ЛІВАДІЯ — с-ще міськ. типу Автономної Республіки Крим, підпорядковане Ялтинській міськ. раді. Розташов. на узбережжі Чорного моря, за 3 км на пд. зх. від Ялти. Населення — 889 осіб (2005). Територія селища була заселена з часів бронзового віку. Тут знайдені залишки великого гончарного комплексу, середньовічне поселення з храмом та могильником, руїни феод. замку 10—12 ст. У 18 ст. на місці нинішньої Л. існувало невелике поселення греків, які несли службу з охорони пд. кордонів. Тоді ж на цих землях купив собі невелику ділянку нац. герой Греції — Л.Каціоніс і назвав її Лівадією (на честь своєї Батьківщини — грецької Лівадії; нині місто в Греції). 1778, згідно з розпорядженням царського уряду, греки переселилися до Азовської губернії (див. також Переселення християнського населення (греків) Кримського ханату до Північного Приазов’я 1778—1779). Після приєднання Криму до Росії лівадійські землі купив командир грец. Балаклавського батальйону Ф.Ревеліотті; 1834 він продав їх графу Л.Потоцькому. Останній заклав тут виноградник, побудував церкву, створив парк, провів водогін, започаткував виноробство. 1859 в Л. налічувалося 30 дворів, населення становило 140 осіб. Територія Л. входила до складу Ялтинського повіту (утвореного 1838) Таврійської губернії. 1860 Л. купила царська сім’я, будинок Л.Потоцького був перетворений на палац та добудований (поруч звели Малий палац у сх. стилі), водночас тут були вимурувані дві церкви. 1863 була створена нова система водогону, збільшені площі фруктових садів, оранжереї. Від 1868 існувала початкова школа, від 1873 — лікарня. Від серед. 1870-х рр. на ліва-
дійській метеостанції проводилося постійне спостереження за атмосферними явищами та якістю води. Від 1875 був обмежений проїзд по дорозі Ялта—Севастополь, а згодом заборонений в’їзд до Л. У 1880—90-х рр. за рекомендацією кн. Л.Голіцина було здійснено збільшення площ виноградників і запрошено відомих рос. виноробів (вони створили тут перші марки десертних вин; велику кількість цих вин закупала Києво-Печерська лавра). 1910 був побудований Великий (Білий) палац у стилі італ. Відродження із білого інкерманського каменя, стіни обробили спец. розчином, який зберігав колір каменя та захищав його від вивітрювання. За спорудження цього палацу та низки ін. будівель на пд. березі Криму ялтинський архіт. Я.Краснов (1864—1946) дістав звання академіка рос. арх-ри. Л. як місце для своєї літньої резиденції обрав сам імп. Микола II, він же контролював процес тутешньої забудови, а з 1911 приїздив сюди з родиною на відпочинок (з тих часів збереглася назва однієї із стежок серед прибережних скель між Л. та Гаспрою — «Царська стежка»). Після Лютневої революції 1917 у Лівадійському палаці перебували установи міністерства землевпорядкування Тимчасового уряду. У січні 1918 в Л. була встановлена рад. влада. З ліквідацією Таврійської губ. Ялтинський повіт увійшов до складу Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди (березень—квітень 1918). 30 квітня 1918 Л. була окупована нім. військами (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), у грудні її зайняли загони денікінської Добровольчої армії. Після повторного встановлення тут рад. влади в листопаді 1920 маєток було націоналізовано; на його землях створено радгосп «Лівадія» та відкрито музей «побуту останньої династії Романових» (16 липня 1922). Від 1920 до 1941 Л. перебувала в складі Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки РСФРР (з 1937 — Крим. АРСР у складі РРФСР). 1924 віднесена до курортного фонду. У
травні 1925 за рішенням РНК СРСР у Лівадійському палаці був відкритий санаторій для селян. 8 кімнат на 2-му поверсі Великого Лівадійського палацу були закріплені за Наркомосом СРСР для збереження там «художньо-матеріальних цінностей, що є в Лівадійских палацах, з метою організації музею побуту революційної епохи». 1927, згідно з розпорядженням Наркомосу Крим. Автономної СРР, музей був ліквідований. Під час окупації Криму (листопад 1941 — квітень 1944) вермахтом (див. Друга світова війна) в Л. були повністю зруйновані корпуси санаторію та Малий палац. Після відбудови Білого палацу в ньому з 4 до 11 лютого 1945 була проведена конференція голів трьох д-в антигітлерівської коаліції — СРСР, Великої Британії та США (див. Кримська конференція 1945). Потому він знову використовувався як один з корпусів санаторію. Водночас з 1946 до 1953 частина палацу була держ. дачею Й.Сталіна. 1974, згідно з рішенням ВЦРПС і Центр. ради з управління курортами профспілок, Лівадійський палац був відкритий для відвідувачів, тут створили 2 відділи — історико-меморіальний і виставковий. Від 1945 до 1954 — у складі Крим. області РРФСР, з 1954 до 1991 — Крим. області УРСР, 1991 до 1992 — Крим. Автономної РСР, з 1992 — АР Крим. Істор. пам’ятки: Свято-Вознесенська церква (1864), Великий палац (1910—11), П\чтовий корпус (1911), палац В.Фредерікса (1916). Літ.: ІМіС УРСР: Кримська область. К., 1974; Лозбень Н.С. Ливадия. Ливадийский дворец-музей. Симферополь, 1997; Лозбень Н.С., Пальчикова А.П. Ливадия: царское имение, Большой белый дворец, дворец-музей. Ореанда: Первое царское имение на Южном берегу Крыма: Очерк-путеводитель. Симферополь, 2007; Web: www.livadia.crimea.ua. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІВАДІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
