ЛАВНИКИ — члени станового міщанського суду з кримінальних справ — лави, передбаченого магдебурзьким правом. Згідно з нормами цього права їх обирали на довічний термін. Їхнім обов’язком було вислуховувати свідчення сторін під час суд. засідань і подавати своє рішення на розгляд голови суд. колегії — війта. В укр. містах поширилася практика змішаних суд. засідань Л. і райців під головуванням війта (чи лендвійта, який обирався міщанами) або бурмістра (бурмистра; див. Бурмистер). П.М. Сас.
ЛАВРА (від грец. лбэсб — вулиця, провулок, ущелина) — усталена нині офіц. назва найбільш впливових православних і
Палестина. Велика лавра Сави Освяченого. Келії. Фото початку 21 ст.
неофіц. назва деяких греко-катол. чол. монастирів. Правосл. лаври очолюють настоятелі в сані не нижче архімандрита. У давній Александрії (Єгипет) «лаврою» називали вулицю, на якій розташовувався християн. храм. Слово «лавра» для означення великих обителей уперше почало вживатися, імовірно, щодо тих монастирів, які виникли в пустелі неподалік кордону Єгипта з Лівією поблизу помешкань впливових авв (від єврейс. — отець). У них кожен насельник жив у окремій келії, що розташовувалася в одному з провулків (лбэсб) біля будівлі настоятеля. Засновником першої такої обителі вважається Макарій Великий Єгипетський (4 ст.). Насельники Л. вели усамітнений спосіб життя і лише в перший та останній дні тижня збиралися на богослужіння. У Палестині в 4—6 ст. лаврами називали ті монастирі, що для безпеки їхніх мешканців від нападів кочовиків були огороджені стінами. Зокрема, Л. називався монастир, створений св. Феодосієм Великим (424—529) поблизу Єрусалима. Однією з найдавніших і нині діючих лавр правосл. Сходу є Велика Лавра в Йорданській пустелі неподалік Єрусалима — монастир, заснований преподобним Савою Освяченим (п. 532). Дещо пізніше лаврами почали називати й впливові монасти-
рі на Афоні. Головною Л. тут став монастир, закладений преподобним Афанасієм Афонським (963). Від 14—15 ст. у тутешніх документах Свято-Пантелеймонівський рус. монастир на Афоні також іменується Л. Києво-Печерський монастир уперше в писемних джерелах почав називатися Л. в Патерику Києво-Печерському Арсеніївської (14 ст.) та Касіянівської редакцій (15 ст.). Давньорус. книжники прирівнювали значимість цього монастиря до значимості Афона. У 18 ст. в РПЦ запроваджено офіц. статус Л. Спочатку це було зроблено указом імп. Єлизавети Петрівни від 8 червня 1742, яким Троїце-Сергієвому монастирю надано особливі права, а потім — і Найсвятішим Синодом (див. Синод), який 22 червня 1744 перейменував Троїце-Сергієвий монастир у Троїце-Сергієву лавру. Після переходу Київ. митрополії під зверхність Московського патріархату (1686) Києво-Печерській лаврі була підтверджена ставропігія, надана (1592) константиноп. патріархом Єремією II Траносом, а 1786 надано офіц. статус лаври. Нині в Україні діють 3 правосл. лаври: Києво-Печерська Свято-Успенська лавра, Почаївська Свято-Успенська лавра (отримала цей статус 1833), Святогорська Свято-Успенська лавра (отримала відповідний статус 2004). Усі лаври на території України підлягають юрисдикції УПЦ (Моск. патріархату). Києво-Печерська Свято-Успенська і Почаївська Свято-Успенська лаври підпорядковані митрополиту Київському і всієї України, а Святогорська Свято-Успенська — правлячому архієреєві Донецької єпархії. Неофіційно лаврами в Україні також називаються деякі греко-катол. монастирі, зокрема Унівський монастир. Літ.: Ісіченко Ю.А. Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця ХVI — початку ХVIII ст. на Україні. К., 1990; Киево-Печерский патерик, или сказания о житии и подвигах святых угодников Киево-Печерской лавры. К., 1991; Ігор (Ісіченко, архієпископ). Загальна церковна історія. Х., 2001. Т.С. Новікова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАВНИКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
