ЛІВИЦЬКИЙ Микола Андрійович (псевдоніми — Богдан Войнарович, Тиміш Сотниченко, В.Ткач, М.Платковський, М.Євшанський та ін.; 22(09).01.1907— 08.12.1989) — держ., громад. і політ. діяч, президент УНР в еміграції (1967—89). Н. в м. Жмеринка. Син А.Лівицького. Вчився в 1-й Укр. шк. ім. Шевченка (м. Київ). 1920 разом з батьком — на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки — виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі (Чехословаччина) при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торг. школу (Варшава), економічно-соціальний ф-т Женевського ун-ту, отримав ступінь магістра комерційних наук. Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації «Запоріжжя» (Варшава). Брав участь у з’їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців час. «Студентський голос» (1927—28, Варшава). Від 1931 — постійний секретар делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спец. кореспондент ж. «Тризуб» у Женеві (Швейцарія), кер. женевської фі-
лії Укр. пресового бюро. 1937 призначений нач. канцелярії прем’єр-міністра уряду УНР в еміграції. 1938—39 за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні з метою координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а 1942 переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув’язнений гестапо. Після II світ. війни продовжував політ. діяльність. Брав участь у створенні Українського національно-державного союзу (УНДС) на еміграції. Займав посади заст. (1946) і голови УНДС (1951). Від 1948 — член Укр. нац. ради (УНРада), з 1954 (і до 1967) — кер. ресорту (відділу) закордонних справ УНРади, з 1957 — також голова виконавчого органу УНРади та міністр закордонних справ. 1967 обраний Президентом УНР в еміграції. За роки президентства відвідав багато країн укр. поселення, мав численні зустрічі з політиками різних країн та міжнар. орг-ціями, брав участь у міжнар. конгресах тощо. Автор багатьох статей в укр. галицькій та еміграційній періодиці, у виданнях США та ін. країн. П. у м. Філадельфія (США). Похований на укр. цвинтарі церкви св. Андрія в Бавнд-Бруці (шт. Нью-Джерсі, США). Тв.: Відносини Захід—Схід і проблеми поневолених Москвою націй. Мюнхен, 1975; ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками. Мюнхен, Філадельфія, 1984. Літ.: Войтенко О. Профілі діячів Української Народної Республіки. Філадельфія, б/р; Жила В. Президент Микола Андрійович Лівицький і наша сучасність. Філадельфія, 1988; Його ж. Президент Микола Андрієвич Лівицький. «Вісті комбатанта», 1990, №1. О.С. Кучерук.
`Тіт
Лівій. Мініатюра 16 ст.
до 1 ст. до н. е. Він вважав, що історія подає зразки для наслідування, показує, чого слід уникати, допомагає виправленню моральності. Особливу увагу приділив героям Рим. республіки (див. Республіка), серед яких багато хто віддав життя за вітчизну (дослідники припускають, що духовні ідеали самого Л. переважно були в минулому). Чудова мова, спокійний тон, захопливий текст прославили його працю ще за його життя. «Ab urbe condita» широко читали в античності, а в історіографії Нового часу вона завжди посідала почесне місце. Праці: История Рима от основания города, т. 1—2. М., 1989—91. М.В. Скржинська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІВИЦЬКИЙ МИКОЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
