ЛИННИЧЕНКО Платон Костянтинович (1885 — листопад 1937) — правознавець, земський і громад. діяч. Н. в маєтку свого батька (відставного суд. діяча, колезького радника Костянтина Івановича Линниченка) у с. Гармацьке Цибулівської волості Балтського пов. Подільської губ. (нині територія Республіки Молдова). Бл. 1905 закінчив г-зію, а бл. 1910 — юрид. ф-т Київ. ун-ту. Службу розпочав у Балтській повітовій земській управі (див. Земська управа). Невдовзі був обраний заст. голови управи і членом правління Київ. т-ва зх. земств з продажу с.-г. машин, заснованого (у квітні 1912) земствами Київської губернії, Подільської губернії, Волинської губернії, Мінської губернії, Чернігівської губернії та Полтавської губернії. З початком Першої світової війни став уповноваженим Київ. губернського кту Всерос. земського союзу допомоги хворим і пораненим воїнам (ВЗС). Служив у 2-му передовому лікарсько-харчувальному загоні. У травні 1915 обраний членом Гол. к-ту ВЗС. Займав керівні посади в к-ті Пд.-Зх. фронту ВЗС, зокрема, з серпня 1915 очолював відділ допомоги постраждалому від війни населенню. На поч. 1917 призначений уповноваженим Гол. к-ту ВЗС по Південно-Західному фронту. За спогадами Д.Дорошенка, Л. відігравав у той час значну роль в облаштуванні життя населення на підконтрольних російській військовій адміністрації територіях Галичини й Буковини (див. також Галицьке генерал-губернаторство). За роботу був нагороджений
орденом св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. з мечами і бантом. Після Лютневої революції 1917 Київ. земський з’їзд (відбувся в березні 1917) обрав його членом Київ. губернського виконавчого к-ту. Тоді ж Л. ініціював утворення при К-ті Пд.-Зх. фронту ВЗС Галицько-Буковинської комісії у складі: представників ВЗС, ВСМ, укр. громадськості (останню уособлювали М.Грушевський та Т.Окуневський) і Єврейс. к-ту Т-ва допомоги постраждалим від війни. Особисто склав план організації цивільного управління Галичиною й Буковиною і після схвалення цього плану Галицько-Буковинською комісією подав його (наприкінці березня 1917; разом з представником ВСМ І.Красковським) військ. командуванню і міністрам Тимчасового уряду у штаб-квартирі верховного командування рос. армії в Могильові (нині місто в Білорусі). Згодом на засіданні Тимчасового уряду 19 (6) квітня 1917 була заслухана доповідь П.Мілюкова про цю записку Галицько-Буковинської комісії і вирішено прийняти її до керівництва при розроблянні відповідного Положення про управління краєм. Того ж дня Тимчасовий уряд призначив Д.Дорошенка крайовим (обласним) комісаром Галичини i Буковини (див. також Губернські комісари). Л. пропонували очолити адміністрацію (стати губернатором) Галичини в Тернополі, але він відмовився. 15 червня 1917 був призначений помічником крайового (обласного) комісара Галичини і Буковини. Невдовзі під його кер-вом почав діяти Галицько-Буковинський продовольчий к-т. Перебуваючи на цій посаді, Л. спрямовував діяльність к-ту на захист населення від надмірних реквізицій. З проголошенням Української Народної Республіки, імовірно, продовжував працювати в Обласному комісаріаті Галичини і Буковини. Згодом став членом Держ. комісії по товарообміну при Раді нар. міністрів, створеній 14 березня 1918 Радою народних міністрів Української Народної Республіки і наділеній повноваженнями вести переговори й підписувати вироблені спільно з комісіями Центр.
д-в умови взаємного товарообміну (фактично — виконання зобов’язань УНР щодо поставок продовольства до Німеччини і Австро-Угорщини; див. Австронімецьких військ контроль над територією України 1918). За гетьманату П.Скоропадського працював у мін-ві продовольчих справ. Був включений (за особистим клопотанням С.Шелухина) до офіц. складу укр. делегації на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР 1918. Від грудня 1918 — співробітник Укр. к-ту Червоного Хреста. У рад. час став одним з організаторів і керівників (1921—28 — заст. голови президії) Червоного Хреста УСРР. Водночас 1922 був представником Нансена місії в Києві, активно сприяв допомозі постраждалим від голоду 1921—1923 років в УСРР. Входив до складу редколегії ж. «Вестник Красного Креста УССР». Опублікував кілька популярних книжок для населення. Відомості про діяльність Л. починаючи з 1929 і до 1937 поки що не відомі дослідникам його біографії. 31 жовтня 1937 він був заарештований. На той час працював старшим економістом Казахпромради (попередньо, імовірно, був засланий до Казахстану). 25 листопада 1937 трійка при Управлінні НКВС по АлмаАтинській обл. Казахської РСР засудила його до смерті за статтею Кримінального кодексу РСФРР, що передбачала таке покарання за «активні дії проти революційного руху під час перебування на відповідальних посадах за царського ладу або контрреволюційних урядів під час громадянської війни». Реабілітований 16 січня 1989 постановою прокуратури м. Алма-Ата і Алма-Атинської області. Літ.: Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р.: Протоколи і стенограми пленарних засідань. К.—Нью-Йорк— Філадельфія, 1999; Любченко В.Б. Обласний комісаріат Галичини і Буковини. В кн.: Проблеми історії України ХIХ — початку ХХ ст. К., 2004, № 8; Дорошенко Д.І. Мої спомини про недавнє—минуле (1914 —1920). К., 2007. І.Б. Усенко.
Київ. губ. в дворянській родині. Після закінчення Уманської гімназії разом із братом-близнюком Ярославом вступив до Моск. унту: Володимир — на юрид. ф-т, брат — на природознавчий. 1839 призначений ад’юнктом кафедри практичного судопровадження Рішельєвського ліцею, де протягом 3-х років викладав закони держ. благоустрою, благочинія і казенного управління, а з 1842 — закони кримінальні, цивільні та межеві, вступ до науки права, а також історію законодавства і огляд рос. законодавства. 1844 після захисту магістерської дис. в Київ. ун-ті затверджений професором кафедри практичного судопровадження Рішельєвського ліцею. 1853 вийшов на пенсію у зв’язку із хворобою. Вніс значний вклад в узагальнення слідчої і суд. практики до суд. реформи 1864. Незважаючи на юрид. освіту, осн. його захопленням була вітчизн. історія. Друкувався у «Записках Одесского общества истории и древностей», «Одесском Вестнике» та ін. Серед кількох десятків його робіт лише три були присвячені юриспруденції: «О местных бессарабских законах» (Одеса, 1842), «Исследование начал уголовного права, изложенных в Уложении царя Алексея Михайловича» (Одеса, 1847) та капітальна праця «Опыт исторических розысканий о следственном уголовном судопроизводстве в России» (Одеса, 1849; удостоєна нагороди Рос. АН), яка не втратила свого значення й донині. П. в м. Одеса. Літ.: Максимов. Историческое обозрение 40-летия Ришельевского лицея (1837—1877). Одесса, 1878; Линовский Владимир Альбертович. В кн.: Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. ХVIIа, кн. 34. СПб., 1896; Линовский Владимир Альбертович. В кн.: Русский биографический словарь, т. 10. СПб., 1914; Линовский В.А. Опыт исторических розысканий о следственном уголовном судопроизводстве в России. М., 2001; Чисніков В. Линовський Володимир Альбертович. В кн.: Міжнародна поліцейська енциклопедія, т. 5. К., 2009. В.М. Чисніков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Линниченко Платон Костянтинович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
