики, фольклористики, філософії та ін., а також наук. хроніка, огляди, рецензії, бібліографічні та біографічні матеріали. Значне місце займали розвідки з різних періодів укр. історії та історіографії, особливо 19 — поч. 20 ст. З-поміж них були публікації: В.М.Гнатюка «Причинок до історії зносин галицьких і угорських русинів» (1899, т. 7, кн. 9), М.Грушевського «250 літ» (1904, т. 25, кн. 1) та «Українсько-руське літературне відродження в історичнім розвою українсько-руського народу» (1898, т. 4, кн. 10), І.Кревецького «Київське історичне товариство Нестора-літописця» (1904, т. 28, кн. 10), О.Маковея «Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності» (1900, т. 9—12, кн. 3—12), С.Томашівського «Володимир Антонович. Його діяльність на полі історичної науки (З нагоди ювілею)» (1906, т. 33, кн. 1— 3). У низці публікацій обстоювалася думка про необхідність національно-культ. автономії українців. До травня 1901, щоб уникнути цензури, «Л.-н.в.» висилався до Рос. імперії під назвою «Галицький літературний вісник». 1901 поширення «Л.-н.в.» на території Рос. імперії було заборонено, часопис до Наддніпрянської України завозився підпільно. Київський період. З перенесенням «Л.-н.в.» до Києва розпочинається київ. період журналу (1907—14, 1917—19). Провідну роль у ред. роботі через хворобу І.Франка перебрав на себе М.Грушевський. Структура видання істотно не змінилася, але збільшився його обсяг. У вересні 1907 для забезпечення розповсюдження журналу та успішної конкуренції з російськомовними виданнями було створено книгарню «Літературно-наукового вістника». 1907—14 часопис ви-
ходив у 2-х виданнях — київському та львівському — книжками по 12—15 друкованих аркушів під грифом Українськоруської видавничої спілки. Аркуші львів. видання друкували в Києві, потім пересилали до Львова й там оправляли в палітурній майстерні НТШ. Згодом виникла галицька редакція «Л.-н.в.», яку очолював М.Євшан. Наприкінці 1907 кількість передплатників журналу в Рос. імперії перевищила кількість передплатників-галичан. Водночас журнал зберіг домінуючі позиції на західноукр. землях. Фактично він став першим загальнонац. літературнонаук. виданням. Адаптовану до нових умов програму часопису виклав М.Грушевський у статті «До наших читачів в Росії» (1907, т. 40, кн. 11), в ній зазначалося, зокрема, що на відміну від т. зв. «товстих» (універсальних) журналів у Росії «Л.-н.в.» орієнтується на активне інформування сусп-ва про «біжучі події» укр. життя. Істотно зросли динамізм та оперативність публіцистичних розвідок. Акцентувалася увага на необхідності конституційного процесу в Рос. імперії за зразком низки європ. країн, зокрема, пропагувалася ідея національнокульт. автономії для українців, аналізувалися імовірні шляхи її досягнення. У публікаціях систематично висвітлювалися важливі події суспільно-політ., соціально-екон., громад., наук. та мистецько-культ. життя на теренах як Наддніпрянської України, так і Галичини та Буковини. Вміщувалися хронікальна інформація, синтетичні й аналітичні розвідки, зокрема цикл з понад 30-ти статей М.Грушевського «На українські теми» та підсумкові щорічні огляди тощо. Значне місце відводилося публіцистичним працям, у них розглядалися питання національно-культ. та суспільно-політ. розвитку «недержавних народів» як у Рос. імперії (білорусів, литовців та ін.), так і в Європі (ірландців та ін.). Регулярно порушувалися проблеми осмислення природи нац. рухів, а також аналізувалися різні типи тогочасних держав, переважно багатонац., у контексті європ. та світ. досвіду. Широко трактувалися суспільно-політ. та соціально-екон. проблеми українців в
Австро-Угорщині та Рос. імперії, зокрема, столипінська аграрна реформа, діяльність земств, переселенський рух до Сибіру, Середньої Азії, Далекого Сх. та ін. регіонів, трансатлантична еміграція до Пн. та Пд. Америки, роль підрос. України у формуванні загальноімперського бюджету, австрійс. перепис населення 1910 та демографічні тенденції серед підавстрійс. українців, соціокульт. атмосфера великих міст Наддніпрянщини, становище окремих соціальних верств (дрібного селянства, робітників важкої індустрії) та ін. Регулярно висвітлювалися актуальні питання міжнар. взаємин з виключною увагою до революц. та національно-визвол. рухів у світі, військ. конфліктів (балканські війни 1912—1913 тощо) та ін. У міжнар. оглядах розглядалася зовн. політика великих д-в (марокканські кризи 1905—11, буд-во Панамського каналу на поч. 20 ст.) та ін. Оперативно вміщувалися рецензії та критичні статті, присвячені творам красного письменства, публіцистиці, працям з укр. історії та ін. соціогуманітарних дисциплін. Друкувалося багато публіцистичних, літературно-критичних, істор. статей, оповідань, повістей, поезій, есе, рецензій та оглядів. Було оприлюднено низку статей і матеріалів, присвячених творчості багатьох письменників, поетів та митців, у т. ч. Х.Алчевської, Ганни Барвінок, В.Винниченка, М.Гоголя, Є.Гребінки, М.Заньковецької, О.Кобилянської, І.Котляревського, М.Коцюбинського, М.Л.Кропивницького, П.Куліша, Б.Лепкого, М.В.Лисенка, О.Олеся, М.Старицького, В.Стефаника, І.Карпенка-Карого, Лесі Українки, Ю.Федьковича, І.Франка, Т.Шевченка. Від заснування журналу в ньому публікувалися переклади белетристичних та поетичних творів багатьох європ. авторів, зокрема, Л.Аккерман, К.Альмквіста, Дж.-Н.Байрона, Г.-А.Біргер, П.Верлєна, В. фон Гайденштама, Г.Гейне, К.Гамсуна, Г.Гауптмана, Й.-В.Гете, Ф.Гіменс, Т.Готьє, Г. фон Гофмансталя, Т.Гуда, І.Гуссейні, Данте Аліг’єрі, Е.Деккера, М.Деметера, А.Доде, М. фон Ебнер-Ешенбах, Е.Жалю, А.Жанруа, К.Жевеля, К.Жинзифова, Е.Золя, Г.Ібсена,
Л.Йововича, Л.Каравелова, Р.Кіплінга, К.Лєйно, Ж.Лєопарді, Г.Е.Лессінга, Д. фон Лілієнкрона, Б.Пруса, А.Франса, О.Фредеріка та ін., а також рос. письменників і поетів (Максима Горького, М.Лермонтова, О.Пушкіна, В.Соловйова, А.Чехова та ін.). Окрім того, вміщувалися численні огляди європ. літератури. У київ. період часопис відігравав важливу роль у формуванні укр. мови. Редколегія журналу виступила за єдину мовну концепцію, спільну літ. мову для репрезентації нац. єдності, що мала подолати домінування діалектологічних відмінностей, характерних для різних регіонів. На сторінках видання публікувалися матеріали дискусії укр. публіцистів з ідейними та політ. опонентами, у т. ч. з П.Струве, зокрема стаття М.Порша «П.Струве в українській справі» (1912, т. 58, кн. 5). Журнал систематично реагував на репресивні заходи рос. царату супроти українства, зокрема на заборону вшанування ювілею Т.Шевченка (див. «Німий ювілей» 1914) та ін. У виданні різнобічно висвітлювалася галицька проблематика, зокрема заробітчанська еміграція до європ. країн, боротьба за відкриття укр. ун-ту у Львові на поч. 20 ст., виборча реформа в Австро-Угорщині 1906 тощо. У київ. період журналу істотно розширився дисциплінарний спектр соціогуманітаристики, представленої в ньому. Публікувалися студії з демографії, етики, соціології, політекономії, психології, статистики та ін. галузей. Традиційно чимало місця відводилося статтям і матеріалам з істор. проблематики. Серед них розвідки: М.Грушевського «Богданові роковини» (1907, т. 39, кн. 8), «Виговський і Мазепа» (1909, т. 46, кн. 6) та «Українська історіографія і М.І. Костомаров: пам’яті М.Костомарова в двадцять п’яті роковини його смерті» (1910, т. 50, кн. 5), О.Грушевського «З планів та думок Кирило-Методіївського братства» (1918, т. 71, кн. 7/8) та «Історичні студії П.О. Куліша» (1919, т. 75, кн. 7/9), І.Кревецького «Справа поділу Галичини в рр. 1846—1850: з історії боротьби галицьких Українців за національно-територіальну автономію» (1910, т. 52, кн. 10—11), В.Липинського «Данило Братков-
ський — суспільний діяч і письменник кінця XVII століття» (1909, т. 45, кн. 2), О.Левицького «Історія будови пам’ятника Б.Хмельницькому в Києві» (1913, т. 62, кн. 6), О.Попова «Юридична природа злучення України з Москвою в 1654 р. (з нагоди 260-их роковин Переяславської ради)» (1914, т. 65, кн. 1) та чимало ін. Була також опубл. автобіографія В.Антоновича (1908, т. 43, кн. 7—9). У київ. період авторами журналу були, зокрема, Х.Алчевська, М.Гехтер, О.Грушевський, М.Данько, І.Джиджора, Д.Донцов, Д.Дорошенко, С.О.Єфремов, М.К.Залізняк, М.Зеров, Ф.Колесса, М.Коцюбинський, І.Кревецький, В.Кричевський, А.Крушельницький, З.Кузеля, Є.Левицький, В.Леонтович, В.Липинський, М.Лозинський, Д.Лукіянович, Ф.Матушевський, М.Мочульський, А.Ніковський, Олена Пчілка, О.Олесь, М.Порш, В.Садовський, І.Свенціцький, М.Стасюк, І.Стешенко, М.Сумцов, С.Томашівський, І.Фещенко-Чопівський, Д.Харов’юк, Л.Цегельський, С.Черкасенко, Г.Чупринка, К.Широцький, В.Щурат та ін. Фінансову підтримку «Л.-н.в.» надавали громад. діячі та меценати В.Леонтович, В.Симиренко, Є.Чикаленко та ін. 1914 видання «Л.-н.в.», як і всієї укр. преси, припинено через початок Першої світової війни та введення воєн. стану. 1915 редакція планувала поновити випуск часопису, однак це вдалося зробити лише у липні 1917. На той час М.Грушевський визначив нове завдання часопису — відображення «політичного та національного пориву нинішньої хвилі». Проте осн. ред. роботу в «Л.-н.в.» виконував О.Олесь. 1917 була відновлена й книгарня «Л.-н.в.», вона опікувалася розповсюдженням часопису. У журналі висвітлювалися й аналізувалися перебіг революц. та військово-політ. подій, зокрема відстежувався і коментувався розпад Рос. імперії та Австро-Угорщини, обговорювалися питання буд-ва укр. державності, міжнар. становище країни, політ. і соціально-екон. перетворення та ін. Водночас редакція прагнула зберегти традиційний соціогуманітарний профіль часопису, зокрема, друкувала твори красного
письменства, поезії, літературознавчі, істор. розвідки і матеріали тощо. Значна увага приділялася науково-освіт. та культ. проблемам, зокрема, розглядалася діяльність Укр. нар. ун-ту в Києві, заснування УАН (нині Національна академія наук України; 1918), Нац. б-ки Укр. Д-ви (нині Бібліотека національна України імені В.І. Вернадського; 1918) тощо. 1919 планувалося й видання бібліографічного покажчика журналу, над ним працював М.Ященко. Проте через революц. та воєн. лихоліття (втрату зв’язку редакції з багатьма дописувачами, руйнацію поштово-телеграфної комунікації, фінансові проблеми, скорочення читацької аудиторії) журнал не зміг реалізувати свої плани. 1917 «Л.н.-в.» видавався Т-вом підмоги укр. літературі, науці й штуці в друкарні АТ «Петро Барський у Києві». Останню книжку «Л.-н.в.» в Києві було укладено за липень/вересень 1919 (видана в жовтні 1920; у грудні 1919, згідно з наказом більшовицьких властей, що діяли в той час у Києві, випуск журналу припинився, а книгарня «Л.-н.в.» була націоналізована). Другий львівський період. Видання журналу було поновлене за ініціативою члена Начальної колегії Української військової організації Ю.Полянського у Львові. До нового редакційного к-ту ввійшли: Д.Донцов (гол. ред.), М.Галущинський, В.Дорошенко, В.М.Гнатюк, Ю.Павликовський, І.Раковський, В.Целевич. Від травня 1922 «Л.-н.в.» друкувався під грифом Укр. видавничої спілки. 1923 внаслідок ідеологічного конфлікту, пов’язаного з переходом Д.Донцова на позиції націоналізму, частина співробітників вийшла з редколегії, це збіднило представництво соціогуманітарних дисциплін у журналі. Одноосібним редактором став Д.Донцов, він займав цю посаду протягом усього другого львів. періоду «Л.-н.в.» (1922—32). У програмній статті Д.Донцова «Наші цілі» (1922, т. 76, кн. 1) завдання ред. політики фокусувалися на формулюванні, ствердженні та поширенні самоцінності української національної ідеї, передусім в ідеологічному контексті. Водночас, попри ідеологічну спрямованість, «Л.-н.в.» вважався поза-
235 ЛІТЕРАТУРНО
236 ЛІТЕРАТУРНО
парт. органом, з яким співробітничали представники різних укр. партій політичних, у т. ч. відомі публіцисти, письменники і науковці, зокрема О.Бабій, О.Барвінський, В.Біднов, М.Возняк, М.Голубець, І.Гончаренко, Я.Гординський, О.Грицай, В.Залозецький-Сас, М.Кордуба, Ю.Косач, А.Крезуб, І.Крип’якевич, Ю.Липа, М.Липовецька, Є.Маланюк, О.Назарук, І.Огієнко, Є.Онацький, Є.-Ю.Пеленський, Й.Пеленський, С.Рудницький, У.Самчук, С.Сірополко, В.Січинський, С.Смаль-Стоцький, о. К.Сосенко, І.Федорович-Малицька, М.Хвильовий. Висвітлювалися процеси та події на теренах УСРР: нова економічна політика, переродження та бюрократизація комуніст. парт. апарату, репресивні заходи більшовицького режиму, русифікація тощо (зокрема цикл статей Д.Донцова). У журнальних публікаціях систематично розглядалося становище на західноукр. землях, що ввійшли до складу Польщі, зокрема політ., соціально-екон., культурноосвіт. питання. Чільне місце відводилося аналізу парт. життя в Галичині. Велика увага приділялася проблемам укр. націоналізму, його теор. обґрунтування, ідеологічного призначення, інтелектуальним і світоглядним засадам. Подавалися огляди міжнар. життя, у т. ч. висвітлювалася діяльність політ. і громад. діячів (М.Ганді, М.Кемаля, Ж.Клемансо, Т.-Г.Масарика, У.-Л.Черчілля та ін.). Зберігалася й традиційна соціогуманітарна, зокрема істор., проблематика, її порушували, переважно, у контексті підсумків та уроків національно-визвол. змагань 1917—21, а також з перспективи функціонування д-в у нац. історії, формування нації української тощо. Розглядалися також постаті відомих укр. діячів і вчених. Серед істор. студій: розвідки В.Біднова «“Атакування” Запорізької Січі 1775 р.: з нагоди 150-ти літніх роковин зруйнування Січі» (1925, т. 88, кн. 9) і «Олександер Лазаревський: з нагоди 25-ї річниці його смерті» (1927, т. 93, кн. 5), І.Борщака «В книгозбірні гетьмана Орлика» (1923, т. 81, кн. 11), Г.Галабурди «Іван Федорович: у 350-ліття першої друкованої книжки на Україні» (1924, т. 83, кн. 5), М.Кордуби
«Академік Михайло Грушевський як історик: з нагоди ювілею» (1926, т. 91, кн. 12), «Найновіші теорії про початки Руси» (1929, т. 100, кн. 12), «Найважніший момент в історії України» (1930, т. 102, кн. 6) та «В обороні історичної правди: з приводу статті “Найважніший момент в історії України”» (1931, т. 106, кн. 5), І.Крип’якевича «З історії Гуцульщини» (1923, т. 80, кн. 7; т. 81, кн. 11—12), І.Огієнка «Казка про білого бичка: B pendant до дискусії про початок української нації» (1931, т. 107, кн. 9) та «Київська митрополитанська друкарня: сторінка з історії української культури XVIII в.» (1924, т. 84, кн. 7/9), В.Січинського «Гравюри українського першодруку: до ювілею українського друкарства» (1924, т. 83, кн. 6), С.СмальСтоцького «Найважніший момент в історії України» (1931, т. 107, кн. 9), К.Чеховича «Початки української нації» (1931, т. 106, кн. 4) та низка ін. Були видрукувані спогади про українську революцію 1917—1921 (В.Бірчак, Р.Бжеський, І.Гаврилюк, З.Городський, А.Животко, В.Завадський, А.Крезуб, М.Кордуба, І.Липа, М.Омелянович-Павленко, В.Петрів та ін.). У низці публікацій висвітлювалася діяльність укр. наук. інституцій як в УСРР, так і в Західній Україні та на еміграції. Публікувалися також літ. огляди як творів радянських, так і західноукр. авторів, студії з етнографії, фольклористики, статистики, мистецтвознавства. У липні 1932 через фінансові проблеми видання часопису припинилося. Усього вийшло 109 томів «Л.-н.в.» в 316 поодиноких, 17 подвійних та 3 потрійних книжках. Наступником «Л.-н.в.» став ж. «Вістник літератури, мистецтва, науки й громадського життя» (див. «Вістник») під редакцією Д.Донцова, видавався 1933—39. Німецький період. 1948—49 до 50-ліття заснування «Л.-н.в.» на еміграції була спроба відновити журнал під цією ж назвою за редакцією В.Шульги. До співпраці з поновленим часописом було залучено науковців, письменників та митців, у т. ч. О.Грицая, В.Дорошенка, Є.Маланюка, О.Мишугу, М.Мухина, В.Щербаківського. Однак через фінансові проблеми
та переїзд більшої частини дописувачів часопису із Зх. Німеччини до Пн. Америки та ін. країн видання журналу припинилося. Вийшло тільки 2 номери. Покажчики: Покажчик змісту «Літературно-Наукового Вістника». Томів I—ХХ (1898—1902). Львів, 1903; Літературно-науковий вісник: Покажчик змісту, т. 1—109 (1898—1932). К. — Нью-Йорк, 2000. Літ.: Донцов Д. Три роки відновленого Літературно-наукового Вістника. «ЛНВ», 1925, т. 87, кн. 7/8; Сірий Ю. З історії видавничої і книгарської справи в Україні. Прага, 1940; Дорошенко В. Літературно-науковий вістник. Авгсбург, 1948; Його ж. «Літературно-науковий вістник». «ЛНВ», 1948, кн. 1; Дей О. Іван Франко і перша російська революція. Львів, 1955; Гуменний М. Публіцистика «Літературно-наукового вісника» (1898— 1906): Дис. … канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1973; Животко А. Історія української преси. Мюнхен, 1989—90; Корбич Г. Біля витоків Всеукраїнського видання: Діяльність редакторів часопису «Літературно-науковий вістник» у Львові протягом 1898—1906 рр. «Київська старовина», 1994, № 2; Сварник Г.І. Дмитро Донцов як редактор «Літературно-наукового вістника» (1922—1932) і «Вістника» (1932—1939 рр.) у Львові. В кн.: Українська періодика: Історія і сучасність: Доповіді та повідомлення другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 21—22 грудня 1994 р. Львів—Житомир, 1994; Зелінська Н.В., Пилипів О.І. Михайло Грушевський і «Літературно-науковий вістник»: перші кроки у Львові. В кн.: Збірник праць науково-дослідного центру періодики, вип. 2. Львів, 1995; Корбич Г. «Літературно-науковий вісник» (1898 —1906) і український літературний процес: Дис. … канд. філол. наук. К., 1995; Її ж. До історії «Літературнонаукового вістника» (К., 1907—1919 рр.). «Слово і час», 1996, № 10; Леськова М. «Літературно-науковий вісник» як культурологічне джерело духовного відродження української нації (20—40 роки ХХ ст.): Дис. … канд. філол. наук. К., 1996; Капелюшний В.П., Кузіна Н.В. Висвітлення в літературі діяльності М.С. Грушевського по перенесенню «Літературно-наукового вістника» до Києва. «Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України», 1998, № 2; Шаповал Ю. Журнал «Літературно-науковий вістник» (1898— 1906 рр.): Публіцистична модель національних свобод і реальність. «Народознавчі зошити», 1998, № 1; Корбич Г. Журнал «Літературно-науковий вістник» львівського періоду (1898— 1906). К., 1999; Кузіна Н.В. Діяльність редакційного комітету «Літературно-наукового вісника» в Києві в 1912—1919 рр. «Вісник Київського національного університету. Серія: Історія», вип. 47. К., 2000; Шапо-
вал Ю.Г. «Літературно-науковий вістник» (1898—1932): Творення державницької ідеології українства. Львів, 2000; Кузіна Н.В. Роль «Літературнонаукового вісника» в національному відродженні України (київський період 1907—1919 рр.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук. К., 2003. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
