«ЛЕСТВИЧНЫЙ» ПОРЯДОК заміщення княжих столів на Русі — система престолонаслідування, що встановилася й діяла на Русі після Ярослава Мудрого — у 2-й пол. 11—13 ст. — і яка засновувалася на його заповіті-«ряді» (1054; див. Ряд Ярослава Мудрого). Згідно з цим порядком, княжі столи передавалися старшому в роді. На практиці це означало — від старшого брата до наступного за часом народження. Уперше в наук. літературі термін «“лествичный” порядок» (від давньорус. слова «лествичный») для означення процедури врегулювання проблеми престолонаслідування на Русі почав вживати В.Ключевський у «Курсі російської історії». Як писав Л.Черепнін, «Л.» п. ґрунтувався на стосунках васалітету—сюзеренітету в роді Рюриковичів. У останні десятиліття 20 — на поч. 21 ст. ця тема стала особливо жваво обговорюватися. Вважається, що вразливим місцем «Л.» п. було те, що в міру того, як народжувалися все нові й нові представники роду Рюриковичів, уявлення про ієрархічний порядок їхньої спорідненості ставало дедалі більш заплутаним. Гол. трудність полягала в складності визначення генеалогічного старшинства князів. Якщо за Ярослава Мудрого це було просто — батько стояв над синами, старший брат над наступним за віком, то згодом
простежування всіх ієрархічногенеалогічних зв’язків і встановлювання старійшинства стало доволі складною справою (певною мірою про це свідчить те, що дослідникам за літописами важко навіть просто порахувати всіх князів-Рюриковичів, які жили наприкінці 12 ст.). Ускладнювало процедуру престолонаслідування за «Л.» п. й те, що з часом фізичне старшинство все частіше не збігалося з генеалогічним. Траплялося, що небіж був старшим за роками від дядька. Це призводило до зіткнень між родичами у боротьбі за владу: яскравий приклад — велика війна 1146—51 між Юрієм Долгоруким суздальським (н. між 1096 і 1100) і його небожем Ізяславом Мстиславичем київським (н. бл. 1097), в яку були втягнені всі найсильніші рус. князі. У зв’язку з цим деякі князі не бажали дотримуватися «Л.» п. Уже за великого княжіння сина Ярослава Мудрого — Всеволода Ярославича (1078— 93) — князі-ізгої (див. Ізгой) Святославичі, Ольговичі, Ростиславичі та ін. почали домагатися столів від київ. государя, не чекаючи, поки помруть їхні дядьки. Це було причиною міжусобиць на Русі 1065, 1078, 1084, 1087, 1091, 1094, 1096. Кроком до врегулювання кризи престолонаслідування стало визнання князями на Любецькому з’їзді 1097 отчинного порядку заміщення столів, проте з’їзд не ліквідував «Л.» п. і тому тривалий час діяли обидва порядки, причому до серед. 12 ст. домінував «Л.» п. Літ.: Черепнин Л.В. К вопросу о характере и форме Древнерусского государства Х — начала ХIII вв. В кн.: Исторические записки, т. 89. М., 1972; Ключевский В.О. Курс русской истории. В кн.: Ключевский В.О. Сочинения, т. 1. М., 1987; Котляр Н.Ф. Древнерусская государственность. СПб., 1998. М.Ф. Котляр.
Автор невідомий. Хронологічні межі описуваних подій охоплюють період від 862 до 1739. Літопис має 3 частини. Перша з них вважається створеною за відомостями з «Синопсису» 1674. У ній описуються події з історії Київської Русі, Владимиро-Суздальського князівства та Моск. царства. Друга частина укладена на основі Чернігівського літопису, Літопису Г.Граб’янки, Літопису Самовидця, «Короткого опису Малоросії». Тут коротко викладені події укр. історії від поч. 17 ст. до 1734. Третя частина є самостійним твором, написаним на основі авторських спостережень. Містить повідомлення, що в переважній більшості стосуються військ. дій часів російсько-турецької війни 1735—1739 та її наслідків для України. Відомі 3 рукописні списки тексту, один зберігається в Росії (у Москві), два — в Україні (у Києві й Житомирі; текст опубл. як додаток до видання «Гисторія… Г.Граб’янки. ЛЈтопись краткій», Житомир, 2001). Літ.: Бовгиря А. Українські історичні хроніки пізньої доби (друга пол. XVIII — поч. XIX ст.). В кн.: Наукові записки: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, т. 10. К., 2005. А.М. Бовгиря.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ЛЕСТВИЧНЫЙ» ПОРЯДОК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
