КУРЦЕВИЧ Йосиф (чернече ім’я — Ієзекіль; 1589—1642) — архімандрит Трахтемирівського монастиря, єпископ Володимирський та Берестейський. Н., імовірно, в м. Біла Церква. Походив із князівського роду Курцевичів, проте поки що точно не встановлена належність його до тієї чи ін. конкретної гілки цього роду. Бл. 1615 прийняв чернечий постриг. 1616, будучи вже ієромонахом, навч. в Падуанському університеті. Цього ж року як архімандрит Трахтемирівського монастиря вписався до Київ. братства, 1619 став чл. Луцького братства. У січ. 1621 під час відновлення правосл. митрополії був висвячений єрусалимським патріархом Феофаном III (див. Феофана III місія в Україні) на єпископа Володимирського та Берестейського, проте не зміг посісти цю єпископську кафедру, оскільки польс. король Сигізмунд III Ваза не визнав відновлення правосл. митрополії. У черв. цього ж року на козац. раді його обрали послом до польс. короля з наказом відстоювати правосл. Церкву та її ієрархію. 1622 призначений ігуменом Дерманського Свято-Троїцького монастиря. 1625 прибув до Москви, а наступного року за підтримки патріарха Філарета (Романова-Юр’єва Федора Никитовича) був висвяче-
ний на суздальського архієпископа. В Суздалі (нині місто Владимирської обл., РФ) не знайшов порозуміння з місц. паствою, і невдовзі на нього почали писати доноси, звинувачували в недоброчинному житті, привласненні церк. маєтностей, утисках духовенства. В результаті 1634 його заслали (сану, однак, не позбавили) в АнтонієвоСійський Свято-Троїцький монастир на п-ові Михайлівського оз. (прибл. за 90 км від м. Холмогори, нині це село в Архангельській обл., РФ). Йому також заборонили писати й спілкуватися з єдиновірними. Імовірно, що осн. звинувачення проти нього ґрунтувалися на тому, що його, як вихідця з укр. землі, підозрювали у зв’язках з «латинською» (катол.) церквою. Пізніше за доносами келійників, приставлених до К., йому на соборі закидали, що він, будучи «обливанцем» (на Україні під час хрещення дітей обливали, тоді як у Росії занурювали в воду), по прибутті до Росії не перехрестився, як це вимагалося від усіх прибулих українців та білорусів, їсть м’ясо, живе з блудницями та ін. Собор позбавив його сану і заслав у Соловецький монастир. 1640 він був переведений в Казанський Свято-Успенський Зілотов монастир, де невдовзі й помер. Літ.: Памятники, изданные Временной Комиссией для разбора древних актов, т. 2. К., 1846; «Чтения в императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете», 1863, кн. 1; Макарий [Булгаков]. История Русской Церкви, т. 2. СПб., 1882; М., 1995; Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. 1. Казань, 1914; Миць-
531 КУРЦЕВИЧ
Куруш Сулеймана II. 1687/88. Аверс і реверс.
Антимінс Ієзекіля (Йосифа Курцевича) — єпископа Володимирського і Берестейського. Україна. Волинь. Перша чверть 17 ст.
532 КУРЦЕВИЧІ
ко І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576—1636). К., 1990; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993; Герасименко В. Доповнення до родоводу князів Курцевичів. В кн.: Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства, вип. 2. Біла Церква, 2001. О.М. Дзюба.
І.В. Курчатов.
Зліва направо: С. Корольов, І. Курчатов, М. Келдиш. 1956.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРЦЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
