ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (Легіон УСС) — укр. добровольче військ. формування у складі австро-угор. армії в роки Першої світової війни. Його утворенню передувало масове поширення в Галичині 1911—14 військово-спортивного, т. зв. січово-стрілецького руху (див. «Січі»), а також оприлюднення 6 серпня 1914 маніфесту Головної української ради та її військ. організації — Укр. бойової управи — із закликом до галицьких українців піднятися на боротьбу проти рос. панування в Україні. Служити в Легіоні УСС виявили бажання 28 тис. галичан, однак австрійс. влада дала дозвіл на формування стрілец. частини лише з 2,5 тис. вояків. Більшість галицьких українців
Г.Фляйшмана. У їх складі стрільці досягли першого успіху: в ході боїв на г. Маківка 29 квітня — 3 травня 1915 були зупинені й відкинуті назад частини рос. армії. Згодом легіон брав участь у боях під містами Болехів і Галич, селами Завадів на Львівщині і Семиківці (нині село Теребовлянського р-ну Терноп. обл.). Із серпня до листопада 1915 підрозділи УСС займали позиції над р. Стрипа (прит. Дністра), де стримували наступ рос. військ на м. Бережани. На вересень цього року легіон складався з 1-го полку УСС (командир Г.Коссак, згодом — підполк. А.Варивода) чисельністю 1700 вояків і запасної частини — Коша УСС (бл. 500
новобранців, які становили резерв). У боях на р. Стрипа полк зазнав відчутних втрат, був відведений у тил на відпочинок, де перебував до травня 1916. Поряд з військ. підготовкою у полку проводилася велика культурноосвіт. робота. Діяли курси для малописьменних, б-ка, хор і оркестр, власне вид-во («пресова квартира»), видавалися альманах «Червона Калина», журнали, спец. поштівки. З вид-вом співпрацювали, зокрема, А.Баб’юк (Мирослав Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук та ін. відомі в майбутньому письменники і журналісти. Зі стрільцями підтримував дружні стосунки І.Франко (в полку служили його сини Петро і
97 ЛЕГІОН
Отаман Т. Рожанковський — командир Легіону Українських січових стрільців. 1914.
воювала у складі регулярних підрозділів австро-угор. армії. Офіц. кола Австро-Угорщини з недовірою ставилися до укр. військ. формування, командування протягом війни чинило перепони його посиленню і направляло на найбільш небезпечні ділянки фронту. Формування Легіону УСС відбулося в серпні—вересні 1914, його ядро склали активісти січового, сокольського і пластового рухів (див. «Сокіл», «Пласт»), гімназисти та студенти. До первісного командного складу увійшло 16 кадрових старшин-українців австрійс. армії: М.Баран, Г.Коссак, С.Горук, В.Дідушок, Д.Вітовський та ін. Командиром був призначений отаман Т.Рожанковський, згодом — поручник М.Галущинський. Легіон складався з двох куренів (командири — сотники М.Волошин та Г.Коссак) і одного півкуреня (командир — отаман С.Шухевич). Бойове хрещення легіонерів відбулося наприкінці вересня 1914 в боях з рос. козачими частинами. Узимку 1914—15 стрільці несли охоронну й розвідувальну службу в районі Верецького і Ужоцького перевалів (див. також Карпатська операція 1915). У березні 1915 легіон був поділений на два окремих курені, які підпорядковували двом австрійс. бригадам 55-ї д-зії ген.
98 ЛЕГІОНИ
Тарас; він сам провів останні місяці свого життя в Приюті для хворих і виздоровців УСС (стрілецькому шпиталі) у Львові). Під час Брусиловського прориву рос. армії влітку 1916 полк УСС (47 старшин і 1685 стрільців) прикривав стратегічний напрямок на Бережани (на горбі Лисоня в межиріччі річок Золота Липа і Цехівка, бас. Дністра). У цих боях він утратив убитими, пораненими і полоненими більше 1 тис. вояків. Бл. 450 осіб відійшли в тил для переформування. Командиром полку став отаман Ф.Кікаль; у його складі було утворено Гуцульську сотню Українських січових стрільців під командою поручника О.Левицького. З лютого 1917 полк УСС знов перебував на передових позиціях під Бережанами, де під час червневого (1917) наступу рос. армії майже у повному складі потрапив у полон. Із залишків полку (бл. 400 осіб), Гуцульської сотні та поповнень з Коша УСС було сформовано новий курінь (командири — поручник Д.Кренжаловський, згодом — отаман М.Тарнавський, сотник О.Микитка). Січовики, які потрапили до рос. полону (В.Кучабський, А.Мельник, Р.Сушко, Ф.Черник та ін.), стали ініціаторами і засновниками в листопаді 1917 стрілец. частини у складі Армії Української Народної Республіки (див. також Січові стрільці). Після укладення Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 Легіон УСС у складі австронім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) розпочав похід у Наддніпрянську Україну за маршрутом Жмеринка—Бірзула (нині м. Котовськ Одес. обл.) — Херсон
— Нікополь—Олександрівськ (нині м. Запоріжжя). З кінця березня він входив до військ. групи архікнязя Вільгельма фон Габсбурга-Льотрінгена (полк. Василя Вишиваного), який став командиром легіону. Перебуваючи в Олександрівську, а згодом на Херсонщині, стрільці майже не брали участі в бойових операціях, оскільки відмовилися проводити каральні акції проти укр. селянства. Натомість велику увагу приділяли культурно-освіт. роботі серед місц. населення. У жовтні 1918 легіон було переведено до Чернівців. Після проголошення у листопаді цього ж року Західноукраїнської Народної Республіки легіон передислокувався до Львова. Пізніше він став ядром Української Галицької армії. Літ.: Українські січові стрільці (1914—1920). Львів, 1935; Думін О. Історія Легіону Українських Січових стрільців 1914—1918. Львів, 1936; Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1991; Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбургів. К., 2008. О.Д. Бойко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
