ЛЕНІНСЬКА КОМУНІСТИЧНА СПІЛКА МОЛОДІ УКРАЇНИ (ЛКСМУ; до 1920 — Комуністична спілка робітничої молоді України, КСРМУ, до 1924 — Комуністична спілка молоді України, КСМУ) — молодіжна орг-ція, що діяла на території УСРР/ УРСР під кер-вом і контролем КП(б)У/КПУ (див. Комуністична партія України). Складова частина Всесоюзної Ленінської комуністичної спілки молоді. Попередниками ЛКСМУ були молодіжні орг-ції, що виникли в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві й деяких ін. містах після Лютневої революції 1917 і які під впливом агітації більшовиків сповідували марксистську ідеологію та називали себе «соціалістичними спілками робітничої молоді». Більшовики активно використовували ці оргції спочатку для ведення підпільної революц. роботи, а потім — для захоплення влади і придушення опору ворожих політ. сил, ведення бойових дій тощо. Для
цього при таких орг-ціях створювалися бойові дружини, чимало їхніх членів направлялося до загонів Червоної гвардії. Невдовзі після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 з метою посилити ідеологічний та орг. вплив на спілки робітн. молоді та на молодь у цілому в усіх містах колиш. Російської імперії більшовики почали створювати єдину централізовану комуніст. спілку молоді. Побудова такої молодіжної орг-ції була започаткована ЦК РКП(б). Спершу була створена Рос. комуніст. спілка молоді (РКСМ). У жовтні 1918 на I з’їзді РКСМ були прийняті програма та статут спілки, де проголошувалися її осн. завдання: поширення ідей комунізму, революц. виховання молоді, активна участь у буд-ві рад. держави. Орг. принципом будови комсомолу (від рос. «коммунистический союз молодежи») став «демократичний централізм», що, як і в більшовицькій партії, забезпечував повний контроль над членами орг-ції з боку її керівників (див. Демократичного централізму принцип). На місцях діяльність комсомольських осередків спрямовували й контролювали компарт. орг-ції. Від початку існування комсомол став однією з конструкцій диктатури правлячої партії. На I з’їзді РКСМ був присутній лише один делегат з України. Це не завадило з’їзду заявити, що «близьким є момент, коли в єдину родину трудівничої молоді Росії увіллється революційна українська молодь». Під час другого захоплення більшовиками влади в Україні
Загін комсомольців м. Миколаєва перед відправкою на фронт. 1919.
1919 (див. Війна РСФРР і УНР 1918—1919) керівники нещодавно сформованої КП(б)У очолили процес створення загальноукр. комуніст. спілки молоді — Комуніст. спілки робітничої молоді України (КСРМУ). На I з’їзді КСРМУ (червень—липень 1919) було заявлено, що спілка поділяє програму і тактику КП(б)У, працює під її кер-вом. Стверджувалося, що: «1. Комуністична спілка Української Робітничої Молоді є частиною РКСМ. 2. ЦК КСРМУ працює на правах обласного центру РКСМ». Згідно зі статутом КСРМУ до орг-ції приймалася лише «робітнича молодь» (це обмеження встановлювалося для того, щоб, як зазначалося в документі, не «розбавляти» спілку особами, які не мають «класової пролетарської виучки»). Разом з тим, оскільки керво РКП(б) мало на меті створити масову комуніст. спілку молоді, то невдовзі вступ до РКСМ та її частини — КСРМУ — дозволили також вихідцям із селянства та учнівській молоді. У серпні 1919 ЦК РКП(б) та ЦК РКСМ розіслали на місця спільну вказівку про те, що комсомол визнає програму й тактику РКП(б), є оргцією автономною, але працює «під контролем центру та місцевих колективів партії». До комсомолу могли прийматися молоді люди від 14 років, водночас до його лав обов’язково вступали всі члени РКП(б) у віці до 20 років. II з’їзд РКСМ (жовтень 1919) заявив, що вся «комуністична робота серед молоді здійснюється РКСМ. Жодних особливих національних комуністичних спілок молоді не повинно бути». КСРМУ з перших днів своєї діяльності зосередила гол. увагу на мобілізації комсомольців та молоді до Червоної армії (див. Радянська армія). Комсомольців активно залучали до придушення повстанського сел. руху (див. Повстанський рух в Україні 1918—1922), проведення продрозкладки. На II з’їзді КСРМУ (травень 1920) було внесено зміни в назву орг-ції. Оскільки, на думку лідерів орг-ції, «комуністичний рух не може бути неробітничим», то з назви було вилучено слово «робітничої». З’їзд постановив, що КСМУ є складовою частиною РКСМ й водночас виступив
«Партія кличе — комсомол каже “Єсть!”» Плакат. Художники Е. Котков, О. Лемберський. 1956.
проти ін. юнацьких комуніст. орг-цій: Єврейської комуністичної спілки молоді при Поалей Ціон, Спілки молодих лівих есерів (боротьбистів), Комуніст. спілки учнівської молоді, а також соціаліст. (меншовицьких) спілок молоді. Заклик-наказ В.Леніна до комсомольців «учитися комунізму», проголошений ним на III з’їзді РКСМ (жовтень 1920), став головним у формулюванні визначення комсомолу як єдиної оргції, що займається комуніст. вихованням підростаючих поколінь. V конференція КСМУ (липень 1924) підтримала рішення пленуму ЦК РКСМ (відбувся в січні 1924 одразу після смерті В.Леніна) про присвоєння спілці імені Леніна. Відтоді комсомол в Україні став називатися «Ленінська комуністична спілка молоді України». В Росії VI з’їзд комсомолу (липень 1924) ухвалив взяти назву «Російська ленінська комуністична спілка молоді», а VII з’їзд (березень 1926) — «Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді». Оскільки комсомол вважався «класовою організацією», для його членів, згідно з документами його керівних органів, обов’язковими були такі якості, як: ненависть до «класових ворогів», «трудовий героїзм», активна життєва позиція. У серед. 1920-х рр. комсомольці за допомогою органів держ. безпеки усунули ін. мо-
лодіжні орг-ції від громадськополіт. життя. Осн. напрямами діяльності комсомолу України в цей час стали культурно-освіт. робота, заходи щодо захисту соціальноекон. інтересів робітн. молоді, участь у відновленні економіки. Членство в комсомолі відкривало перед молоддю широкі можливості для громад. діяльності, відповідної самореалізації, здійснення кар’єри. Багато юнаків і дівчат почали вступати до його лав. 1922— 28 кількість членів ЛКСМУ зросла вдесятеро (з 35 тис. до 350 тис. осіб). У той час важливим елементом парт. політики в молодіжному середовищі стала експлуатація трудового ентузіазму молоді, спрямування його на вирішення конкретних госп. проблем. ЛКСМУ часто-густо виконувала функції держ. та госп. органів, зокрема провадила набір юнаків і дівчат на вир-во та новобудови. Так, завдяки комсомольським мобілізаціям на буд-ві Харків. тракторного з-ду працювало 25 тис., Дніпрогесу (див. Дніпробуд) — 7 тис. юнаків та дівчат. Парт. лідери продовжували також використовувати комсомольців для ведення «класової боротьби». На селі комсомольці залучалися до участі в насильницькій колективізації та розкуркуленні, навіть до здійснення терору голодом у 1932—33. Не всі члени ЛКСМУ ставали слухняним знаряддям такої політики кер-ва ВКП(б) та КП(б)У. За відмову виконувати ті чи ін. політ. кампанії лише протягом кінця 1932—1933 з лав ЛКСМУ виключили 18 638 осіб, чимало комсомольців було репресовано. Не оминула комсомол і політика «чисток» Й.Сталіна. 1937—
115 ЛЕНІНСЬКА
Голова ВУЦВК Г. Петровський серед делегатів пленуму ЦК ЛКСМУ. Київ, 1936.
116 ЛЕНІНСЬКІ
Почесна відзнака лауреата Ленінської премії.
39 жертвами політ. репресій стали тисячі пересічних членів ЛКСМУ, майже всі керівні комсомольські працівники, у т. ч. 1ші секретарі ЦК ЛКСМУ С.Андрєєв, Г.Сухий, С.Усенко. Оскільки перебування молодої людини поза комсомолом в умовах посилення в країні тоталітаризму викликало підозріле ставлення до неї з боку органів влади та держ. безпеки, то це неабияк підживлювало практику масового прийому молоді до лав ЛКСМУ. Перед окупацією УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) чисельність укр. комсомольців перевищила 1,6 млн осіб. У роки війни мільйони членів ЛКСМУ воювали на фронтах, діяли в підпільних орг-ціях та партизан. загонах, працювали в рад. тилу. У цей час компарт. орг-ції всіляко заохочували масовий прийом юнаків до комсомолу. За роки війни орденами і медалями були нагороджені 3,5 млн членів ВЛКСМ, 7 тис. з них отримали звання Героя Радянського Союзу, шістдесят — двічі Героя Рад. Союзу. На визволеній від окупації території України влада всіляко сприяла відновленню діяльності комсомольських орг-цій, спрямовуючи молодь на відбудову економіки. 1943—45 на постійну роботу в пром-сть та на транспорт було залучено більше 500 тис. юнаків і дівчат. Вирішення екон. проблем за допомогою масової праці молоді продовжувалося й надалі. Так, 1954—56 майже 80 тис. посланців ЛКСМУ виїхали на освоєння цілинних і перелогових земель (див. Цілинних земель освоєння 1954—1961). Поширилася практика оголошення новобудов «комсомольськими». Практикувалися студентські буд. загони, більшість учасників яких були комсомольцями. У 1970-х рр. кількісний склад ЛКСМУ швидко зростав. Якщо в 2-й пол. 1950-х рр. комсомольців в УРСР було бл. 4 млн осіб, то в 1986 — 6,7 млн. Комсомол як громадсько-політ. орг-ція активно діяв у системі освіти. Вагомих результатів комсомольські орг-ції досягли в організації спортивномасової роботи, відпочинку молоді, проведенні творчих конкурсів, фестивалів, оглядів самодіяльних колективів, прищеплен-
ні професійних знань і навичок, розвитку молодіжного краєзнавчого руху. Водночас щільна опіка кер-ва партії над комсомолом, адм. тиск призвели до глибокої заідеологізованості форм і методів роботи з молоддю, зростання бюрократизму та формалізму в діяльності комсомольських орг-цій. Комсомольські керівники втрачали вплив та авторитет у молодіжному середовищі, послабшали самодіяльні засади комсомолу. Дотримання норм соціальної поведінки, що були вироблені й міфологізовані за роки рад. влади, вважалося найбільшою чеснотою молодої людини. В умовах тотальної залежності молодих людей від старших поколінь відбулося зниження соціальної активності молоді та зростання соціального невдоволення в її середовищі. Підтримка молоддю пропагованих партією цінностей стала здебільшого награною, а повторення зазубрених ідеологічних постулатів — ритуальним. Відбувався процес відчуження молоді від дозволених властями форм соціальної активності. У 2й пол. 1980-х рр. ЛКСМУ переживала кризу, до серед. 1991 її чисельність скоротилася до 3,4 млн осіб. Після здобуття держ. незалежності України ЛКСМУ припинила діяльність, її ХХVII з’їзд (вересень 1991) проголосив про створення нової орг-ції — Спілки молодіжних орг-цій України. Рад. істор. наука висвітлювала історію комсомолу як безперервну серію здобутків, «досягнутих під керівництвом комуністичної партії на шляху будівництва комунізму». У відповідності до схеми істор. процесу, викладеної в сталінському «Короткому курсі історії ВКП(б)», історія комсомолу тлумачилася як безперервна боротьба організованих у спілку молодих людей, які вірять у комуніст. ідеали, проти зовн. і внутр. ворогів рад. влади та комуніст. партії. При цьому особлива увага зверталася на героїчні вчинки комсомольців. А от реальні соціально-політ. настрої молодих людей, умови їхнього життя, неформальні ініціативи, що не вкладалися в канонізовані форми діяльності комсомолу, істориками практично не
досліджувалися. У літературі та в повсякденному житті до кінця 1980-х рр. експлуатувався міф про комсомол як єдину форму соціальної адаптації молоді, «школу комунізму». Літ.: Михайловский И.Н. Комсомол Украины в борьбе за построение социализма в СССР (1925—1937). Львов, 1966; Історія Ленінської комуністичної спілки молоді України. К., 1968; ЛКСМУ України в рішеннях з’їздів та конференцій 1919—1966. К., 1969; Тронько П.Т. Навічно в пам’яті народній: З історії боротьби молоді України проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої вітчизняної війни. К., 1995; Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. К., 1997; Прилуцький В.І. Молодь УСРР в період утвердження тоталітарної системи (1928—1933 рр.). К., 1999. В.Ю. Васильєв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕНІНСЬКА КОМУНІСТИЧНА СПІЛКА МОЛОДІ УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
