ЛІСОВСЬКИЙ Роберт Антонович (29.12.1893—28.12.1982) — графік. Н. в c. Каменському Катериносл. губ. (місце народження подано за автографом Л., що зберігається в Держ. архіві м. Києва). Його батько працював завідувачем мех. майстернями. Мати — Юлія фон Андер — була німкенею. Охрестив його євангеліко-лютеранський пастор. Від 1906 він відвідував Миргородську школу ім. М.Гоголя, навч., зокрема, в О.Сластіона (основи укр. орнаменту) і Р.Пельше (акварель). Потому вчився спочатку (разом з В.Семенком, В.Крижанівським, В.Седляром, П.Ковжуном, А.Петрицьким) у Київ. худож. уч-щі, згодом — в Укр. держ. акад. мист-в у Г.Нарбута і М.Бойчука. Експонувати свої твори почав з 1914. Увійшов до гуртка «Музагет». Працював над декораціями до вистави «Ромео і Джульєтта» (В.Шекспір) для «Молодого театру» (1919). Серед його ранніх робіт з книжкової
Лісовський Р. Суперобкладинка до книги Л. Винара «Андрій Войнаровський». Видавництво «Дніпрова хвиля». Мюнхен-Клівленд, 1962.
графіки — обкладинка до збірки поезій М.Мочарського «Над полем прокляття ридає любов» (Київ, 1918) та проект обкладинки до збірки П.Тичини «Соняшні кларнети» (1920, останній, однак, не був реалізований). Мав гарний голос. Деякий час навч. в консерваторії у проф. Муравйової, потім співав у хорі академічної громади. 1920 емігрував до Варшави. Невдовзі потому замешкав у Львові, став скарбником Гуртка діячів українського мистецтва, експонувався на виставках цього гуртка (для каталогу 4-ї виставки виконав обкладинку). Викладав рисунок в Укр. учительській (дівочій) семінарії. На думку мистецтвознавців, його та П.Ковжуна тогочасна творчість визначила, по суті, обличчя львів. книжкової графіки. Він розробив обкладинки, зокрема, до видань: О.Блока «Дванадцять» (Львів, 1923), В.Бобинського «Ніч кохання» (Львів, 1923), В.Січинського «Крехівська архітектура» (Львів, 1923), О.Доценка «Літопис української революції» (1923— 24), М. де Сервантеса «Високодумний рицар Дон Кіхот із Манчі» (Львів—Київ, 1924), Г.Чупринки «Твори» (Прага, 1926), серійної обкладинки «Театральної бібліотеки» львів. вид-ва «Русалка», а також до кількох тогочасних журналів («Зиз», «Маски», «Світ дитини», «Молоде життя») та календарів. 1927—29 навч. в Академії мист-в у Берліні (Німеччина). 1929 брав участь у виставці укр. книжкової графіки, що відбулася в Харкові в Музеї укр. мист-ва. Від 1929 жив у Празі (Чехословаччина), викладав в Укр. студії пластичного мист-ва. Працював також в акварелі. Чотири такі твори експонував на виставці укр. малярства, графіки, різьби, килимарства Укр. т-ва прихильників мист-ва у Львові (жовтень—листопад 1931; його акварелі збереглися, зокрема, у колекціонера П.Ратушного зі Львова — «Соняшники ввечері», створена 1923, та «Куточок в кляшторі», створена в 1920-ті рр., а також у його доньки Зої Лісовської-Нижанківської у Швейцарії — «Айстри», створена 1925). Його твори стали популярними (через це 1934 його картину «Гуцул», написану ще 1926, було вкрадено з виставки укр. живо-
пису у Варшаві, влаштованій в Держ. ін-ті мист-ва). У різні роки розробив обкладинки книжок: «Малий співаник Карпатської Січі» (1939), О.Ольжича «Вежі» (1940), І.Ірлявського «Вересень» (1941), Д.Чижевського «Історія української літератури» (1941), М.Чирського «Емаль» (1941), Т.Шевченка «Кобзар: Ювілейне видання» (1941; усі — Прага), ж. «Пробоєм» (1940). Виконав націоналістичний варіант тризуба з мечем всередині та рисунки уніформ для карпатських січовиків (див. Карпатська Січ). Брав участь в організації 2-х великих виставок укр. графіки — у Берліні (Німеччина; лютий 1933; разом з Д.Антоновичем керував її організацією з мистецького боку і виконав обкладинку каталогу) та в Римі (Італія; 1938). Після Другої світової війни виїхав до Лондона (Велика Британія; мешкав там з 1948). Очолив Союз українців у Великій Британії. Як політ. діяч 1 лютого 1967 (у зв’язку з візитом до Великої Британії голови РМ СРСР О.Косигіна) разом з В.Кочанівським і В.Бабицьким вислав прем’єр-міністрові Великої Британії Г.Вільсону меморандум, в якому писав про незалежність України. Продовжував працювати над оформленням обкладинок до книжок, зокрема оформив видання: Л.Винар «Андрій Войнаровський» (Мюнхен; Клівленд, 1962), В.Мова-Лиманський «Твори» (Мюнхен, 1968), І.Шанковський «Симоненко: Семантична студія» (Лондон, 1975). 1970 у зв’язку з відзначенням 50-ї річниці з дня смерті Г.Нарбута записав (у Лондоні) на магнітофонну стрічку розповідь про свого вчителя. Від 1976 жив у Женеві (Швейцарія). На думку мистецтвознавців, Л. в оформленні обкладинок до багатьох книжок (зокрема І.Ірлявського, О.Воропая — для видва Ю.Тищенка) і журналів («Самостійна думка», «Пробоєм», «Визвольний шлях», «За єдність нації») розвивав традиції Г.Нарбута. Характеризуючи творчість Л., С.Гординський відзначив, що той був «майстром книжкового оформлення, в експресіонізмі якого дуже оригінально й модерно проявляються риси київського бароко», для цього він «виро-
бив тип власного динамічного шрифту, неспокійного, але завжди чіткого». Залишив портрет Є.Коновальця (олія, не пізніше 1941). У різні роки виконав проекти надгробків О.Басараб (1925), Є.Коновальцю (1938) та В.Щербаківському (1959), проекти килимів (для майстерні «Гуцульське мистецтво» в Косові). Створив емблему фірми «Люфтганза» (1929), зображення видавничих знаків («Гурток діячів українського мистецтва» (1922), «Молода Україна» (1922/23), «Українська архітектура» (1923), «Нова українська школа» (1923), «Ізмарагд», «Український громадський видавничий фонд» (1926)) і поштових марок, екслібриси (І.Липи, В.Сімовича, О.Воропая, А.Вирсти). Писав спогади та дослідження. Його портрет виконав М.Казьмін (товариш по Київ. худож. уч-щу). Любов митця до живопису успадкували його донька Зоя Лісовська-Нижанківська (н. 1927, дружина оперного співака Олега Нижанківського) та онука ЛадаАріяна Нижанківська (н. 1962), які час від часу разом експонують свої твори. П. у м. Женева (Швейцарія). Тв.: Спомини про Г.Нарбута. В кн.: Книголюб, кн. 3. Прага, 1930; Петро Холодний. Прага, 1932; Тарас Шевченко як маляр. «Пробоєм» (Прага), 1941, № 3; Пам’яті Петра Холодного. «Українська думка» (Лондон), 1953, 14 січня. Дж.: Державний архів міста Києва, ф. 93, оп. 1, арк. 29. Літ.: Голубець М. Роберт Лісовський. «Українське мистецтво» (Львів), 1926, № 2 (у додатку — список «Праці Р.Лісовського, виконані на еміграції»); Січинський В. Книжна графіка Роберта Лісовського. «Бібліологічні вісті», 1927, № 2; Попович В. Роберт Лісовський. «Авангард» (Брюссель), 1975, № 3—4; Його ж. Роберт Лісовський. В кн.: Нотатки з мистецтва, кн. 24. Філадельфія, 1984; Кузьмович О. Чи мистецький талант переходить із генами? «Свобода», 1989, ч. 195, 14 жовтня; Онишкевич З. Мистецька виставка «Три покоління Лісовських». «Свобода», 1989, ч. 197, 18 жовтня; Роберт Лісовський: Каталог виставки творів. Львів, 1993; Шимчук Є. Багатогранна творчість Роберта Лісовського. «Шлях перемоги», 1993, ч. 49, 12 грудня; Яців Р. Українське мистецтво ХХ століття: ідеї, явища, персоналії: Збірник статей. Л., 2006. С.І. Білокінь.
227 ЛІСОВЧИКИ
Лісовчик. Картина роботи художника Ю. Коссака. 1860— 1865.
Лісовчики. Стріляння з лука. Картина роботи художника Й. Брандта. 1885.
ЛІСОВЧИКИ — особливий підрозділ польс. легкої кавалерії 1-ї
пол. 17 ст. Мав специфічну орг. структуру. Існував до 2-ї пол. 1630-х рр. Був створений в ході жовнірської конфедерації 1608 полк. Олександром Лісовським (звідси — за прізвищем полковника — і його назва) із тих жовнірів, які погодилися служити під його кер-вом без поточного жолду (жалування), але за умови, що отримають винагороду від Лжедмитрія II після того, як останній здобуде корону рос. царя. Дещо пізніше Л. перейшли на королів. службу і стали отримувати деякий жолд, однак їхньою гол. винагородою були, насамперед, грабунки цивільного населення і воєн. трофеї. Л. самостійно обирали собі військ. зверхника (полковника), мали різні типи вогнепальної, а також холодної зброї, не користувалися захисним бойовим обладунком. У їхньому підрозділі існував поділ на товаришів, пахолків і джурів. В основі їхньої тактики були швидкі рейди необтяженої обозом кінноти, стрімке форсування вплав водних перешкод, приховане наближення до противника, фактор раптовості (зокрема, щоб забезпечити секретність свого
228 ЛІСТ
просування, вони вбивали всіх, хто випадково зустрічався їм на їхньому шляху). Серед них було чимало укр. козаків. В історіографії існує думка, що останні справили вплив на організацію і тактику Л. За свідченням очевидця — францисканця Войцеха Демболецького, під час Хотинської війни 1621 їх (Л.) з огляду на їхню тактику і зовн. вигляд часто плутали із запорожцями. Л. взяли участь у багатьох битвах під час різних воєн. кампаній, зокрема, польс.-моск. війни 1617—18, Хотинської війни 1621, а також під час найманської служби герм. імп. і австрійс. государю Фердинанду II Габсбургу. Були розпущені бл. 1635 і засуджені сеймовими ухвалами за анархізм. Дж.: Pami=tniki o lisowczycach czyli przewagi elearо`w polskich (r. 1619— 1623). Krakо`w, 1859. Літ.: Teodorczyk J., Tyszkowski K. Problemy organizacyjno-wojskowe z czasо`w woyny moskowskiej Zygmunta III. В кн.: Przegl-d Historyczno-Wojskowy, t. 2. Б/м., 1939; [ygulski Z.J. Bron` w dawnej Polsce na tle uzbrojenia Europu i Bliskiego Wshodu. Warszаwa, 1975; Wisner H. Lisowczycy. Warszawa, 1976; Wimmer J. Historia or=]a polskiego 962—1725. Warszawa, 1981; Wisner H. Lisowczycy. Warszawa, 1995; Sztyber R. Piо`rem, kropidlem i szabl-. Wojciecha Dembol=ckiego pisarska i kapelan`ska przygoda z lisowczykami (1619—1623). Studia I szkice. Zielona Gо`ra, 2005. П.М. Сас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лісовський Роберт Антонович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
