ЛІВІЯ, Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія (Al-Libiya, Al-Jamahiriya al-Arabiya al-Libiya ash-Shaabiya al-Ishtirakiya) — д-ва в Пн. Африці. На пн. омивається Середземним морем. Територія 1759,5 тис. км2. Столиця — м. Тріполі. Адм.-тер. поділ — 13 муніципалітетів. Населення 5,9 млн осіб (2006). Етнічний склад — бербери та араби (97 %), греки, мальтійці, італійці, єгиптяни та ін. Держ. мова — арабська. Релігія — іслам сунітського напряму (97 %). Грошова одиниця — лівійський динар. Згідно з Конституцією 1977, влада в країні поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Законодавча влада представлена однопалатним парламентом — Ген. нар. конгресом, який обирається непрямим голосуванням місц. нар. к-тами. Ген. нар. конгрес формує кабінет міністрів
країни — Ген. нар. к-т. Суд. система представлена цивільними та мусульманськими судами. Назва країни походить від єгип. слова «лебу» — так стародавні єгиптяни називали берберів, які мешкали на захід від р. Ніл. Пізніше це слово було видозмінене греками й перетворилося на назву землі, де мешкали бербери, — «Лівія» — на той час це була територія всієї Пн. Африки на зх. від Єгипту. 1934 Італія офіційно закріпила назву Лівія за 3-ма своїми колоніями: Кіренаїка, Триполітанія і Фезан. Перші з відомих нині держ. утворень на території сучасної Л. з’явилися в 1-й пол. 1 тис. до н. е. Це були фінікійські колонії. У 7 ст. до н. е. на сх. теренах виникли грец. міста-держави. У серед. 5—2 ст. до н. е. зх. частина лівійських земель перебувала під владою Карфагена, у 2 ст. до н. е. — 5 ст. — Риму Стародавнього. У 7 ст. лівійські землі захопили араби, серед місц. мешканців набули поширення іслам та араб. мова. У 11 ст. лівійські землі були спустошені набігами кочовиків. Від 16 ст. до 1912 вони перебували у складі Османської імперії. Від 1912 до 1943 стали італ. колонією. У період між двома світ. війнами боротьбу проти італ. колонізаторів очолив емір Кіренаїки, майбутній король Ідріс I. Від 1943 Триполітанія і Кіренаїка перебували під брит. контролем, Фезан — під франц. За мирним договором 1947 між союзними державами та Італією остання відмовилася від усіх претензій на Л. 21 листопада 1949 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій постановила, що Л. має отримати незалежність. 24 грудня 1951 було проголошено незалежне Сполучене Королівство Лівії — за формою правління конституційна монархія — на чолі з королем Ідрісом I. 1959 в Л. були відкриті значні поклади нафти, що забезпечило швидке зростання ВВП країни. Однак практично всі доходи від продажу нафти концентрувалися в руках правлячої еліти, у той час як переважна більшість населення жила на межі злиднів. 1 вересня 1969 група офіцерів на чолі з 28річним полк. Муаммаром Каддафі здійснила військ. переворот, було повалено монархію й прого-
лошено Лівійську Араб. Республіку. 1972 була заборонена діяльність будь-яких партій політичних, проте цей закон не розповсюджувався на діяльність недерж. громад. орг-цій та профспілок. 1976 М.Каддафі видав «Зелену книгу», в ній сформулював гол. засади нового держ. устрою, згодом їх іменували «джамахірією», або прямою нар. демократією. На відміну від «класичної демократії» (див. Демократія) — делегування влади народом своїм обраним представникам й здійснення народом громадян. нагляду за обраними інститутами влади — джамахірія ґрунтується на тому, що народ одночасно і здійснює владні повноваження й контролює процес здійснення цих повноважень через місц. к-ти. Лозунгом джамахірії стали слова М.Каддафі «Владу, багатство й зброю — у руки народу». 1977 прийнято декрет про встановлення в Л. «режиму народної влади», країна отримала назву — Соціаліст. Нар. Лівійська Араб. Джамахірія. Наприкінці 1980-х рр. М.Каддафі зробив кроки в напрямі лібералізації екон. та політ. життя. Зокрема, заохотив кооп. форми власності та приватну торгівлю, при цьому держ. сектор продовжував зберігати домінуючі позиції 18 %. Тривалий час М.Каддафі здійснював активну фінансову підтримку різних політ. угруповань за кордоном з метою повалення там капіталіст. системи та розповсюдження ідеології ісламського соціалізму. Після підриву терористами пасажирського літака над м. Локкербі (Велика Британія) лівійське кер-во було звинувачене в підтримці цих терористів й укритті від правоохоронних органів Великої Британії осіб, підозрюваних у причетності до терористичної діяльності. 1992 ООН наклала на Л. санкції, країна опинилася в міжнар. ізоляції. Після видачі 1999 лівійською владою суд. органам Великої Британії підозрюваних у теракті дію санкцій було призупинено, а в грудні 2003, після того як Л. відмовилася від програми зі створення зброї масового знищення, взагалі знято. Від 2004 М.Каддафі спрямував усі свої зусилля на
нормалізацію відносин зі США та Європою. На поч. 21 ст. економіка країни майже повністю була залежною від нафтодобувного сектору, він давав 95 % усіх експортних надходжень у бюджет й складав 1/4 ВВП. Великі прибутки від продажу нафти в поєднанні з малою кількістю населення висунули Л. на перше місце в Африці за рівнем ВВП на душу населення, він складає 11,8 тис. дол. США (2005). Після зняття санкцій ООН кер-во країни взяло курс на лібералізацію економіки: було зменшено держ. субсидії, проголошено план приватизації. У країну почали надходити іноз. інвестиції. Дипломатичні відносини між Україною та Л. встановлені 17 березня 1992. У листопаді 1999 в Л. відкрите посольство України. 2003 в Тріполі почали діяти представництва Нац. акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Буд. асоціації «Інтербудмонтаж»; були укладені контракти на поставки літаків АН-140, АН-32, АН-74; зареєстрована укр. компанія «Хліб експорт» (дочірня компанія Держ. акціонерної компанії «Хліб України»). Цього ж року товарообіг між двома країнами склав 18,9 млн дол. США. Основу укр. експорту становили літаки (60 %), с.-г. продукція (18 %), метали та вироби з них (12 %). З Л. імпортувалися гол. чин. полімери. У квітні 2004 парафовано угоду про уникнення подвійного оподаткування, підписано угоду про співробітництво в митних справах. На той час в Л. працювало бл. 3 тис. укр. лікарів та мед. персоналу, лівійська сторона планувала збільшити їхню кількість до 7—8 тис. Важливим є співробітництво у сфе-
201 ЛІВІЯ
Муаммар Каддафі.
Лівія. Тріумфальна арка Марка Аврелія у м. Тріполі. 163—164. Фото 2008.
202 ЛІВОБЕРЕЖНА
рі вищої освіти, підготовки та перепідготовки тех. кадрів. Перспективними напрямами співпраці є металургійна галузь, водне госп-во, буд-во транспортної інфраструктури. Літ.: Козырин А.Н. Джамахирийская политическая концепция и государственный механизм Ливии. М., 1992; Егорин А.З. Современная Ливия: Справочник. М., 1996; Його ж. История Ливии. XX век. М., 1999; Дьячук Ю.В. Ливия возвращается: История. Культура. Общество. Международные отношения. Политика. Экономика. Право. К., 2007. Я.Л. Примаченко.
(1783) Л.У. стала окремим краєм, який 1796 отримав статус однієї з губерній Російської імперії і був названий Малоросійською губернією. Губернія мала у своєму складі Київське намісництво (без Києва, який був адм. центром Київської губ.), Новгород-Сіверське намісництво та Чернігівське намісництво, а також Костянтиноградський, Кременчуцький і Полтавський повіти Катеринославського намісництва. 1802 Малорос. губ було ліквідовано. Натомість утворено Чернігівську губернію і Полтавську губернію. Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVII — початку ХVIII ст. К., 1959; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХVII ст. К., 1986; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине ХVIII века: Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития. К., 1988; Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини ХVII — першої чверті ХVIII ст. К., 1995; Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХVII — ХVIII ст.: кордони, населення, право. К., 1996; Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина ХVII — ХVIII ст.). К., 1997; Мельник Л. Гетьманщина першої чверті ХVIII століття. К., 1997. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІВІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
