ЛІТЕРАТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЗАХІДНЯ УКРАЇНА», Спілка революційних письменників «Західня Україна», репресії щодо її членів. Задум створити в УСРР літ. об’єднання, до якого входили б письменники — вихідці із Західної України, які проживали в УСРР (з часів Першої світової війни, а також «політемігранти»; див. Еміграція західноукраїнська в УСРР 1920—1930-х років), виник, згідно з деякими документами, ще 1923. Через два роки, 19 квітня 1925, у Києві відбулися перші заг. збори західноукр. секції Спілки сел. письменників «Плуг» (див. «Плуг»). Іще через рік, 17 лютого 1927, на базі цієї секції було створено Спілку революц. письменників «Західня Україна». Іменування спілки як орг-ції
«революційних письменників», відповідно до планів її засновників, повинно було засвідчити, що водночас із суто літературними спілка має й певні ідеологічні завдання, а саме: висвітлювати становище й революц. боротьбу трудящих Зх. України, керованих Комуністичною партією Західної України, пропагувати досягнення СРСР, вести ідеологічну підготовку до возз’єднання західноукр. земель з УСРР. Невдовзі потому, в травні 1927, політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про політику в галузі худож. літератури, в ній зазначалося: «Виходячи з того, що велика частина українських робітників і трудящих закордону перебуває в занадто скрутному стані щодо культурної творчості, до того ж, на Радянській Україні перебуває чимало письменників Західної України, — сприяти групі літературних сил Західної України [...] в утворенні Асоціації західноукраїнських революційних письменників». 1927 був заснований друкований орган спілки — часопис й однойменне вид-во «Західня Україна». 1928 спілка надіслала до ЦК КП(б)У звіт про свою діяльність за лютий 1927 — березень 1928, попередивши його листом на ім’я ген. секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, в якому просила допомоги в подальшій її роботі. Члени спілки, які мешкали в Києві, збиралися по вихідних у приміщенні редакції газ. «Пролетарська правда», але найчастіше — в помешканні В.Атаманюка (літ. псевд. — Яблуненко; був
одним з фундаторів орг-ції) — за адресою: вул. Раковського, 30-Б. Тут до кінця 1920-х рр. розташовувалася «штаб-квартира» літоб’єднання. До 1929 спілку очолював С.Семко-Козачук (1889— 1938), тогочасний (1927—29) ректор Київ. ін-ту нар. освіти (ІНО). 1929 функції голови орг-ції перебрав на себе М.Ірчан (по поверненні в УСРР з Канади). Після 1-го з’їзду спілки 5— 7 січня 1930 (на ньому з промовою виступав нарком освіти УСРР М.Скрипник) кер-во спілки перемістилося до Харкова (на той час столиця УСРР), а орг-ції в Києві, Дніпропетровську та Одесі набули статусу філій. 1927—29 спілка видала 4 числа неперіодичного ж. «Західня Україна» і 2 однойменних літературно-громад. альманахи, 1930— 33 — друкувала місячник «Західня Україна» (побачили світ 31 зшиток: № 1—43/44). Члени «Західньої України» брали активну участь в обслуговуванні численних політ. кампаній КПЗУ, пов’язаних з різними істор. та суспільно-політ. подіями на західноукр. теренах, виявляли й власну ініціативу щодо різного роду, переважно гуманітарних, акцій (напр., кампанія допомоги жертвам катастрофічної повені в Зх. Україні 1927; протестаційна кампанія проти пацифікації в Галичині 1930; збирання коштів на будування літака «Західня Україна» тощо). Спілка об’єднувала понад 50 літераторів і художників, уродженців західноукраїнських земель. Активними її членами були: В.Атаманюк (1897—1937), М.Гаско (1907—97), В.Гжицький, Л.Дмитерко, Д.Загул, М.Ірчан, В.Касіян, М.Козоріс, Ф.Малицький (1900—88), М.Марфієвич (1898—1967), Я.Струхманчук, І.Ткачук (1891—1948), А.Турчинська (1903—72) та ін. У друкованих виданнях спілки брали участь й не члени — представники галицької інтелігенції, які перебували в УСРР (М.М.Лозинський, О.Павлик та ін.), керівники КПЗУ, літератори-наддніпрянці (Б.АнтоненкоДавидович — «Блакитна Галилея: Фрагменти минулого»; В.Сосюра — «Пролог» до поеми «Мазепа» та ін.).
231 ЛІТЕРАТУРНА
Дружній шарж на члена Спілки «Західня Україна» М. Кічуру. Початок 1930-х років.
Дружній шарж на члена Спілки «Західня Україна» В. Атаманюка. Початок 1930-х років.
Дружній шарж на члена Спілки «Західня Україна» І. Ткачука. Початок 1930-х років.
12 травня 1929 у Львові (у той час місто перебувало у складі Польщі) було засновано літ. групу аналогічної, як і спілка «Західня Україна» в УСРР, спрямованості — «Горно». Цього ж року в її «Декларації», яку підписали 28 літераторів, було проголошено засади об’єднання. Друкованим органом «Горна» став час. «Вікна» (1927—32); провідними членами були: В.Бобинський (1898— 1938), А. Волощак (1890—1973), О.Гаврилюк, Я.Галан, П.Козланюк, Я.Кондра (1910—44), Н.Матулівна (1902—44), М.Сопілка (1897—1937), С.Тудор (1892— 1941) та ін. Деякі «горнівці» на поч. 1930-х рр. (В.Бобинський, Н.Матулівна, М.Сопілка) переїхали в УСРР. Обидві орг-ції — «Західня Україна» й «Горно» — входили до Міжнар. об’єднання революц. письменників (МОРП, 1925—35; працювало під егідою Інтернаціоналу Комуністичного; кер-во МОРП перебувало в Москві). Незважаючи на однаковість їхніх ідеологічних засад, між ними час від часу виникали доволі гострі суперечки з питань відображення в літературі революц. боротьби та становища «працюючих мас» у Зх. Україні, а також конфлікти на особистому ґрунті. На поч. 1933 почалися арешти членів київ. філії «Західньої України». З документів, які збереглися в архівах, перебіг подій був таким. 30 січня 1933 один з її членів, наук. співробітник Комісії ВУАН з історії Зх. України М.Козоріс у листі до правління спілки в Харків дописав червоним олівцем постскриптум:
«Щойно мені сказали, що заарештовано Атам[анюка], за що — не знаю». У наступному листі, що був датований 4 лютого, він пояснював: «В останньому листі я згадав Вам про арешт Ат[аманюка], тоді я писав це на підставі слухів. Тепер підтверджую це як дійсний факт. Яка причина — це важко сказати. Та справа тут мене цікавить з боку видавництва [...]. По відомостям, у нього запечатали його кімнату, там всі справи вид[авницт]ва і, здається, що і рукописи та договори [...]. На мою думку, Спілці треба написати відповідне відношення до ДПУ, і треба, щоб вони, порозумівшись у цій справі Ат[аманюка], видали матеріали видавництва». 5 лютого 1933 заарештували самого М.Козоріса. У постанові про початок слідства щодо нього зазначалося, що його «злочинна діяльність» полягала у приналежності до «Української військової організації». Трохи раніше, 2 лютого 1933, були ув’язнені Я.Гріх, Д.Рудик та Я.Струхманчук, 4-го — Л.Дмитерко. Дещо пізніше були арештовані: 20 лютого — М.Марфієвич, 22 — Д.Загул, 24 — А.Турчинська-Дем’яненко, 25 — Ф.Малицький, 26 — М.Кічура. Більшість із них невдовзі після затримання написали заяви-каяття до колегії Державного політичного управління УСРР, визнавши свою належність до УВО (див. «Української військової організації» справа 1933). Зокрема, М.Марфієвич у своєму «щиросердному каятті», датованому 22 лютим 1933, писав, що «контрреволюційна організація», до якої він належав, існувала в Ки-
єві з 1925 і мала на меті «повалення радвлади і встановлення фашистівської, ундівської України, прикриваючись в боротьбі з радвладою фірмою революційних письменників під назвою “Західня Україна”...» Назвавши «актив» цієї орг-ції — всіх членів київ. філії спілки «Західня Україна», він стверджував, що спілка за час свого існування, «прикриваючись літературною маркою “революційних письменників”, провадила явну і скриту контрреволюційну діяльність як у Києві, так і на периферії, вербуючи в склад організації ворожі радвладі елементи, з складу бувших офіцерів, петлюрівців, січових стрільців і шовіністично настроєних інтелігентів...» Невдовзі дехто з арештованих відмовився від своїх зізнань. Так, В.Атаманюк у зверненні до Колегії ДПУ УСРР від 14 березня 1933 стверджував: «Бувши в тяжкому нервовому розладі і стані глибокої духової депресії, після 20-ти денних і нічних переживань, я в попередній своїй заяві на ім’я Колегії з 20.II 1933 [р.] значно перебільшив свої злочини і написав такого, чого не було». Двоє із заарештованих — Л.Дмитерка та А.Турчинську — через те, що вони «не вписувалися» за віком і статтю в розроблену чекістами схему УВО, було звільнено (відповідно, 25 березня та 11 травня). Після того, як відбулися арешти членів київ. філії «Західньої України», київ. газ. «Пролетарська правда» вмістила статтю Є.Шабліовського (1906—83) та П.Колесника (1905—87). У ній
232 ЛІТЕРАТУРНА
заявлялося, що «на літературному фронті у Києві клясовий ворог, перебудовуючись, ще показує своє отруєне, куркульське жало і, використовуючи недостатню більшовицьку пильність від окремих видавництв та комуністів, що працюють на керівній видавничо-літературній роботі, пробує зробити куркульську вилазку». Характеризуючи учасників цієї «куркульської вилазки», автори акцентували увагу на творах західноукр. письменників, які мешкали в Києві (назва самої літ. орг-ції «Західня Україна» в публікації, однак, не згадувалася). Виразно змальовувався політ. портрет кожного зі спілчан шляхом вибіркового цитування й фальшивого тлумачення їхніх творів. Так, зазначалося, що поезії А.Турчинської відображають настрої «сповненого журби та печалі» куркуля, який тужить за «“міццю” куркульсько-поміщицької України». Про початок київ. арештів західноукр. письменників швидко стало відомо й кер-ву спілки в Харкові. Так, проф. М.Лозинський, якому редакція часопису спілки замовила статтю до 10-річчя рішення ради послів Антанти щодо Східної Галичини, у лютому 1933 відвідав редакцію і розмовляв з її працівниками, зокрема з М.Ірчаном. За свідченням М.Лозинського, «від них я довідався про київські арешти членів “Зах[ідньої] України”. Вони були розстроєні й не знали, як далеко підуть арешти».
«Західня Україна». Ілюстрований літературномистецький та громадськополітичний зшиток, № 2—3. Обкладинка.
12 травня 1933 наклав на себе руки (отруївся) секретар «Західньої України» П.Гірняк. Один з керівників «Західньої України» І.Ткачук опублікував у її журналі статтю, де обвинуватив київ. філію орг-ції у тому, що вона завжди «домагалася якихось ширших прав для себе, якоїсь “автономії”, саботуючи роботу “ЗУ” і водночас займаючись іншою роботою, як виявляється тепер, шкідницькою, контрреволюційною». Тим часом у ході «роботи» слідчих ДПУ УСРР було створено схему розстановки «контрреволюційних сил» УВО на різних ділянках культурно-освіт. «фронту» — у наук. установах, орг-ціях, вид-вах, навч. закладах та ін. Чекісти зафіксували наявність осередків УВО (лише по Харкову) у Всеукраїнській асоціації марксистсько-ленінських інститутів, Наркомосі УСРР, Наркоматі робітничо-сел. інспекції УСРР, Верховному суді УСРР, апараті уповноваженого Наркомату зовн. справ СРСР при Уряді УСРР, Держплані, штабі Укр. військ. округу, Школі червоних старшин, Інституті радянського будівництва та права, Геодезичному інституті, вид-вах «Західня Україна», ДВОУ, «Рух», «Українська Радянська Енциклопедія» та ін. 30 жовтня вийшло друком останнє, здвоєне число — № 7/8 (43/44) час. «Західня Україна» з редакційною статтею — «За більшовицьку пильність». У статті самокритично визнавалося «притуплення більшовицької пильності» у лавах спілки «Західня Україна»: «Тільки послабленням більшовицької чуйності з боку нашої марксівської критики та пролетарської літературної громадськості можна пояснити той факт, що ріжного роду шкідники могли так довго прикривати своє справжнє націоналістичне контрреволюційне обличчя, перебувати в спілці “Західня Україна” та друкувати свої твори […]. Твори сумнівної художньої вартості, ідеологічно шкідливі за змістом (як Атаманюк, Козоріс, Рудик та ін.). Викриття цих замаскованих ворогів пролетарської диктатури зобов’язує нас надалі максимально підвищити нашу класову чуйність та пильність у нашій що-
денній роботі […]. Цю замасковану форму буржуазного націоналізму особливо уперто культивувала Київська група членів “Західньої України” на чолі з В.Атаманюком […]. Ми мусимо вирвати до останків коріння контрреволюційних елементів, що прикриваються всякими машкарами». На об’єднаному пленумі ЦК і Центр. контрольної комісії (ЦКК) КП(б)У 18—22 листопада 1933 позицію парт. фракції Оргкомітету Спілки рад. письменників України репрезентував І.Кулик (згодом — перший голова цієї спілки). Його промова концентрувалася на викритті «підривної роботи» на «літературному фронті» УСРР. Завуальовано згадувалася спілка «Західня Україна» — «невід’ємна складова» розгалуженої мережі УВО в УСРР. Від узагальнюючих закидів на адресу «Західньої України» доповідач, однак, утримався, згадавши лише прізвища поодиноких репресованих спілчан як, мовляв, уособлення брудної діяльності іноз. імперіалістичної агентури. Продовжуючи розгром і викриття «опорних пунктів» «контрреволюціонерів», ДПУ УСРР наприкінці 1933 провело нову серію арештів західноукр. літераторів у Харкові: 4 грудня був заарештований М.Гаско, 7-го — В.Гжицький та І.Ткачук, 28-го —М.Ірчан. Напередодні власного ув’язнення, 4 грудня 1933, В.Гжицький за дорученням кер. «Західньої України» М.Ірчана виїхав до Києва, аби з’ясувати докладніше долю тамтешніх спілчан. 5 грудня він зустрівся на Київ. кінофабриці з Л.Дмитерком. Останній, будучи нещодавно звільненим, «вкрай недовірливо» поставився до приїжджого, лаконічно повідомив, що майже всі київ. члени «Західньої України» перебувають у ДПУ. Після арешту голови спілки М.Ірчана діяльність цієї літ. орг-ції припинилася. В архіві збереглися окремі матеріали час. «Західна Україна», що, однак, так і не побачили світ. Вони засвідчують, що останній номер «Західньої України» 1933 на перших сторінках містив текст доповіді ген. секретаря ЦК КП(б)У
С.Косіора «Підсумки і найближчі завдання проведення національної політики на Україні», виголошеної 20 листопада на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У, а також текст резолюції пленуму по ній. Частина спілчан, які залишилися на волі, поступово ввійшли до складу Спілки рад. письменників України, дехто з них згодом досяг становища літературно-мистецької номенклатури (В.Касіян, Л.Дмитерко). Більшість репресованих членів «Західньої України» було реабілітовано після ХХ з’їзду КПРС. З тих, хто пережив репресії, мемуари написали лише Ф.Малицький — «Перековка: Повість власного життя» (опубл.) — й В.Гжицький (неопубл.). Літ.: Лакиза І. Письменник — громадянин: Чим має бути Спілка революційних письменників «Західня Україна». «Західня Україна», 1928, зшиток 2/3; Скрипник М. Новий етап і нові завдання: Промова на 1-му з’їзді письменників «Західня Україна», 6 січня 1930 р. «Західня Україна», 1930, № 1; Рудик Д. Без маніфестів: Спілка революційних письменників «Західня Україна» на 5-й рік свого існування. «Західня Україна», 1930, № 3—4; Ткачук І. Шість років праці «ЗУ». «Західня Україна», 1931, № 7—8 (19—20); Шабліовський Є., Колесник П. Проти куркульсько-петлюрівського націоналізму в художній літературі. «Пролетарська правда», 1933, № 60, 24 березня; Ткачук І. На рівень нових бойових завдань: Про роботу і помилки літорганізації «Західня Україна». «Західня Україна», 1933, № 5—6 (41—42); За більшовицьку пильність: [Редакційна]. «Західня Україна», 1933, № 7—8 (43—44); Самітний В. Колективізація і класова боротьба на селі. «Українські щоденні вісті» (Нью-Йорк), 1934, 16 жовтня; Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1933—1941. Б/м, 1947; Сміюн О.Д. «Західня Україна»: Орган спілки революційних письменників «Західня Україна». Київ—Харків. 1927—1933. Систематичний покажчик змісту. Львів, 1962; Дубина М. Сурмачі возз’єднання. К., 1976; Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади, кн. 1. Едмонтон, 1987; Борці за возз’єднання: Біографічний довідник. Львів, 1989; Кравчук П. Спілка революційних письменників «Західня Україна». «ЛУ», 1989, 14 грудня; Дубина М. Василь Бобинський. Там само, 1990, 26 квітня; Малицький Ф. Перековка: Повість власного життя. «Вітчизна», 1990, № 11; Рубльов О.С. Михайло Козоріс: доля інтелігента. В кн.: Український археографічний щорічник. Нова серія, вип. 2. К., 1993; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20—50-ті роки
ХХ ст. К., 1994; Костюк Г. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки: Дослідження і спостереження сучасника. К., 1995; Художник Яків Струхманчук — жертва сталінського терору: Публіцистика. К., 1997; Рубльов О.С. Невідомі документи до біографії Л.Д. Дмитерка: За матеріалами його слідчої справи 1933 р. В кн.: Український археографічний щорічник. Нова серія, вип. 3/4. К., 1999; Його ж. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004. О.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІТЕРАТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЗАХІДНЯ УКРАЇНА»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
