ЛІТЕРАТУРНА ДИСКУСІЯ 1925—1928: політичні аспекти. Термін «Літературна дискусія 1925—1928» вживається в істор. літературі як заг. назва подій, пов’язаних з публічним обгово-
ренням проблем ідейно-естетичної спрямованості, шляхів розвитку та завдань укр. рад. літератури, місця й ролі письменника в сусп-ві, що відбувалися у період встановлення контролю керівництва КП(б)У над процесами культ. розвитку в УСРР. Приводом до цих подій стала стаття М.Хвильового «Про “сатану в бочці” або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян» у ж. «Культура і побут» від 30 квітня 1925. У ній критикувалася «червона графоманія» в літературі, водночас вона виявила розходження у розумінні природи та мети худож. творчості серед укр. письменників, загострила ідейну і політ. конкуренцію між літ. оргціями. На той час у засобах масової інформації поширилася думка про те, що «трудящі, які звільнились від соціального гніту», можуть, за наявності в них лише бажання, оволодіти літ. технікою та письменницькою майстерністю. Підґрунтям цієї думки була теза, що для рад. письменника потрібен не літ. талант, а вміння віддзеркалювати свідомість пролетаріату, творити «класово чисту» літературу. М.Хвильовий піддав критиці таку «баналізацію творчості» й заявив про свою орієнтацію на «психологічну» Європу. Одночасно він висунув концепцію «азійського ренесансу», вітав набуття суверенітету низкою азійських країн і у зв’язку з цим стверджував, що Україна, завдячуючи своєму геогр. положенню, а також своєму новітньому духовному відродженню, генерованому звільненням від царату та сприйняттям ідей комунізму, повинна стати місцем взаємного збагачення європ. та азійських культ. процесів. В обговоренні полемічних ідей М.Хвильового активну участь взяли літ. орг-ції «Гарт», «Плуг», «Ланка» (з 1926 — «Майстерня революційного слова»), пізніше — Вільна академія пролетарської літератури і Всеукраїнська спілка пролетарських письменників. Свої міркування публічно висловили М.Зеров, А.Хвиля, С.Пилипенко, О.Дорошкевич, С.Щупак, М.Скрипник та ін. У ході дискусії було опубліковано понад 1 тис. статей. Опоненти критикували як висловлені М.Хвильовим тези, так і творчість М.Хвильового взагалі, у т.
ч. за те, що в ній простежується вплив рос. письменників та поетів, зокрема Б.Пільняка й Вс.Іванова. У запалі М.Хвильовий написав статтю-відповідь «Апологети писаризму», її 13-й розділ мав скандальну на той час назву «Московські задрипанки». Спростовуючи зауваження на свою адресу, він заявив, що укр. література не повинна орієнтуватися на рос., навпаки, від рос. к-ри, її впливів вона має швидко тікати. У той самий час, як розгорілася літ. дискусія, в кер-ві КП(б)У йшли жорсткі суперечки навколо українізації політики. Саме у зв’язку з ними Й.Сталін у березні 1925 надіслав до УСРР Л.Кагановича. 6 квітня 1925 Л.Каганович (на той час він уже був обраний ген. секретарем ЦК КП(б)У) проводив пленум ЦК КП(б)У. Нарком освіти, член політбюро ЦК КП(б)У О.Шумський доповідав з питання політики українізації. Він заявив, що українізація в партії, особливо в її кер-ві, фактично не проводиться, а от у сусп-ві укр. нац. ідеї набувають все більшого поширення. На завершення виступу він наголосив, що потужний культ. процес, який розпочався в УСРР після революції, може очолити укр. інтелігенція під прапором ідей М.Драгоманова, а потрібно, щоб процес «осідлала» Компартія. Для цього, на його думку, необхідно було рішуче українізувати кер-во КП(б)У. Погляди О.Шумського піддали критиці ін. члени ЦК КП(б)У. Вже після пленуму Л.Каганович, згідно з його власними спогадами, підійшов до О.Шумського й запитав, «без усілякої задньої думки, чи читав він статтю Хвильового і як він її розцінює... Тов. Шумський відповів, що статтю читав і вважає її за правильну. На моє питання: “Невже Ви, Олександре Яковичу, згодні з такою постановкою питання?” — т. Шумський з деякою роздратованістю відповів: “Що ж тут такого особливого?”». Після цієї зустрічі Л.Каганович переслав інформацію про пленум, а також текст М.Хвильового «Московські задрипанки» Й.Сталіну. Останній уважно прочитав матеріали (на відповідних паперах, що зберігаються в архіві, є чимало підкреслень, зроблених червоним олівцем) і одразу ж написав відповідь
(датована 26 квітня 1926) у вигляді листа «Тов. Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)У». Й.Сталін констатував, що О.Шумський спостеріг важливу тенденцію у нац. сфері — широкий рух на підтримку укр. к-ри та сусп. життя, а також погодився з О.Шумським у тому, що ставлення до укр. руху партійно-рад. керівників, «…усе ще просякнутих духом іронії та скептицизму в питанні про українську культуру та українську громадськість», слід змінити. Водночас він звинуватив О.Шумського в тому, що той нібито ігнорував намагання частини укр. інтелігенції, яка не симпатизує комуністам, очолити укр. рух. На думку Й.Сталіна, з такими намаганнями слід активно боротися, оскільки вони можуть спрямувати укр. рух на «відчуженість української громадськості від громадськості загальносоюзної» й надати цьому рухові «характеру боротьби проти Москви взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найвищого досягнення — ленінізму». Саме як прояв таких «крайнощів» він характеризував статтю М.Хвильового, який нібито закликав при збереженні політ. союзу України з Росією до негайної дерусифікації пролетаріату в Україні, термінового відходу укр. поезії від рос. літератури. «Шумський не розуміє, — писав Й.Сталін, — що тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити українську культуру, що піднімається, і громадськість — у культуру й громадськість радянську». Сталінські політ. оцінки заяв О.Шумського та літ. творчості М.Хвильового дали можливість Л.Кагановичу розпочати активну боротьбу з укр. митцями та з укр. нац. рухом. При обговоренні сталінського листа, а також у подальших офіц. заявах Л.Каганович не раз підкреслював, що для компартії нац. рух — не самоціль, а один з етапів, щаблів на шляху до соціалізму (див. Соціалізм). Разом з тим він наполягав на тому, що в укр. русі відбувається як зростання радянськопролетарського руху, так і руху антирадянського. Ідеологія антирад. укр. нац. руху, за його твердженням, інфікувала найменш стійких комуністів, яскравим прикладом цього став М.Хвильо-
вий, захопившись заг. постановкою питання про націю та нац. к-ру. Л.Каганович заявляв: «Коли ми кажемо, що потрібно йти до Європи й звідти брати гарне, то це правильно. Ми від Європи повинні багато брати, — але як іти до Європи? Чи підете ви до Європи як єдина нація, проти Москви, тобто проти російського пролетаріату, або якщо й не проти, то без російського пролетаріату? Підете туди з такою міркою?.. Справа не у спасінні Москви, нам нема чого зображати з себе рятівників Москви, а справа в тому, що ідеологічно та теоретично така постановка питання є гріхопадінням, невірна, шкідлива, некласова, непролетарська точка зору». 20 листопада 1926 політбюро ЦК КП(б)У звільнило «за політичні помилки» М.Хвильового та М.Ялового від обов’язків редакторів ж. «Червоний шлях». Під тиском Л.Кагановича та колег з політбюро ЦК КП(б)У О.Шумський у виступі 25 листопада 1926 на парт. зборах наркомату освіти УСРР заявив, що М.Хвильовий у полеміці й пошуках шляхів розвитку укр. к-ри несподівано став на бік укр. націоналістичного табору та своєю формулою «Від Москви до Європи» надав йому політ. гасло. Добившись від О.Шумського такого визнання, Л.Каганович посилив критику «українського буржуазного націоналізму». На об’єднаному пленумі ЦК і Центральної контрольної комісії КП(б)У (26 лютого — 3 березня 1927) він заявив про особливу загрозу укр. націоналістичної ідеології, шовінізму, представником якого став М.Хвильовий. Дії письменника нібито підтримував О.Шумський, який «кращих комуністів із середовища українців, які працюють над здійсненням лінії партії, назвав “презренними малоросами, зрадниками продажними”». Хоча О.Шумський, згідно зі стенограмами його промов, такого не говорив, його зняли з посади, через кілька днів він виїхав з України. М.Хвильовий, урешті-решт, під тиском публічно зрікся своїх поглядів. Незважаючи на це, критика на адресу М.Хвильового й О.Шумського набула ще більш брутальних форм, їх стали звинувачувати не лише в «націонал-уклонізмі», а й в «українському фашизмі», «контрреволюції».
229 ЛІТЕРАТУРНА
230 ЛІТЕРАТУРНА
Під впливом політ. й адм. тиску та відповідної політ. риторики обговорення літ. проблем звелося до звинувачень опонентів у ідеологічних ухилах, зокрема, саме в такому дусі відбувся диспут у Будинку ім. В.Еллана-Блакитного в Харкові 21 лютого 1928. Дедалі більшої ваги в літ. процесі почали набувати прихильники «чистої» пролетарської літератури, а незабаром — методу «соціалістичного реалізму». Невдовзі вільні від політики дискусії з проблем літ. творчості в Україні стали неможливими. Літ.: Жулинський М. Талант надзвичайний і суперечливий. «Вітчизна», 1988, № 12; Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925—1928 рр. К., 1990; Shkandrij M. Modernists, Marxists and the Nation: The Ukrainian Literary Discussion of the 1920s. Edmonton, 1992. В.Ю. Васильєв.
Д. Загул. Портрет роботи художника М. Розіна. 1926.
«Західня Україна». Друкарська марка.
Печатка Спілки революційних письменників «Західня Україна». Члени Спілки революційних письменників «Західня Україна» – учасники з’їзду, що відбувся у Харкові 5—7 січня 1930 р. Зліва направо: 1-й ряд: Д. Загул, І. Степанюк, А. Турчинська, М. Гаско, В. Гжицький, І. Ткачук. 2-й ряд: А. Шмигельський, Л. Будай, В. Атаманюк, П. Гірняк, Д. Рудик, М. Марфієвич, М. Ірчан, 3-й ряд: Ю. Никифорук, М. Козоріс, О. Осіюк, Й. Зазуляк, М. Кічура, В. Гадзінський, М. Качанюк, Л. Дмитерко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІТЕРАТУРНА ДИСКУСІЯ 1925—1928» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
