ЛЕБЕДИНЦЕВ Феофан (Теофан) Гаврилович (псевдоніми — Лобода Ф., Кулюмбаш И., Холмский Братчик, Фратеркулюс, Холмский Старожил, Цибульский К., Цибульский Кс., Шнейдер К., Шнейдер Т., Б. Д-р, Іер. Ф-л, К.Ц., Л-в Ф; 24(12).03. 1828—24(12).03.1888) — учений, педагог, чиновник, дійсний статський радник (1874), журналіст, видавець, церк. і громад. діяч. Магістр богослов’я (1854). Членспівробітник Тимчасової комісії для розбору давніх актів при Київ., Подільському і Волин. генерал-губернаторові (див. Київська археографічна комісія), член Одеського товариства історії та старожитностей. Брат П.Лебединцева. Н. в с. Зелена Діброва Богуславського пов. Київ. губ. (нині село Городищенського р-ну Черкас. обл.) 7-ю дитиною (найменшим із синів; старшими були брати Арсеній, Петро, Данило, Андрій, сестри Мотрона, Фросина, молодшими — Олександра, Марта, Марія) в сім’ї священика Гаврили Лебединця (Лебединцева; див. Лебединцеви) та його дружини Теклі. Початкову освіту здобув у зеленодібровській церковно-парафіяльній школі (див. Парафіяльні школи) й удома в батька, потім навч. в Богуславському духовному уч-щі, Київській духовній семінарії та Київ. академії (закінчив її 1851 зі ступенем кандидата богослов’я; захистив дис. на тему: «Взгляд на унию, бывшую в Юго-Западной России»). Від 1851 викладав рос. літ-ру у Вятській семінарії, з 1852 — історію та грецьку мову у Воронезькій семінарії, від 1855 — ри-
торику та латину в Київ. семінарії. 1860 розпочав виконувати обов’язки діловода Київ. археогр. комісії, того ж року заснував при Київ. духовній семінарії популярний ж. «Руководство для сельских пастырей», дебютував там повчаннями і статтями «Сон Пресвятой Богородицы» та «О происхождении и значении некоторых обычаев, соединяемых в православной церкви с празднованием св. Пасхи». Від 1861 — бакалавр (доцент) Київської духовної академії. Зустрічався й листувався з Т.Шевченком, одержав од нього «Кобзар», був запрошений до співпраці з «Основою». Читав Т.Шевченкові проповідь («казань») про ярмарки (Т.Шевченко характеризував її як зразкову «вчительську розмову»; побачила світ у 6-му номері час. «Основа» за 1861 під назвою «Об ярмарках: До сільських парафіян»). Виступив у місячнику «Вестник ЮгоЗападной и Западной России» з повідомленням «Замечательное открытие в области жизни» (1862, додатком до нотаток М.Юзефовича «Общие соображения о народных у нас школах»). Друкувався в газ. «Киевские епархиальные ведомости» (зокрема, тут розмістив матеріали: «Братства», «О жизни и трудах Кирилла и Мефодия» — обидва 1862, «Поучение в день Нового года» — 1863, «Евстафий Пилипенко Самосвят» — 1864). Пропагував істор. цінності. 1864 — екстраординарний професор кафедри розколу Київ. духовної академії, цього ж року за своєю редакцією випустив 2 томи збірників «Архив Юго-Западной России» з підзаголовком «Материалы для истории православия в Западной Украине в XVIII ст.», розмістивши об’ємну передмову, для якої використав власну монографію «Архимандрит Мельхиседек Значко-Яворский» (її перший варіант оприлюднений 1861 у час. «Киевские губернские ведомости», також поширювалася окремою брошурою). 1 грудня (19 листопада) 1864 звільнений від священства, 16 (4) грудня призначений начальником Холмської навчальної дирекції (див. Холмщина). 17(05) жовтня 1865 відкрив у м. Холм
(нині м. Хелм, Польща) чол. г-зію, восени 1866 — жін. пед. курси (дівочу 7-класну г-зію). Співпрацював з В.Білозерським, П.Кулішем, С.Грушевським, їздив до Галичини. За його задумом, між Холмом і Любліном (нині міста в Польщі) було влаштовано поштовий тракт. 1868, після смерті малолітніх дітей Олексія й Миколи та дружини Юлії (у дівоцтві — Барської), залишився з найменшим сином Олександром (н. 1866). Перевівся до Люблінської дирекції нар. уч-щ. Від 1872 керував Радомською шкільною округою. За діяльність у тих краях Царства Польського нагороджений 4-ма орденами Російської імперії. 10 вересня (29 серпня) 1880 взяв відставку, повернувся до Києва. За підтримки членів Старої громади (див. Громади) заснував місячник «Киевская старина», позиціонував його неофіційним органом Історичного товариства Нестора-летописця. 1881 підготував ґрунтовну програму майбутнього часопису від імені «гуртка київських професорів та інших учених, знавців і аматорів південноруської старовини». Залучив до співробітництва В.Антоновича, О.Лазаревського, П.Житецького, М.Костомарова, М.Драгоманова, П.Лебединцева, Д.Багалія, М.Сумцова, В.Горленка, М.Лєскова, О.Левицького, І.Каманіна, І.Нечуя-Левицького, П.С.Єфименка, В.Науменка, А.Скальковського та багатьох ін. авторів. Від початку видання 1882 сам виконував функції редактора, перекладача, коректора, рекламіста, штатного рецензента. Ввів до наукового обігу значні масиви із джерел укр. історії, зі спадщини її діячів, у т. ч. Б.Хмельницького, М.Гоголя, Т.Шевченка. Плідно дописував (анонімно або під псевдонімами) на різноманітні теми, зокрема: «По поводу портрета жены Гонты», «Высокопреосвященный Димитрий (Муретов), архиепископ Херсонский», «Движение народного образования в Юго-Западном крае», «Роковое чтение псалтыри (из быта и нравов старых киевских “спудеев”)», «Вирша о сожжении млиевского ктитора Даниила Кушнира», «Междуплеменные соприкосновения», «Болеслав Михайлович Маркевич в роли
сельского педагога», «Из археологической экскурсии в г. Владимир-Волынский», «Константин Данилович Думитрашко», «Из времен упадка Запорожья», «Из воспоминаний о Н.Д.Иванишеве», «Мимолетное знакомство мое с Т.Г. Шевченком и мои об нем воспоминания», «Ненаучные приемы в научном деле: По поводу одного газетного известия о редком портрете Мазепы», «К портрету гетмана И.С.Мазепы». Через тяжку хворобу змушений призупинити випуск цього часопису по 72-й книжці, передав право на видання О.Лашкевичу 16(04) грудня 1887. П. у м. Київ. Похований на Щекавицькому кладовищі. Його перша дружина була хрещеною матір’ю М.Грушевського. Син од нового шлюбу, взятого 1876 з Ольгою Желязовською, — Костянтин (1878— 1925) став професором, методистом з математики. Посмертно «Киевская старина» навесні 1898 надрукувала «Письма Ф.Г.Лебединцева к брату в Киев (1865—1867)». Літ.: [Пономарев С.И.] К литературной деятельности Ф.Г. Лебединцева. «Киевская старина», 1888, № 4; В.Г. [Горленко В.П.] К редакторской деятельности Ф.Г. Лебединцева. Там само, 1888, № 5; Сумцов Н.Ф. Памяти Ф.Г. Лебединцева. Там само, 1889, № 3; Його ж. Феофан Гаврилович Лебединцев. «Русская старина», 1889, № 6; Маркевич А. Феофан Гаврилович Лебединцев. «Записки Императорского Одесского общества истории и древностей», 1889, т. 15; Памяти Ф.Г. Лебединцева. «Киевская старина», 1898, № 3; Лебединцев А.Г. Мои воспоминания. К., 1900; Языков Д.Д. Обзор жизни и трудов покойных русских писателей, вып. 8. М., 1900; Б.Г. Лебединцев. В кн.: Русский биографический словарь, т. 10. СПб., 1914; Житецький І. [Житецький Г.] «Київська Старина» за часи Ф.Г. Лебединцева (1882— 1887). «Україна», 1925, кн. 6; Савченко Ф.Я. В.Б. Антонович і перша редакція «Київської Старини». Там само, 1928, кн. 6; Кордуба М. Причинки до життєпису призабутого ученого і редактора. «Діло», 1930, 14 січня; Його ж. Діяльність Теофана Лебединцева в Холмщині (До історії шкільництва на українських землях). «Краківські вісті», 1943, 27 серпня — 2 вересня; Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982; Лазаревський О. Як заснували журнал «Киевская старина». «Киев», 1989, № 3; Шурляков С. Перший редактор «Киевской старины». «Київська старовина», 1992, № 5; Листи до Тараса Шевченка. К., 1993; Денисенко В.А. Брати Лебединцеви. «Пам’ять
століть», 1999, № 5; Палієнко М.Г. Лебединцев. В кн.: Українські архівісти: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999; Лабынцев Ю.А., Щавинская Л.Л. Феофан Лебединцев — основатель «Киевской старины». М., 2008. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лебединцев Феофан» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
