ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (криптоніми і псевдоніми — М.Л., М.П., Виборний Макогоненко, Дід Модест, М.Пилипович, М.Рогаль та ін.; 13(25). 07.1866—16.06.1932) — лікар, письменник, публіцист, перекладач-поліглот, мовознавець, педагог, композитор, дипломат, громад. і політ. діяч. Н. в с. Вихилівка (нині село Ярмолинецького р-ну Хмельн. обл.) в сім’ї поміщика. Закінчив Кам’янець-Подільську г-зію (1884), історикофілол. (1888) та мед. ф-ти (1893) Київ. ун-ту, де зацікавився ідеями народництва та революційнодемократ. рухом. Від 1893 — земський лікар Ананьївського пов., потоваришував там з Є.Чикаленком; 1894—98 — повітовий лікар Ковеля, став другом і лікарем сім’ї П.Косача. Згодом — земський лікар у Боярці, тісно співпрацював з київ. Старою громадою (див. Громади). 1901 почав публікуватися в «Киевской старине», від 1902 — у «Літературнонауковому вісникові». 1903 поклав на музику низку віршів Б.Грінченка, Лесі Українки та ін. (збірку заборонила цензура). Один із засн. Української радикальної партії (згодом — Українська радикально-демократична партія). Від 1905 — дир. фельдшерської школи і притулку для покинутих ді-
тей у Києві, 1906 — член редколегії газ. «Громадська думка», член Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1906—09), видрукував за сприяння останнього кілька своїх мед. брошур. 1907 оприлюднив свій перший збірник оповідань. 1909—11 працював залізничним лікарем на ст. Радзивилів (нині в межах м. Радивилів); переправляв із-за кордону в Україну нелегальну літературу. Від 1912 мешкав у Білій Церкві, в березні 1917 очолив там місц. «Просвіту» (див. Просвіти). 1918 зайняв посаду гол. санітарного лікаря залізниць України, став дир. культурно-освіт. відділу мін-ва шляхів. Від січня 1919 — радник укр. дипломатичної місії в Греції, згодом — її голова. Від 1920 жив у Відні. Пізніше у Тарнові (нині м. Тарнув, Польща) був міністром здоров’я Державного центру УНР на еміграції. Керував туберкульозним санаторієм для вояків Армії Української Народної Республіки (Закопане, Польща). 1922—27 — лікар і викладач Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). Від серпня 1927 — викладач укр. мови в г-зії «Рідної школи» (Луцьк). Земляки-сучасники називали його «батьком Волині». Автор соціально-психологічних оповідань, переважно із сел. життя та укр. визвол. змагань, п’єс, спогадів, мовознавчих розвідок; перекладач творів Еркмана-Шатріана, Р.Джованьйолі, Е.-Б.Сінклера, С.Лагерльоф, Е.Ожешко та ін. Неопублікованими лишилися його «Спогади лікаря» (1888—1929), роман «Перша руїна» з часів владимирського і суздальського кн. Андрія Боголюбського, переклади романів Г.Сенкевича, Б.Пруса та ін. Його оповідання «Законник» перекладено рос. мовою (1912), «Злочинниця» — угор. (1968). П. у м. Луцьк. В УРСР до 1960 його творчість замовчувалася. 1992 в Луцьку Л. споруджено пам’ятник. Тв.: Дещо до справи про вкраїнську письменницьку мову. К., 1909; Дурисвіти: Пригоди з життя. К., 1911; Дещо про сучасну стадію розвитку української літературної мови. К., 1913; Рідна мова. Біла Церква, 1917; Оповідання, т. 1. Черкаси, 1918; Шкільні товариші: Оповідання. Відень—К.,
89 ЛЕВИЦЬКИЙ
М.П. Левицький.
90 ЛЕВИЦЬКИЙ
О.І. Левицький.
1920; Землиця рідна [та інші оповідання]. Х., 1926; Тяжка дорога [та інші оповідання]. К., 1928; Оповідання. В кн.: Антологія українського оповідання, т. 2. К., 1960; Перша льгота. Львів, 1966; В кн.: Образки з життя: Оповідання. Новели. Нариси. Львів, 1989. Літ.: Грушевський О. Сучасне українське письменство в його типових представниках: А.Кримський, Л.Яновська, М.Левицький. «Літературно-науковий вісник», 1908, т. 43, кн. 8; Крушельницький А.В. Літературно-критичні нариси. Станіслав, 1908; Грушевський О. З сучасної української літератури: Начерки і характеристики. К., 1909; Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1910; Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917). Львів, 1931; Модест Левицький: Некролог. «Літературно-науковий вістник», 1932, т. 109; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901—1914). Вінніпеґ, 1949 (Те ж. К., 2007); Спогади про Модеста Левицького: В.Левицький — син про свого батька. Вінніпег, 1967; Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хроніка життя і творчості. Нью-Йорк, 1970; Винниченко В. Щоденник, т. 2. Едмонтон—Нью-Йорк, 1983; Пундій П. Українські лікарі: Біобібліографічний довідник, кн. 1. Львів—Чикаго, 1994; Онуфрійчук М. Рідне, лагідне, щедре слово. «Світязь», 1996, № 4; Покальчук Ю. «Добром нагріте серце...» «Слово і час», 1996, № 7; Сидоренко Н. М.П. Левицький. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 6. Львів, 1996; Сташенко Н. Із книги життя Модеста Левицького. «Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки (слов’янська філологія)», 1997, № 12; Сваричевський А. Лікар і письменник. «Літературна громада», 1998, № 2 (квітень—травень); Болабольченко А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славинський: Біографічні нариси. К., 1999; Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917—1920 рр.) в особах. К., 2000; Левчанівська І.О. «Згадалось мені...» Луцьк, 2001; Чикаленко Є. Твори, т. 1. Спогади (1861—1907). К., 2003; Шишов І. Суто український письменник. «Провісник», 2004, № 3; Надзвичайна дипломатична місія УНР у Греції (1919—1920 рр.). Кам’янець-Подільський, 2006; Кучеренко О. Волинь у житті українського письменника, педагога і громадського ліяча М.П. Левицького. В кн.: Волинь у житті та творчості письменників. Луцьк, 2007; Москалюк В. Видатні постаті краю. В кн.: Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Полісся. Луцьк, 2008; Леся Петлюра. Народе мій, улюблений... К., 2009; Пшеничний М. Дві «Ніобеї» або перо золотого жар-птаха. В кн.: Історикокультурна спадщина Дубна. Дубно, 2008. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Левицький Модест Пилипович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
