КУЦ (Куць) Володимир Петрович (07.02.1927—16.08.1975) — легкоатлет. Засл. майстер спорту СРСР (1954). Н. в с. Олексине (нині село Тростянецького р-ну Сум. обл.) в сім’ї робітників цукрового заводу. Навч. у сільс. школі. В дитинстві мріяв стати лижником. 1945, після закінчення Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, був направлений служити на Балтійський флот. 1948 взяв участь у гарнізонних змаганнях і здобув перемогу в забігові на 5 км. Відтоді почав тренуватися, спочатку самотужки, а з 1951 — у Л.Хоменникова, від 1952 — в А.Чикіна. Цього ж року К. отримав звання майстра спорту й був переведений до Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург), став тренуватися у Г.Никифорова, який розробив для нього спеціальну систему підготовки. 1953 уперше виступив на міжнар. змаганнях у Бухаресті (Румунія) й отримав срібну нагороду. 1954
на чемпіонаті Європи в Берні (Швейцарія) установив світ. рекорд на дистанції 5 км. 1956 на XVI Олімпійських іграх в Мельбурні (Австралія) з олімпійськими рекордами переміг у бігу спочатку на дистанції 10 км, а потім — на 5 км. Перемогу у своїх іменитих суперників на дистанції 10 км здобув завдяки кількаразовій зміні темпу бігу, що виявилося для всіх новиною і було не під силу жодному з учасників змагань, окрім К., а на дистанції 5 км — завдяки лише швидкості, чого від нього також не чекали. Про нього писали, що такі бігуни, як він, «народжуються, а не готуються по рецепту». Він був визнаний найкращим спортсменом світу, і на його честь олімпіаду в Мельбурні неофіційно стали називати його іменем. Упродовж 1953—57 10 разів ставав чемпіоном СРСР. Загалом установив 7 світ. та 13 всесоюзних рекордів з бігу на дистанціях 5 та 10 км. Через хворобу ніг, частково спричинену переохолодженням, змушений був 1957 обмежити виступи на змаганнях, а 1959 припинив тренування. Деякий час навч. в Ленінгр. ін-ті фізкультури, від 1961 працював тренером в ЦСКА. Після переїзду в Москву потрапив 1973 в автомобільну аварію, після чого переніс правобічний інсульт і чиновники заборонили йому виїжджати на перегляд змагань за кордон. Він залишив службу, працював у дитячій спортивній школі. За спортивні досягнення був нагороджений (одним з перших серед спортсменів) орденом Леніна, медалями. П. «за нез’ясованих обставин» (за однією з версій — покінчив життя самогубством) у своїй квартирі в м. Москва, похований на Преображенському кладовищі. 1985 в Тростянці йому встановлено пам’ятник. Літ.: К.В.С. Володимир Куць. «Молода Україна» (Чикаго), 1985, № 347; Успенский А. Спринт Владимира Куца. «Новая газета», 2003, № 26, 14 апреля; Нелегка доля чемпіона. «Свобода слова», 2005, № 29 (49); Те саме. Web: http://www.2000. cv.ua/2005/29/49). Д.В. Грузін, І.І. Винниченко.
учасник нац.-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676). Походив з укр. правосл. шляхти, його родове гніздо (Миньківці) знаходилося, очевидно, на Брацлавщині. Мав невеликі маєтності під м-ком Паволоч (нині село Попільнянського р-ну Житомир. обл.). Здобув добру освіту, володів церковнослов’ян., польс. та лат. мовами, мав глибокі юрид. знання. Був одружений, мав двох синів. Тривалий час обіймав уряд війта м-ка Паволоч. З початком нац.-визвол. війни підняв повстання в Паволочі, арештував польс. урядовців, сформував Паволоцький полк, який і очолив. Брав участь у мирних переговорах з дипломатами Речі Посполитої в лют. 1649 в Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький; див. Переяславська угода 1649), ставив і відстоював на них радикальні вимоги, прагнучи максимального розширення земель Гетьманщини. Учасник Збаразької облоги 1649 та Зборівської битви 1649. За умовами Зборівського договору 1649 (див. Зборівський договір Криму з Польщею 1649) Паволоцький полк було перетворено в однойменну сотню Білоцерківського полку. В її складі, судячи з «Реєстру всього Війська Запорозького» 1649, був і К.-М. поруч з Федором Куцевичем-Миньківським, можливо братом. Після втечі крим. війська з поля Берестецької битви 1651 виступив зі своїм полком з Паволочі на допомогу обложеним повстанцям. Пізніше разом з І.Виговським громив татар. загони, що прийшли на Волинь і Поділля за ясиром. Брав участь у боях під Білою Церквою, був одним із представників Укр. козац. д-ви при укладанні Білоцерківського договору 1651. Після цього Паволоцький полк тимчасово припинив своє існування, а К.-М., імовірно, став лубен. війтом. Літ.: Мицик Ю.А. Іван КуцевичМиньківський. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети, кн. 1. К., 1998. Ю.А. Мицик.
В.П. Куц.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУЦ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
