ЛЕБЕДИНЦЕВИ — укр. рід, походить від священика с. Зелена Діброва (нині село Городищенського р-ну Черкас. обл.) о. Гавриїла Лебединцева (н. наприкінці 18 ст. — п. у 1-й пол. 19 ст.; мав 5 синів і 4 доньки). Його старший син Арсеній Гаврилович (1818—02.02.1898 в м. Одеса) закінчив Київ. духовну семінарію і Київ. духовну академію, 1843 отримав посвячення, служив священиком в Одесі, водночас викладав у Одес. духовній семінарії. Під час Севастопольської оборони 1854—1855 був благочинним церков Пд. берега Криму, звідти писав листи архієпископу Херсонському і Таврійському Інокентію (Борисову) з повідомленнями про хід військ. дій та про стан церков і духовенства (опубл. 1896 в Києві окремим виданням — «Письма протоиерея Арсения Лебединцева: Во время осады Севастополя»). Після закінчення осади, незважаючи на епідемію холери, ще 2 місяці жив у Криму. Потому через Київ і Москву переїхав до Санкт-Петербурга. Імп. Олександр II запропонував йому місце в одній зі столичних церков, проте він повернувся в Одесу, спочатку служив там при церкві Стрітення, а згодом був призначений законовчителем Ришельєвської г-зії. 1872 став кафедральним протоєреєм СпасоПреображенського кафедрального собору. Друкував матеріали на загальні істор. та церковні істор. теми (опубліковані, зокрема, в «Херсонских Епархиальных ведомостях», «Записках Одесского Императорского общества истории и древностей», «Киевской старине»). Серед його праць: «Ханская Украина», «Описание Одесского кафедрального Преображенского собора», «Церковь Св. Екатерины в Одессе», «Мои воспоминания». Ін. син — Петро Гаврилович (див. П.Лебединцев) — був церк. діячем, істориком. Ще один син — Данило Гаврилович (1821—25(13).03.1897 в
70 ЛЕБЕДІВСЬКА
М. Лебедь.
м. Санкт-Петербург) — став юристом, був таємним радником, помічником управляючого кодифікаційним відділом при військ. раді військ. мін-ва Рос. імперії, членом багатьох військово-юрид. комісій. Написав кілька істор. довідок та споминів. Некрополі надруковані у: «Всемирная иллюстрация», 1897, т. 57, № 15; «Луч», 1897, № 58; «Новое время», 1897, № 7560; «Народ», 1897, № 93. Четвертий син — Феофан Гаврилович (див. Ф.Лебединцев) — став педагогом, церковним діячем, засновником час. «Киевская старина». Про п’ятого сина о. Гавриїла — Миколу Гавриловича — та 4 доньок відомостей майже не залишилось. На цвинтарі біля церкви св. Марії Магдалини в м. Біла Церква до цього часу збереглися могили Миколи Гавриловича та дружини його брата Петра Гавриловича. Онук о. Гавриїла (син Феофана Гавриловича) — Константин Феофанович (13.10.1878 — 26.10.1925) н. в м. Радом (Польща). 1900 закінчив Київ. ун-т. 1900—09 викладав математику в Київ. комерц. уч-щі і на вищих жін. курсах. За рад. влади працював професором і проректором Вищого ін-ту нар. освіти (ІНО) у Києві, консультантом Нар. комісара освіти УСРР, займався науково-метод. роботою. Оприлюднив кілька праць з методики математики та шкільні підручники (деякі з них здобули широку популярність в укр. школах і за кордоном — були перекладені польс. та чеською мовами. Серед його праць: «Основания алгебры», 1911, «Введение в современную методику математики», 1925, «Алгебра для трудової школи», 1928). Літ.: Енциклопедія українознавства, т. 4. Львів, 1994; Стрілець С.І. Педагогічна спадщина К.Ф. Лебединцева (1878—1925). Чернігів, 2004. П.В Голобуцький, Н.І. Мойсеєнко.
Лебедівська культура. Основні типи кераміки: І – тюльпаноподібний посуд, ІІ – яйцеподібний посуд, ІІІ – банки, IV – горщики.
Лебедівська культура. Основні типи орнаменту.
Могильники розташов. поряд із поселеннями. Зафіксовано єдиний поховальний обряд — тілоспалення. Перепалені кістки зсипали в неглибокі ямки або в урни. Найбільш відмінною рисою Л.к. є особлива кераміка. Посуд грубий, товстостінний. Серед форм — крупні горщики яйцеподібної форми з маленьким дном, тюльпановиді посудини, банки. В основному посуд орнаментований бідно й одноманітно — наколами, перлинами, рідше — шнуром і відбитком гребінки. Металеві вироби представлені широким асортиментом знарядь праці (кельти, ножі, шила), зброї (наконечники списів), прикрас (шпильки, кільця, підвіски). Трапляються поодинокі залізні предмети. Численними є вироби з кременю й каменю (серпи, зернотерки, вістря стріл). Носії Л.к. займалися землеробством і скотарством. Згідно з наявними даними, археологи вважають, що Л.к. склалася на основі племен сосницького варіанта тшинецької культури тшинецько-комарівської культурно-історичної спільності за сильного впливу пн. культур Волго-Камського басейну — поздняковської, приказанської. У результаті подальшого розвитку Л.к. виникли культури підгірсько-милоградського кола (див. Милоградська культура). Щодо етнічної приналежності племен Л.к. у науковців немає єдиної думки. Можливо, це були індоєвропейці (див. Індоєвропейська спільність), споріднені як із прабалтами (див. Балти), так і праслов’янами. Літ.: Березанская С.С. Лебедовская культура эпохи бронзы в Лесостепной Украине. В кн.: Энеолит и бронзовый век на Украине. К., 1976. С.С. Березанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕБЕДИНЦЕВИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
