ЛАНГАНС Мартин (МартинВільгельм, Вільгельм-Мартин) Рудольфович (1852—23(11).09.
1883) — революц. діяч, мемуарист. З родини прусського підданого, управителя маєтку в Херсонській губернії. Н. в м. Херсон. Навч. у місц. г-зії, 1871—72 — в Петерб. технологічному ін-ті. Через матеріальні нестатки займався репетиторством. Пристав до студентського громад. руху. З погіршенням здоров’я повернувся додому, в Херсоні брав участь у заснованому на засадах комуни т-ві самоосвіти (туди входили, зокрема, його однодумці О.Лукашевич, А.Франжолі, М.Макавеєв, П.Рябков), створив спільно з друзями публічну б-ку для молоді. 1873 переїхав до м. Одеса, зайняв посаду викладача рос. мови та словесності лютеранського реального уч-ща, вступив до гуртка Ф.Волховського, оволодів ремеслом бондаря. Вів антиурядову пропаганду в Дніпровському пов. Таврійської губ. Влаштував майстерню в с. Попельнасте Верхньодніпровського пов. Катериносл. губ. (нині село Олександрійського р-ну Кіровогр. обл.), нелегально зберігав твори К.Маркса, М.Чернишевського, Т.Шевченка. Улітку 1874 заарештований, понад 3 роки перебував в ув’язненні. 30 (18) жовтня 1877 притягнутий до суду за т. зв. процесом 193-х, спрямованим насамперед проти народників (див. також Процеси над народниками). Протестно відкидаючи висунуті звинувачення, не відповідав на них. Урешті-решт, 5 лютого (23 січня) 1878 був виправданий. Поїхав до Одеси, працював коректором місц. газ. «Правда», вчителював у поміщицькій родині. Потім оселився в колонії народників на хуторі родини Русових (див. О.Русов) поблизу с. Шаповалівка (нині село Борзнянського р-ну Черніг. обл.). 10 травня (28 квітня) 1879 затриманий у м. Київ під чужим прізвищем, безпідставно запідозрений у зв’язках із терористом О.Соловйовим, який учинив замах на імп. Олександра II. По з’ясуванні справжнього імені перебував у різних пересильних тюрмах. У одній з них, у м. Мценськ (нині місто Орловської обл., РФ), його влітку навідала С.Русова. За півроку висланий з Російської імперії. Мешкав у
Центр. Європі, перебираючись з м. Кенігсберг (нині м. Калінінград, РФ) до м. Тульча в Румунії. 1880 вступив до «Народної волі», обраний до її Виконавчого к-ту. Нелегально діставшись Санкт-Петербурга, включився у підготовку вбивства царя. Разом із вагітною дружиною-соратницею по революц. боротьбі Г.Якимовою схоплений поліцією в Києві 3 травня (21 квітня) 1881, після чого замкнений до Петропавловської фортеці. 27 (15) лютого 1882 Особливим присутствієм Правительствуючого Сенату засуджений на довічну каторгу. Хоча доказів інкримінованого злочину бракувало, він відмовився подавати касаційну скаргу. Переведений 8 квітня (27 березня) з Трубецького бастіону до Алексеєвського равеліну Петропавловської фортеці, захворів на цингу. Помер від сухот. Йому не було дано побачення ні з народженим за ґратами сином, ні з пастором. Про смерть Л. його мати, Олександра Федотівна, на свій запит дізналася лише 1902. Літ.: Русова С.Ф. Мартын Ланганс. (Из воспоминаний). «Былое», 1906, № 5; Отчет о процессе 20-ти народовольцев в 1882 году. Там само, № 6; Лавров П.Л. Народники-пропагандисты. 1873—1878. Л., 1925; Жуковский-Жук И. Мартын Рудольфович Ланганс. М., 1930; Троицкий Н.А. Новое о героях-народовольцах. «Вопросы архивоведения», 1963, № 4; Рудько М.П. До історії революційно-народницького руху на Україні (Спогади М.Ланганса про гуртки «чайковців» і «ходіння в народ»). «Архіви України», 1969, № 5. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАНГАНС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
