ЛАВРОВ Юрій Сергійович (14(01). 03.1905—20.08.1980) — актор, театральний режисер. Нар. арт. СРСР (1960). Н. в м. Санкт-Петербург у сім’ї вчителя грец. і лат. мов Сергія Васильовича Лаврова. Після того, як 1917 батько емігрував за кордон, а мати — Єлизавета Якимівна — категорично відмовилася покидати Росію й залишилася в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) з 4 дітьми, змушений був припинити навчання й шукати роботу. Працював, зокрема, кур’єром, помічником слюсаря. Сценічну діяльність розпочав 1919 в допоміжному складі Большого драм. театру. В подальшому грав у Молодому театрі (Петроград). Одружився з акторкою цього ж театру О.Левкович (1903—67), 1925 у них народився син Кирило (у майбутньому нар. арт. СРСР, Герой Соц. Праці). Деякий час працював у Москві в театрі В.Мейєрхольда. Потім грав у Червоному театрі Нар. дому, 1929—34 — у Ленінгр. академічному театрі драми. Їздив на Далекий Сх. 1938 на запрошення худож. керівника Рос. драм. театру (нині Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки) К.Хохлова став актором цього театру в Києві. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 працював у театрі Південно-Західного фронту. У повоєнні роки продовжив роботу в Київ. рос. драм. театрі ім. Л.Українки. Багато часу віддавав навчанню молодих акторів. У 1-й пол. 1950-х рр. грав разом із сином Кирилом, який з
1950 до 1955 працював у Києві. Деякий час був в. о. гол. режисера театру. Від 1966 — на пенсії, проте продовжував грати в деяких спектаклях і зніматися у фільмах. Зіграв 200 ролей у театрі, 40 — у кіно, поставив 60 вистав. Театральні ролі: Дон Жуан, Командор («Кам’яний господар»), Годвінсон («У Пущі», обидві — Лесі Українки), князь Абрезков («Живий труп» Л.Толстого), Федір («Навала» Л.Леонова), Рощин («Ходіння по муках», за О.Толстим), генерал Рябінін («Безсмертя» Г.Березко), доктор Дорн («Чайка» А.Чехова), Іван Коломійцев («Останні» Максима Горького), Гордій («Шануй батька свого» Б.Лавреньова), король Філіп II («Дон Карлос» Ф.Шиллера), Ріварес («Овод», за Е.-Л.Войнич), Тартюф («Тартюф» Ж.Б.Мольєра), Глоба («Російські люди» К.Симонова). Ролі в кіно: журналіст Біллі («Прапор націй», 1929), бродяга в трактирі («Щасливий Кент», 1930), приватний детектив («Його вуха — секрет фірми», 1934), секретар райкому («Три товариші», 1935), колиш. білогвард. капітан Старчак («Застава у Чортового броду», 1935), поручик Гришин («Волочаївські дні», 1936), япон. капітан Нумата («На кордоні», 1938) та ін. Нагороджений орденами Леніна та «Знак Пошани», медалями. Після тривалої хвороби серця помер у м. Ленінград (нині м. С.Петербург). На прохання вдови — заслуженої артистки УРСР Ольги Смирнової — урна з прахом Л. була перевезена до Києва й захоронена на Байковому цвинтарі. 1989 видруковано збірник «Сцена и годы. Воспоминания о Ю.С. Лаврове», який, окрім матеріалів про Л., містить також статті й спогади самого Л. за період з 1919 до 1960. Літ.: Зюков Б.Б. Юрий Лавров. К., 1971; Комаров О. Театральная планета «Юрий Лавров». «День», 2007, № 43, 14 березня. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лавров Юрій Сергійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
