ЛИННИЧЕНКО Іван Андрійович (24(12).10.1857—09.06.1926) — історик, археограф, педагог. Професор (1895). Чл.-кор. Петерб. АН (1900) та Краківської АН
(1901). Н. в м. Київ у сім’ї дир. Фундукліївської жін. г-зії. По матері — нащадок роду Балабух. 1875 закінчив 1-шу Київ. г-зію зі срібною медаллю і поступив до Київ. ун-ту, 1879 закінчив там історико-філол. ф-т і став стипендіатом по кафедрі рос. історії. Учень В.Антоновича. 1884 захистив магістерську дис. на тему: «Взаємовідносини Русі та Польщі» в Петерб. ун-ті й того ж року зайняв посаду приват-доцента Новорос. ун-ту (нині Одеський національний університет). Від 1888 — приват-доцент Моск. ун-ту. Дійсний член Моск. археол. т-ва (1893). 1894 захистив докторську дис. на тему «Риси з історії станів у південно-західній (Галицькій) Русі» в Київ. ун-ті. Від 1895 — екстраординарний, а з 1898 — ординарний професор Новорос. ун-ту в Одесі. Голова Одес. слов’ян. доброчинного т-ва ім. Кирила і Мефодія (1903—10), голова Одес. бібліографічного тва та ред. його «Известий» (1910—12). Викладав рос. історію та історію слов’янства на Одес. вищих жін. курсах (1906—17). Брав участь у міжнар. конгресах і з’їздах істориків та археологів у Римі (Італія; 1903, 1912), Афінах (Греція; 1905), Берліні (Німеччина; 1908), Каїрі (Єгипет; 1910), Буенос-Айресі (Аргентина; 1910), Женеві (Швейцарія; 1912), Лондоні (Велика Британія; 1913). Працював у архівах Москви, Санкт-Петербурга, Берліна, Варшави, Вроцлава, Кракова, Познані (усі чотири міста нині в Польщі), Відня, Львова, Праги (нині столиця Чехії). Був прибічником схеми офіц. рос. історії, вважав, зокрема, що росіяни, українці й білоруси — це одна нація. Обстоював думку про трьохчленну періодизацію рос. історії: 1) земський чи удільно-вічовий період; 2) моск. період; 3) імператорський період. Істор. та сусп. погляди Л. спиралися, переважно, на позитивістську методологію (домінування фактографічного канону, каузальність, теза про множинність чинників в істор. процесі, широке застосування історико-порівняльного методу тощо), хоч і зазнали певної консервативної та ідеалістичної еволюції (критика ідеї поступу, особливої ролі культурно-етичних чинників та ін.). У 1917 полемі-
зував з М.Грушевським стосовно самої можливості існування Укр. д-ви (за термінологією Л. — Малоросії) навіть на засадах федерації чи автономії, позаяк уважав її штучним, уявним витвором, який руйнує єдність Рос. нац. д-ви у добу Світ. війни. Наприкінці 1919 залишив Одесу разом з частинами Добровольчої армії. 1921—26 читав різні курси в ун-ті та ін. навч. закладах Сімферополя. Автор праць з історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, студій, присвячених М.Гоголю, М.Костомарову, О.Маркевичу, М.І.Стороженку, а також неопубл. подорожніх заміток про Крим. П. у м. Сімферополь. Документи з особистого архіву Л. нині зберігаються в держ. архівах м. Одеса та м. Сімферополь. Праці: Вече в Киевской области. «Университетские известия» (К.), 1881, № 2—3; Взаимные отношения Руси и Польши до половины XIV века. Там само, 1882, № 2—6, 9—12; Сочинения П.Голубовского и Д.Багалея: Критическая оценка И.Линниченка. «Журнал Министерства народного просвещения», 1883, № 5; Архивы в Галиции. «Киевская старина», 1888, № 8; Архивы в Малороссии (с приложением Акта о смерти Шуйских). Там само, 1888, № 10; О браках русского княжеского дома с польским. «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца», 1888, кн. 2; Юрий II, последний князь Малой Руси. Там само; Археологические раскопки в Полтавской губернии. «Газета Гатцука», 1889, № 50; Научное значение Западно-русской истории. «Киевская старина», 1889, № 1; Современная курганомания. «Газета Гатцука», 1889, № 33—34; В каком году впервые появились на Руси пушки. «Киевская старина», 1890, № 1; Критический обзор современной литературы по истории Галицкой Руси. «Журнал Министерства народного просвещения», 1891, № 5—7; История западных славян: Курс лекций. М., 1895; Общественная роль армян в прошлом ЮгоЗападной Руси. «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца», 1895, кн. 9; Суспільні верстви Галицької Русі XIV—XV ст. Львів, 1899; Антоний Стефанович Петрушевич. В кн.: Записки Одесского общества истории и древностей, т. 24, 1902; Памяти старого друга [А.И. Маркевича]. «Одесский листок», 1903, № 145, 7 июня; Грамоты галицкого князя Льва и значение подложных документов как исторического источника. «Известия отделения русского языка и словесности АН», 1904, т. 9, № 1; Отзыв о трудах г. В.Новодворского. Одесса, 1905; Алексей Иванович Маркевич:
143 ЛИННИЧЕНКО
І.А. Линниченко.
144 ЛИННИЧЕНКО
П.К. Линниченко.
биографические воспоминания и список трудов. В кн.: Записки Одесского общества истории и древностей, т. 26, 1906; Графиня П.С. Уварова. Одесса, 1910; Владимир Бонифатьевич Антонович. В кн.: Труды XIV Археологического съезда, т. 3. Чернигов, 1911; Младший из старших славянофилов. Одесса, 1911; Речи и поминки: Сборник статей по истории русской литературы и биографических воспоминаний. Одесса, 1914; Патриарх русского славяноведения. «Русская мысль», 1915, № 6; Александр Александрович Кочубинский, 1845—1907. Одесса, 1916; Малорусский вопрос и автономия Малороссии (Открытое письмо проф. М.С. Грушевскому). Пг.—Одесса, 1917; Малорусская культура. Одесса, 1919. Літ.: Маркевич А.И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета. Одесса, 1890; Словарь членов Общества любителей российской словесности при Московском университете, 1811— 1911. М., 1911; 30-летие деятельности И.А. Линниченко. «Одесские новости», 1911, № 8542; Московское археологическое общество в первое пятидесятилетие его существования (1864—1914), т. 2. М., 1915; Линниченко І.А. (некролог). «Україна», 1927, № 3; Історія Одеського університету за 100 років. К., 1968; Чухрий П.Г. Історична наука і історики півдня України дожовтневого часу. В кн.: Питання історії народів СРСР, вип. 8. Х., 1969; Славяноведение в дореволюционной России: Биобиблиографический словарь. М., 1979; Санцевич А.В. Роль особових архівних фондів у краєзнавчій роботі [І.А. Линниченко, О.І. Маркевич, М.Л. Ернст]. В кн.: IV республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей та повідомлень. К., 1989; Лабунька М. Микола Павлович Дашкевич та Іван Андрійович Линниченко. В кн.: 125 років київської української академічної традиції. Нью-Йорк, 1993; Толочко О.П. Дві не зовсім академічні дискусії: І.А. Линниченко, Д.І. Багалій, М.С. Грушевський. В кн.: Український археографічний щорічник: Нова серія, вип. 2. К., 1993; Михальченко С.И. Рецензии И.А. Линниченко как источник по истории Киевской школы. В кн.: Одесі — 200: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 200-річчю міста, ч. 2. Одеса, 1994; Мирошниченко В.А. И.А. Линниченко о А.И. Маркевиче. В кн.: Записки історичного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова, вип. 7. Одеса, 1998; Багалій Д.І. Вибрані праці, т. 1. Х., 1999; Мирошниченко В.А. Деятельность И.А. Линниченко в Одесском библиографическом обществе: Материалы к биографии. В кн.: Записки історичного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова, вип. 9. Одеса, 1999; Його ж. К биографии И.А. Линничен-
ко. В кн.: Там само, вип. 8. Одеса, 1999; Українські архівісти: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999; Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник, т. 3. Одеса, 2005; Непомнящий А.А. И.А. Линниченко: неизвестные страницы биографии известного историка. В кн.: Непомнящий А.А. Подвижники крымоведения. Симферополь, 2006; Попова Т.Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах. Из истории Новороссийского университета. К 75-летию Исторического факультета. Одесса, 2007; Музичко О. Теоретико-методологічні проблеми історичної науки в інтелектуальній спадщині професора І.А. Линниченка (1857—1926). В кн.: Історіографічні дослідження в Україні, вип. 19. К., 2008. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Линниченко Іван Андрійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
