ЛАЗАРЄВ Михайло Петрович (14 (03).11.1788—23(11).04.1851) — моряк, флотоводець, військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал-ад’ютант (1833), адмірал (1843). Член Одеського товариства історії та старожитностей, почесний член Рос. геогр. т-ва. Зі старовинного дворянського роду. Н. в м. Владимир (нині місто в РФ). 1800 вступив до Мор. кадетського корпусу в м. СанктПетербург. Учень П.Гамалії. Навесні 1803 став гардемарином, восени відряджений стажуватися на брит. флот, плавав Атлантикою, Індійським і Тихим океанами. 1805 отримав чин офіцера. 1808 повернувся на Балт. море, склав додатковий іспит на мічмана. Потому воював проти англошвед. флоту, потрапив до полону (утримувався там майже рік). Від 13 (1) лютого 1811 — лейтенант. 1812 брав участь у мор. антинаполеонівській кампанії, був у складі загону, який атакував м. Данциг (нині м. Гданськ, Польща). 1813—16, командуючи судном «Суворов» Російськоамер. компанії, здійснив навколосвітній похід (1814 південніше о-вів Кука відкрив атол, дав йому ім’я — на честь свого корабля — Суворов). 1819 як командир 530-тоннажного військ. шлюпа «Мирный» включений урядом до пошукової н.-д. Пд. експедиції, спорядженої обійти навколо світу під кер-вом капітана більшого (водомісткість 900 т) й швидшого флагмана «Восток» Ф.Белінсгаузена. В її складі став першовідкривачем кількох островів неподалік Антарктиди, а 28 (16) січня 1820 — самого того континенту. 1821 удостоєний звання капітана 2-го рангу. 1822—25 командував вітрильником «Крейсер», утретє здійснив подорож навколо світу.
1825 — капітан 1-го рангу, 1826 очолив 12-й флотський екіпаж і лінкор «Азов», потім — штаб середземномор. ескадри Л.Гейдена. Герой Наваринської битви 20 (8) жовтня 1827, коли англо-франко-російські з’єднання здолало турецько-єгип. флотилію під грец. берегом. Відтоді — контр-адмірал. Забезпечував блокаду протоки Дарданелли під час російсько-турецької війни 1828— 1829 (до укладення Адріанопольського мирного договору 1829). 1829 введений до К-ту з поліпшення флоту, від кінця цього ж року керував бригадою балт. кораблів. 1832 — нач. штабу Чорномор. флоту та портів у Миколаєві, Севастополі, Херсоні й на р. Дунай. На поч. 1833 очолив угруповання рос. суден — 4 лінкори, 3 фрегати, корвет і бриг — у поході до Османської імперії, а потім — ескадру, що мала завдання підтримати султана Магмуда II у конфлікті з єгип. пашею Мухаммедом Алі. Прибуттям до місцевості Буюкдере (поблизу Стамбула) сприяв укладенню 8 липня (26 червня) 1833 УнкарІсклесійської угоди, згідно з якою Осман. імперія гарантувала 8 років вільного доступу чорноморців до протоки Босфор і водночас забороняла просування антирос. сил крізь Дарданелли. 1833 — віце-адмірал, виконував обов’язки гол. командира Чорномор. флоту та портів, а також миколаїв. і севастопольського військ. губернатора (31 грудня 1834 за ст. ст. затверджений імп. Миколою I на цих посадах). 1838—41 відрядив десанти на узбережжя Кавказу (за координації тих операцій з М.Раєвськиммолодшим). Залучив до прикордонної мор. служби Азовське козацьке військо. Розгорнув інтенсивну модернізацію озброєння, розвивав кораблебудування в Миколаєві та Севастополі, водночас займався реконструкцією та благоустроєм цих міст, переймався спорудженням нових плавальних засобів для Чорного моря, у т. ч. парових. Особливу увагу приділяв бойовій підготовці підлеглих. Опікувався Севастопольською мор. б-кою (його донька Тетяна 1890 передала туди понад тисячу його книг). Кавалер орденів св. Георгія 4-го ст. (1817), св. рівноапостоль-
33 ЛАЗАРЄВ
Б.Г. Лазарєв.
М.П. Лазарєв.
34 ЛАКОТА
ного кн. Володимира 4-го (1822), 3-го (1825), 2-го (1833) і 1-го (1845) ступенів, св. Анни (1830), св. кн. Олександра Невського (1837) із діамантовими знаками до нього (1842), св. апостола Андрія Первозваного (1850). Нагороджений срібною пам’ятною медаллю за участь у Війні 1812, англ. орденом Бані та французьким св. Людовіка (1827), турец. орденом Півмісяця й золотою медаллю з алмазами та портретом султана Магмуда II в діамантах (1833), грец. командорським хрестом Спасителя (1835), великими грошовими сумами від царя. 1845 тяжко захворів. На поч. 1851 за наполяганням медиків переїхав до Одеси, у лютому дістав дозвіл царя на лікування за кордоном. П. у м. Відень. Похований 19 (7) травня 1851 на севастопольському Центр. пагорбі (згодом там було побудовано Володимирський собор, у склепі якого поряд з Л. пізніше поховано також В.Корнілова, В.Істоміна, П.Нахімова). У Севастополі, перед Лазарєвськими казармами, 21 (9) вересня 1867 йому було врочисто відкрито пам’ятник (1928 знесений; модель збережено в петерб. Рос. музеї). Його іменем названо берег, затоку, шельфовий льодовник, гори в Антарктиді, море в Атлантичному океані, 2 роги у Тихому океані, острів Аральського моря (1849 відкритий О.Бутаковим, Т.Шевченком та їхніми супутниками по тодішніх мандрах), с-ще Лазарєвське на Кавказ. узбережжі — на місці колиш. форту Лазарєв при р. Псезуапе (нині — у Краснодарському краї, РФ), низку ін. геогр. об’єктів. Старший брат Л. — Андрій (1787—1849) — дослужився до чину віце-адмірала, молодший — Олексій (1793 — р. с. невід.) — став контр-адміралом, обіймав Керч-Єнікальське градоначальство 1850—51. Літ.: [Новосильский П.М.] Южный полюс: Из записок бывшего морского офицера. С картою и двумя портретами. СПб., 1853; Закревский Н. Черноморский флот в Константинопольском проливе. «Морской сборник», 1863, № 4; Афанасьев Д. Открытие памятника адмиралу М.П. Лазареву. «Морской сборник», 1867, № 10; Муравьев Н.Н. Русские на Босфоре в 1833 году. М., 1869; Завалишин Д.И.
Кругосветное плавание фрегата «Крейсер» в 1822—1825 гг. под командою Михаила Петровича Лазарева. «Древняя и новая Россия», 1877, т. 2—3; Истомин В.К. Михаил Петрович Лазарев. «Русский архив», 1881, кн. 2; Хрипков А.П. Рассказы о М.П. Лазареве. «Русский архив», 1883, кн. 2; Общий морской список, ч. 7. СПб., 1893; Коргуев Н. Русский флот в царствование императора Николая I. «Морской сборник», 1896, № 7; Афанасьев Д.М. К истории Черноморского флота: с 1816 по 1853 г. «Русский архив», 1902, № 1, 2; Г-в Б. Лазарев, Михаил Петрович. В кн.: Русский биографический словарь, т. 10. СПб., 1914; Письма Михаила Петровича Лазарева к Алексею Антиповичу Шестакову в г. Красный Смоленской губернии. «Морской сборник», 1918, № 1— 12; Шокальский Ю.М. Столетие со времени отправления русской антарктической экспедиции под командой Ф. Беллинсгаузена и М. Лазарева. «Известия Государственного Русского географического общества», 1928, вып. 2; Мордвинов Р.Н. Флотоводец Михаил Петрович Лазарев. В кн.: Новаторы русского флота. М., 1949; Берг Л.С. Русские открытия в Антарктике и современный интерес к ней. «Известия Всесоюзного географического общества», 1949, № 2; Островский Б.Г. О позабытых источниках и участниках антарктической экспедиции Беллинсгаузена—Лазарева. Там само; Його ж. Новое об историческом походе Беллинсгаузена—Лазарева в Антарктику. «Звезда», 1949, № 2; Соколов А.В., Кушнарев Е.Г. Три кругосветных плавания М.П. Лазарева. М., 1951; Шведе Е.Е. Открытие Антарктиды русскими мореплавателями. М., 1952; М.П. Лазарев: Документы, т. 1— 3. М., 1952—61; Никульченков К.И. Адмирал Лазарев. М., 1956; Масленников Б.Г. Морская карта рассказывает. М., 1986; Аммон Г.А. Морские памятные даты. М., 1987; Зубов Б.Н. Развитие кораблестроения на юге России. Калининград, 1990; Алтабаева Е.Б., Коваленко В.В. Потомству в пример. Симферополь, 1999; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. СПб., 2001; Андриенко В.Г. До и после Наварина. М.—СПб., 2002; Черноморский флот России. Симферополь, 2002; Штаб Российского Черноморского флота (1831—2001 гг.): исторический очерк. Симферополь, 2002; Золотарев В.А., Козлов И.А. Три столетия Российского флота, XIX — начало XX века, т. 2. М.—СПб., 2004. П.Г. Усенко.
Єпископ УГКЦ Григорій Лакота.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лазарєв Михайло Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
