ЛЕЩЕНКО Петро Костянтинович (псевд. — Мартинович; за деякими джерелами — за псевд. обрав прізвище свого батька; 03.07, за ін. даними, 14.06.1898 — 14, за ін. даними, 16.07.1954) — естрадний співак (ліричний баритон), виконавець нар. і характерних танців, гітарист, аранжувальник усіх пісень свого репертуару; член Румун. театрального т-ва «Сцена» (1920). Н. в с. Ісаєве (нині село Миколаїв. р-ну Одес. обл.). Народжений поза шлюбом, був вивезений матір’ю ще немовлям до Кишинева (нині столиця Молдови). З дитинства чув від неї укр. пісні, з 1906 сам співав у церк. хорі. До 1915 здобув середню освіту. Систематичної муз. освіти не мав, вивчав муз. теорію в митрополичій капелі під кер-вом О.Березовського. У роки Першої світової війни пішов 1915 на фронт добровольцем; до листопада 1916 служив у 7-му Донському козац. полку. У березні 1917 закінчив Київ. піх. школу й отримав звання прапорщика. Воював на Румунському фронті в складі 55-го піх. Подільського полку 14-ї піх. д-зії. В серпні цього ж року був важко поранений і контужений, до січня 1918 перебував у госпіталі м. Кишинів. Унаслідок захоплення Румунією Бессарабії опинився у вимушеній еміграції. Працював псаломщиком у церкві, співав у вокальному квартеті, виступав з танцювальними номерами в кафе і кінотеатрах (перед сеансами). Почав співати рос. і циганські романси в Кишиневі (1918—20) та Бухаресті (столиця Румунії; 1920—23). 1923—25 навч. в Паризькій балетній школі у В.Трефілової, колиш. балерини Марі-
їнського театру. Познайомившись там із рижанкою Женні (Зінаїдою) Закітт, 1926 одружився з нею. Разом вони 1926—28 гастролювали по Європі та країнах Бл. Сходу (Париж, Бейрут, Дамаск, Афіни, Салоніки, Стамбул). Зимою 1929/30 подружжя виїхало до Риги (Латвія), звідки й пішла всесвітня слава співака Лещенка (як танцівник він виступав під прізвищем Мартинович). Для нього писали шлягери в сучасних ритмах танго і фокстротів композитори О.Строк і М.Мар’яновський; грамплатівки з його записами розходилися по світу величезними накладами; до СРСР вони потрапляли контрабандою: ім’я Л. як «білоемігранта» (а пізніше — ще й «фашиста», «зрадника Батьківщини») було табуйовано; його творчість офіційно вважалася ідеологічно шкідливою, вульгарною, «кабацькою» і низькопробною. За поширення записів його пісень або їх виконання (а особливо — славнозвісного «Чубчика») передбачалося ув’язнення до 10 років. Незважаючи на це, населення СРСР підпільно слухало його в радіопередачах з Софії (Болгарія) і Бєлграда (Югославія), в аматорських записах на рентгенівських знімках і захоплювалося його «безідейними», розкутими і вільними піснями про загальнолюдські інтимні почуття. 1932 подружжя Лещенків повернулося до Румунії й незабаром переїхало до Бухареста, де Л. відкрив спочатку ресторан «Касуца ностру» («Наш будиночок»), а 1935 — ресторан «Лещенко», де виступав зі своїм оркестром. У 1930-ті рр. він гастролював у Югославії, Австрії, Великій Британії (двічі), Латвії, Франції. Після окупації УРСР (див. Друга світова війна) з травня 1942 виступав у Одесі, відкрив там ресторан «Северный». Перебуваючи в Одесі, закохався у співачку Віру Бєлоусову й побрався з нею. Через інтриги колиш. дружини був призваний до румун. армії, але не воював (був інтендантом у тилових частинах, симулював хвороби). Знову опинився в Бухаресті; співав для Червоної армії (див. Радянська армія), мріяв повернутися на Батьківщину. Під час концерту в м. Брашов (Румунія) був заарештований румун.
131 ЛЕЩЕНКО
М.Н. Лещенко.
П.К. Лещенко.
132 ЛЄСКОВ
службою безпеки як «офіцер королівської румунської армії». Відбував покарання на буд-ві Дунайського каналу. П. у тюремній лікарні в м. Бухарест від виразки шлунку. Місце поховання не відоме. Репертуар Л. складали бл. 150 творів: рос. і циганські романси, укр. нар. пісні («Карії очі», «Комар»), побутові і салонні пісні, бл. 30 танго («Татьяна», «Вино любви», «Скажите, почему?», «Черные глаза»), 20 фокстротів, пісні І.Дунаєвського та ін. рад. композиторів. Найвідомішим (крім «Чубчика») є «Лист з Румунії» («Я тоскую по Родине…») на музику Жоржа Іпсіланті. Л. — автор текстів і музики до половини пісень свого репертуару. Нині творчість Л. повертається до її шанувальників. Фірма «Мелодия» (РФ) видала 6 дисків-гігантів з його записами. 1988 в Одесі було відзначено 90-річчя з дня народження Л., у Тирасполі (нині місто в Молдові) знято документальний кінофільм «Моє останнє танго», відбулися радіо- і телепередачі за участю В.Бєлоусової. 100-річчя Л. було відзначено 1998 у Київ. будинку вчених та в Кишиневі. Його пісні виконували Л.Утьосов, Г.Веліканова, Ю.Морфессі, Б.Рубашкін, А.Баянова. Тв.: Танго и романсы Петра Лещенко. М., 1992; Дискографія [від 1931 р.]. В кн.: Бардадым В. Тот самый Петр Лещенко. Краснодар, 1993. Літ.: Борзенко С. Жизнь на войне: Записки военного корреспондента. М., 1958; Гурченко Л. Мое взрослое детство. М., 1982; Кривицкий А. Мужские беседы: Повесть-хроника. М., 1985; Галс А., Гридин В. Чубчик кучерявый. «Огонек», 1991, № 35; Гридин В.М. Он пел, любил и страдал: Записки о Петре Лещенко. Одесса, 1998; Його ж. Прощай мой табор... Одесса, 1998; Кипнис Г. «Моя Марусечка» (о Петре Лещенко и не только о нем). В кн.: Кипнис Г. На перекрестках встреч. К., 2001; Краснящих А., Беляев К. Тысяча псевдонимов. Х., 2002; Гуркович В.Н. Русский певец Петр Лещенко — офицер Румынской армии в Крыму (1943—1944 гг.). «Историческое наследие Крыма», 2003, № 1; Змієвський С. Петро Лещенко: «Я журюсь за Вітчизною». «Культура і життя», 2008, 4 червня. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лещенко Петро Костянтинович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
