ЛІГА НАЦІЙ (англ. League of Nations, франц. SociJtJ des Nations) — міжнар. міжурядова організація, заснована на Паризькій мирній конференції 1919—1920. Мала осідок у м. Женева (Швейцарія). Її статут був розроблений спец. комісією на чолі з президентом США Т.-В.Вільсоном і схвалений 28 квітня 1919. Його підписали 44 д-ви, серед них були й країни, до складу яких входили укр. землі, — Польща, Румунія, Чехословаччина. США не стали членом Л.Н. Текст статуту був включений до мирних договорів, укладених державами-переможницями в Першій світовій війні з Німеччиною, Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною, і набув чинності 10 січня 1920 (див. Версальський мирний договір 1919). Він передбачав принципи колективної безпеки (спільних дій країн-членів орг-ції проти агресора) і відкритої дипломатії, обмеження озброєнь і відмову від війн як засобу розв’язання міжнар. суперечностей, збереження «вічного миру» і безпеки народів та розвиток співпраці між націями.
206 ЛІГА
Асамблея Ліги Націй. 1932.
Найвищими органами Л.Н. були: Асамблея (скликалася щорічно), Рада (складалася з постійних членів та непостійних членів, з часом склад і кількість членів ради змінювалися) і Постійний секретаріат (його роботу очолював ген. секретар). У структурі Л.Н. були також створені Постійна палата міжнар. правосуддя, Міжнар. орг-ція праці, постійні та тимчасові комісії. Статутом Л.Н. була запроваджена мандатна система управління колоніальними й підопічними територіями, складовою частиною цієї системи стала постійна Мандатна комісія. 1920 заявку про вступ у члени Л.Н подав уряд Української Народної Республіки. Однак країни Антанти — засновниці Л.Н. — не визнали суверенності укр. д-ви. Безуспішними були й різного роду звернення до Л.Н. урядів УНР на еміграції та уряду Західноукраїнської Народної Республіки. Лише 23 лютого 1921 у зв’язку з протестом Є.Петрушевича Л.Н. визнала, що Галичина не є під суверенністю Польщі, а тимчасово перебуває під мілітарною окупацією цієї д-ви до остаточного вирішення її долі й що на цій окупованій Польщею території варшавська влада проводить політику утисків укр. населення. Однак уже 14 березня 1923 конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі. Одними із завдань Л.Н. були юрид. й гуманітарна опіка над біженцями та емігрантами з рад. республік, у т. ч. з укр. земель
(цим займалася спеціально утворена «Комісія Нансена»; див. Ф.Нансен), а також захист гарантованих міжнар. договорами прав нац. меншин, зокрема, щодо українців такі договори підписали Польща, Румунія та Чехословаччина під час Паризької конференції 1919—20. Провідники укр. національно-визвол. руху в цих країнах не раз зверталися до Л.Н. з т. зв. петиціями й скаргами про порушення прав українців на національно-освітнє життя, розвиток кооп. руху в Галичині, ненадання їм (зокрема закарп. русинам у Чехословаччині) автономних прав, з приводу т. зв. пацифікації на західноукр. землях тощо. Укр. інтереси, зокрема права емігрантів, захищали перед установами Л.Н. Є.Петрушевич, С.Витвицький, представник Державного центру УНР на еміграції О.Шульгін, а також укр. т-ва, що входили в створену для співпраці з Л.Н. та поширення її ідей Міжнар. унію, зокрема Укр. т-во для Л.Н. (діяло 1921—24) та Західноукр. т-во Л.Н. І хоча, як правило, укр. вимоги залишалися поза увагою Л.Н., однак такі звернення сприяли поширенню інформації про укр. питання в міжнар. колах у міжвоєн. роки. Щодо проблем життя українців в УСРР, то в Л.Н. розглядалися лише питання, пов’язані з наданням допомоги потерпілим в Україні внаслідок голоду 1921— 1923 років в УСРР та голодомору 1932—1933 років в УСРР. Провідну роль у Л.Н. відігравали Велика Британія й Франція, вони використовували її як ін-
струмент міжнар. політики переможців у I світ. війні для збереження існуючого становища в поділеному ними світі. 1934, після виходу з Л.Н. Німеччини та Японії, її членом (на запрошення 34 д-в) став СРСР. Л.Н. не змогла створити ефективної системи міжнар. безпеки, й це стало причиною поступового занепаду її авторитету. Не врятувало її авторитет й засудження нею агресії СРСР проти Фінляндії (див. Радянсько-фінляндська війна 1939—1940), і навіть виключення зі складу своїх членів СРСР у грудні 1939. Напередодні Другої світової війни Л.Н. фактично зійшла з міжнар. політ. арени. У квітні 1946, вже по завершенні війни, на 21-й сесії Ген. асамблеї Л.Н. ця орг-ція самоліквідувалася, все її майно було передано Організації Об’єднаних Націй (одним із членів-засн. ООН була УРСР). Літ.: Швагуляк М.М. «Пацифікація». Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. Львів, 1993; Кушнір В.В. Українське питання на форумі Ліги Націй (1920—1922 рр.). В кн.: Наукові зошити історичного факультету Львівського університету, вип. 1. Львів, 1997; Шинкаренко Т.І. Українське питання в Лізі Націй. В кн.: Вісник Київського університету міжнародних відносин, вип. 7, ч. 2. К., 1997; Кушнір В.В. Західноукраїнське товариство Ліги Націй (1922—1928). В кн.: Вісник Львівського університету: Серія історична, вип. 33. Львів, 1998; Микієвич М.М. Ліга Націй. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 3. К., 2001. С.В. Віднянський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІГА НАЦІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
