ЛАПЧИНСЬКИЙ Георгій (Юрій) Федорович (19(07).04.1887—16.10. 1937) — політ. і держ. діяч, один з фундаторів українського націонал-комунізму. Н. в м. Царське Село (нині м. Пушкін, підпорядковане С.-Петерб. міськраді, РФ) у сім’ї лікаря. Закінчив юрид. фт Петерб. ун-ту (1911). Гімназистом приєднався до соціал-демократ. руху, від 1905 став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії. Кілька разів його арештовували (1910, 1912) й висилали: в Естонію (1913), до м. Новогеоргіївськ Херсон. губ. (1914; місто 1961 було затоплене водами Кременчуцького водосховища). Від 1916 — адвокат у м. Кременчук. 1917 — голова виконкому Кременчуцької ради робітн. і солдатських депутатів, голова міської думи та голова к-ту РСДРП, приєднався до більшовиків. Від грудня 1917 — секретар Гол. к-ту соціал-демократії України (крайового більшовицького органу), член ЦВК рад України, входив до Народного секретаріату (керуючий справами, нар. секретар юстиції). У січні—лютому
1918 — представник Нар. секретаріату при штабі М.А.Муравйова. Під впливом власного політ. та культ. досвіду поступово став на націонал-комуніст. позиції. На Таганрозькій парт. нараді більшовиків (квітень 1918) обстоював пропозицію утворити незалежну від РКП(б) Укр. комуніст. партію. 1918 працював зав. Укр. відділу наркомату закордонних справ РСФРР, 1919 — головою Черніг. губернських революц. к-ту і к-ту КП(б)У, секретарем ЦВК рад України. Один з організаторів самостійницької опозиційної групи федералістів (див. Федералістів група (фракція) в КП(б)У), відстоював її програмні вимоги, виступив із критикою (доповідь «Про радянське будівництво») більшовицької політики на нараді КП(б)У в Гомелі (листопад 1919; нині місто в Білорусі). Захищав програмні засади федералістів на 4-й конференції КП(б)У (березень 1920), 4му Всеукр. з’їзді Рад (травень 1920). У липні 1920 публічно заявив про перехід із КП(б)У до Української комуністичної партії, після чого був арештований і висланий до Москви (1920—21). Невдовзі звільнений і повернувся в Україну, однак знову був арештований. Вийшов з УКП через суперечності з її кер-вом. 1922— 23 був представником Укр. Червоного Хреста і Держ. вид-ва України за кордоном. Потому працював юристом у Києві (до 1924), директором кінофабрики в Одесі (1926; нині Одеська кіностудія художніх фільмів). Від грудня 1926 поновлений у КП(б)У. 1928—30 — ген. консул СРСР у Львові, 1930 — помічник зав. консульського відділу Наркомату закордонних справ СРСР. 1931 — член президії Держплану УСРР, зав. Харків. і Київ. обласними житлово-комунальними відділами. З весни 1935 працював у Казахстані на посаді гол. санітарного інспектора-заступника наркома охорони здоров’я республіки. Восени 1935 у м. Алма-Ата (нині м. Алмати) заарештований за звинуваченням у належності до Української військової організації. Звинувачень не визнавав і зміг їх відхилити. Тому Особлива нарада при НКВД СРСР інкримінувала Л. незаконне зберігання зброї і 21 квітня 1936 ухвалила
йому вирок: 5 років таборів. Ув’язнення відбував на колимській золотокопальні Нерега (Магаданська обл., РСФРР). Там повторно заарештований і 8 вересня 1937 суд. трійкою управління НКВД по Далекосхідному краю засуджений до розстрілу. Місце страти не встановлено. Тв.: Гомельское совещание (воспоминания). «Летопись революции», 1926, № 6; Національна політика КП(б)У та помилки її колишніх противників. «Комуніст» (Х.), 1926, 21— 22 грудня; Як українські робітники та селяни вперше здобували собі владу. Х., 1928. Літ.: Євселевський Л.І., Юренко О.П. Повернувся назавжди: Лапчинський Георгій Федорович. В кн.: Реабілітовані історією. К.—Полтава, 1992; Юренко О. Лапчинський Георгій Федорович. В кн.: Етно-національний розвиток України. К., 1994; Дорошко М. Георгій Лапчинський: від професійного революціонера до націонал-ухильника. «Київська старовина», 2003, № 4. О.П. Юренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАПЧИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
