КУТЕПОВ Олександр Павлович (28(16).09.1882 — п., імовірно, 26.01.1930 чи невдовзі після цього дня) — рос. військ. діяч, генерал від інфантерії (1920), учасник Білого руху. Н. в м. Череповець (нині місто Вологодської обл., РФ) у сім’ї лісника. Батько його походив з родових дворян Новгородської губернії. Разом із сім’єю переїхав до м. Архангельськ (нині місто в РФ). Будучи гімназистом, багато часу проводив з солдатами в місцевих казармах. 1901, після закінчення Архангельської класичної г-зії, поступив до Петерб. піх. юнкерського уч-ща. 1902 йому було присвоєно звання фельдфебеля. 1904, закінчивши училище і маючи звання підпоручика, добровільно вибрав службу в 85-му піхотному Виборзькому полку, що перебував на фронті російсько-японської війни 1904—1905. Служив у команді розвідників. За мужність, проявлену під час виконання бойових завдань, був нагороджений орденами: св. Анни 4-го ст., св. Станіслава 3-го ст. з мечами та св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. з мечами. 1906 за бойові заслуги переведений поручиком у лейб-гвардії Преображенський полк, займав там посаду завідувача навчальної команди. У роки Першої світової війни командував ротою, а потім — батальйоном. Воював на західноукр. землях. Кілька разів був поранений (під Любліном, Ломжею та Холмом; усі нині на тер. Польщі), не раз його рятували від смерті його підлеглі солдати. 1915 нагороджений орденом св. Георгія 4-го ст., а 1916 — Георгієвською зброєю й підвищений у званні до полковника. Будучи за переконаннями монархістом, під час Лютневої революції 1917 придушував повстання в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург). Від квіт. 1917 — командуючий Преображенським полком. За відвагу, виявлену в бою під с. Мшана (нині село Городоцького р-ну Львів. обл., за 17 км від Львова) у лип. 1917, представлений до ордена св. Георгія 3-го ст. (проте через революційні зміни у владі не був нагороджений). Напри-
кінці року своїм наказом розформував Преображенський полк і виїхав на Дон. Там вступив до збройних формувань Білого руху. Був призначений нач. гарнізону м. Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ). Згодом (від берез. 1918) став командиром Корніловського полку. Після взяття м. Новоросійськ (нині місто Краснодарського краю, РФ) зайняв посаду Чорноморського генерал-губернатора (серпень— грудень 1918) у званні генералмайора. Від січ. 1919 — командир 1-го армійського корпусу. Разом з корпусом з боями пройшов шлях від Новоросійська через тер. України (у черв. отримав звання генерал-лейтенанта за бойові заслуги під час Харків. операції) до Орла (нині місто в РФ), а потім відступав до Новоросійська. У груд. 1919 — квіт. 1920 — командир Добровольчого корпусу (див. Добровольча армія). У Російській армії П.Врангеля командував 1-м армійським корпусом, з верес. 1920 — 1-ю армією. Відзначався рішучістю та сміливістю; для наведення порядку не зупинявся перед крайніми заходами. Після евакуації з Криму до Галліполійського узбережжя в Туреччині був підвищений (у груд. 1920) у званні до ген. від інфантерії, виконував обов’язки пом. головнокомандуючого П.Врангеля і був нач. Галліполійського табору та командиром 1-го армійського корпусу. Наприкінці 1921 з частинами 1-го армійського корпусу прибув у Болгарію, звідки у трав. 1922 був висланий (через протести з боку РСФРР) за «антиурядову діяльність». Перебрався до Сербії. Від листоп. 1922 до берез. 1924 був пом. головнокомандуючого Рос. армії. 1924 переїхав у Париж (Франція) в розпорядження вел. кн. Миколи Миколайовича, очолив там штаб з підривної роботи проти СРСР. Після смерті П.Врангеля був назначений (у квіт. 1928) головою Рос. загальновійськ. союзу («Русский общевоинский союз»). 26 січ. 1930 агенти ОДПУ СРСР здійснили операцію з викрадення К. у Парижі. Подальша доля точно не відома. Згідно з однією з версій, К. загинув від розриву серця в момент викрадення; згідно з ін. (саме вона по-
дається в більшості біографічних довідок про К.) — загинув від розриву серця на борту рад. судна на шляху в СРСР. У літературі висловлено також припущення, що К. був убитий під час викрадення при спробі дати відсіч, а потім його тіло було сховане в одному з районів Парижа. 1936 на рос. кладовищі в Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем К. встановлено пам’ятник — символічну могилу. Літ.: Шкаренков Л.К. Агония белой эмиграции. М., 1986; Бортневский В.Г. В Париже исчезали генералы (Нераскрытые тайны зарубежной деятельности ОГПУ—НКВД). «Ленинградский университет», 1989, 20, 27 сентября; Привалов К. Судьба генерала: Подробности смерти А.П. Кутепова. «Литературная газета», 1990, 12 сентября; Млечин Л.М. Сеть. Москва—ОГПУ. Париж, 1991; Судоплатов П.А. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930—1950 годы. М., 1997; Политическая история русской эмиграции. 1920—1940 гг.: Документы и материалы. М., 1999; Абинякин Р.М. Генерал-от-инфантерии А.П. Кутепов. В кн.: Исторические портреты. М., 2003. В.О. Крупина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУТЕПОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
