ЛЕБЕДИНЕЦЬ Михайло Мусійович (10.11(29.10).1888—17.12.1934) — політ., держ. і громад. діяч, письменник. Н. в м. Гадяч в сім’ї місц. купця. Згідно з даними автобіографії, 1905 звільнений з
6-го класу Лубенської г-зії за належність до есерівського гуртка. Потому півтора місяця утримувався у в’язниці. Екстерном склав екзамени за 6-й і 7-й класи г-зії. 1906 повторно заарештовавний за участь у мітингу. Невдовзі звільнений. 1909 закінчив Ченстоховську чоловічу г-зію і поступив на мед. ф-т Варшавського ун-ту. 1910 після чергового арешту виключений з ун-ту і відправлений на військову службу. У серпні 1913 звільнений у запас. Цього ж року став студентом юрид. ф-ту Варшавського ун-ту. З початком Першої світової війни 1914 мобілізований до рос. армії, командував (з вересня 1914 і до осені 1917) взводом обозного батальйону 2-ї армії Зх. фронту. По Лютневій революції 1917 був обираний до к-ту солдатських депутатів 2-ї армії, а також очолив Укр. військ. к-т Зх. фронту в Мінську (нині столиця Білорусії). Головував на Третьому Всеукраїнському військовому з’їзді 1917. Був депутатом Всеросійських Установчих зборів. Належав до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), (після розколу УПСР (у травні 1918) увійшов до її лівого крила, згодом став членом партії боротьбистів. За режиму гетьмана П.Скоропадського, підтримуваного австро-німецькими військами (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), займався напівлегальною літературною і журналістською працею. За Директорії Української Народної Республіки — співробітник газ. «Республіканські вісті» та зав. орг. відділу бюро преси і пропаганди при Директорії УНР. У січні 1919 зарахований на 2-й курс юрид. ф-ту Київ. ун-ту (однак відомостей про те, чи навчався Л. в цьому ун-ті, поки що немає). Зі встановленням рад. влади в лютому—квітні 1919 був секретарем центр. друкованого органу партії боротьбистів — газ. «Боротьба», а також — висунутий партією боротьбистів на роботу громадського обвинувачувача Київ. губревтрибуналу. Цього ж року опублікував літературну збірку «Пасма життя: новельки» й підбірку новел і поезій в час. «Мистецтво» (№ 1, 2). Після укладання політ. угоди боротьби-
стів з більшовиками у квітні— серпні 1919 став нар. комісаром юстиції УСРР. Під час денікінської окупації (див. Денікіна режим в Україні 1919—1920) — член закордонного бюро боротьбистів у Москві. Із січня 1920 працював у Чернігові в місцевій газ. «Пролетарська боротьба». Після саморозпуску (березень 1920) Української комуністичної партії (боротьбистів) — член КП(б)У (із зарахуванням парт. стажу з 1919). Був кандидатом у члени ВУЦВК 4-го скликання. Від квітня 1920 (і до липня 1921) — член колегії Наркомату юстиції, зав. касаційного відділу і голова Верховного касаційного трибуналу при ВУЦВК. Був обвинувачувачем на процесі (травень 1921) В.Голубовича. Від липня 1921 — заст. наркома юстиції УСРР. Цього ж року опублікував кілька літ. творів у журналі «Шляхи мистецтва» (№ 2). Від січня 1922 — консул повноважного представництва УСРР у Польщі, з серпня 1923 — консул об’єднаного представництва СРСР у Польщі. Від січня 1924 — голова Верховного суду УСРР (з лютого 1923 до жовтня 1924 — Найвищий суд УСРР). Був членом ВУЦВК 8-го скликання (1924). Від квітня 1925 — консул, а з червня 1926 — радник представництва СРСР у Польщі. Від липня 1927 — дир. Одес. академічної опери. У січні 1928 отримав парт. стягнення за «формальне ставлення до рішень партії з національного питання» і підтримку поглядів О.Шумського. 1928 вийшов з КП(б)У і звільнився з роботи. Надалі не займав жодних держ. і парт. посад. Від 1930 — член Харків. колективу письменників. Працював у редакції Укр. рад. енциклопедії. У листопаді 1934 заарештований за звинуваченням у належності до підпільної націоналістичної повстансько-терористичної орг-ції, пов’язаної з т. зв. Об’єднанням українських націоналістів. 13—14 грудня цього ж року виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР засудила його до розстрілу. Страчений у м. Київ. Реабілітований у жовтні 1957.
Дж.: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 12, спр. 4197. Літ.: Лебединець Михайло Мусійович. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 3. К., 2001. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕБЕДИНЕЦЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
