ЛЕОНТОВИЧ Микола Дмитрович (13(01).12.1877—23.01.1921) — композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, муз. громад. діяч, збирач муз. фольклору. Н. в с. Селевинці (нині село Немирівського р-ну Він. обл.) у сім’ї священика. Початки муз. освіти здобув удома. Його батько — Дмитро Федорович — чудово співав, грав на контрабасі, скрипці, віолончелі, гітарі, мати — Марія Йосипівна (в дівоцтві
Пам’ятник М. Леонтовичу у м. Тульчин. Скульптор Г. Кальченко, архітектор А. Ігнатенко. 1976.
120 ЛЕОНТОВИЧ
Ф.І. Леонтович.
Ятвицька) — мала гарний голос і часто співала укр. нар. пісні, брат і сестри з дитинства навчалися музики й згодом стали співаками та музикантами. Від 1879 разом з родиною мешкав у с. Шершні (нині село Таврійського р-ну Він. обл.). 1887 відвідував підготовчий клас Немирівської г-зії. Від січня 1888 був учнем Шаргородського початкового духовного уч-ща, а по його закінченні 1892 вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, де опанував теорію музики і хоровий спів (його наставниками були Ю.Богданов та І.Лепехін). Відвідував концерти й вистави. Почав обробляти укр. нар. пісні. 1898 закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію і почав працювати учителем співу та арифметики у с. Чуків (нині село Немирівського р-ну Він. обл.). 1901 уклав збірку обробок нар. пісень для хорового співу без інструментального супроводу («Перша збірка пісень з Поділля»). Від березня 1901 зайняв посаду вчителя церк. співу і чистописання в Тиврівському духовному уч-щі. 22 березня 1902 одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич. Деякий час потому переїхав із дружиною до м. Вінниця й зайняв там посаду учителя музики в церковно-учительській школі. 1903 видав «Другу збірку пісень з Поділля». 1903—04 під час канікул відвідував лекції в Придворній співоцькій капелі в СанктПетербурзі (1904 одержав свідоцтво регента). Через суперечки з адміністрацією Він. церк. вчительської школи переїхав на Донбас, викладав (з осені 1904) спів та музику в залізничній школі на ст. Гришино (нині м. Красноармійськ Донец. обл.). 1905 створив хор робітників, виступав з ним на мітингах. Через переслідування поліції повернувся на Поділля. Від 1908 до 1918 викладав співи у жін. єпархіальному уч-щі в Тульчині. Потоваришував з учнем М.Лисенка, майстром хорової музики К.Стеценком. Керував хором, кілька разів на рік давав концерти укр. музики, слухати які приїжджали гості з Вінниці, Києва, Одеси. Був головою тульчинської «Просвіти» (див. Просвіти). Від 1909 періодично їздив до проф. Б.Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. 1916 на за-
прошення К.Стеценка, П.Козицького, О.Кошиця разом з хором виконував свої обробки у Києві (зокрема «Щедрик», що з часом стала найвідомішою укр. піснею за кордоном), після Лютневої революції 1917 багато часу працював у Києві. 1918—19 брав активну участь у розбудові укр. нар. муз. к-ри — був одним з організаторів 1-ї Укр. держ. капели, викладав у Муз. драм. ін-ті ім. М.Лисенка, Київ. учительській семінарії, на диригентських курсах, керував хором як диригент. На поч. 1919 разом із родиною (мав двох доньок) переїхав жити до Києва, однак восени цього ж року, після захоплення Києва військами ген. А.Денікіна (див. Денікіна режим в Україні 1919— 1920), повернувся до Тульчина, де заснував муз. школу, керував самодіяльними хорами, виступав з концертами у військ. частинах. Незважаючи на матеріальну скруту, посилено працював над новими муз. творами, мав намір (за деякими джерелами) емігрувати. Трагічно загинув у с. Марківка (нині село Теплицького р-ну Вінницької обл.), куди приїхав гостювати до свого батька й сестри і був застрелений невідомим, який попросився на ночівлю до хати (розповідь батька Л. про смерть сина записав товариш Л. — Г.Яструбецький; згідно з цим записом, невідомий прибулець був співробітником Гайсинської ЧК Гріщенком). Похований у цьому ж селі. Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 укр. нар. пісень (у т. ч. «Пряля», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної», «Щедрик»); революц. пісень («Інтернаціонал», «Варшав’янка», «Ми ковалі своєї долі»); хорових пісень («Легенда», «Моя пісня», «Літні тони», «Льодокол»); опери «На русальчин Великдень«; духовних творів; методичних статей. 1921, одразу після смерті Л., у Києві створили комітет вшанування його пам’яті. Цього ж року його ім’ям було названо одну з вулиць у м. Київ, а 1922 створено Музичне товариство імені Леонтовича. 1969 в Тульчині йому встановлено бронзове погруддя (скульп. Г.Кальченко), а в с. Марківка в колиш. садибі батька Л. створено музей композитора.
1977 ЮНЕСКО оголосило роком Л. У Києві на фасаді будинку № 2 по вул. Багговутівській, де свого часу діяла учительська семінарія, в якій викладав і в приміщенні якої деякий час мешкав Л., на його честь встановлено меморіальну дошку. 2002 у м. Кам’янець-Подільський на стародавньому корпусі Подільської держ. аграрно-тех. академії (приміщення колиш. духовної семінарії), в якому свого часу навч., жив і як диригент студентського хору виступав Л., йому відкрито меморіальну дошку. Літ.: Чапківський О. Микола Леонтович. Життя—творчість—смерть. «Музика», 1923, № 1; Яропуд З. Великий подолянин. До 125-річчя від дня народження Миколи Дмитровича Леонтовича. «Кам’янець-Подільський вісник», 2002, 6 грудня; Ахевич Н.П. Співець Поділля. 130 років з дня народження М.Д. Леонтовича. «Інформаційний щомісячник Тульчинської централізованої бібліотечної системи», 2007, № 4 (4); Скрипник В. Вбивця стріляв у... сплячого Леонтовича. «Голос України», 2007, 22 червня; Мельник О. Реквієм по Леонтовичу. «Українська газета», 2008, 18—31 грудня. О.В. Янковська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Леонтович Микола Дмитрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
