КУРСЬКА БИТВА 1943 — одна з найбільших битв Другої світової війни і Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, що відбувалася на тер. нинішніх Орловської, Курської, Бєлгородської та Харків. областей на ділянці рад.-нім. фронту — т. зв. Курському виступі («Курська дуга»). Складалася з оборонної (5— 23 лип.) та наступальної (12 лип. — 23 серп.) операцій Центрального фронту, Воронезького фронту і Степового фронту за участю військ Брянського фронту, Зх. фронту та Південно-3ахідного фронту. Прагнучи взяти реванш після поразки в Сталінградській битві 1942—1943, оволодіти ініціативою, повернути хід війни на свою користь, нім. командування з весни 1943 почало готувати великий літній наступ (операція «Цитадель») на Курському напрямку. До участі в операції були залучені сили: 50 д-зій, у т. ч. 16 танк. та моторизованих, два повітряних флоти — загалом понад 900 тис. осіб, бл. 10 тис. гармат і мінометів, бл. 2700 танків і штурмових гармат, понад 2 тис. літаків. Особливу увагу було приділено модернізації танк. сил вермахту, вони отримали нові типи бойових машин: середній танк Т-V («пантера»), важкий Т-VI («тигр»), самохідну гармату «Фердинанд» з потужним бронюванням і озброєнням. Авіацію було посилено новими літаками «Фокке-Вульф190 А» і штурмовиком «Хенкель129».
До нової кампанії з розгрому окупантів ще з зими активно готувалися війська Центр., Воронезького і Степового фронтів Червоної армії (див. Радянська армія). Вони налічували бл. 2 млн осіб, 26,5 тис. гармат і мінометів, 5 тис. танків і самохідних артилер. установок, бл. 3 тис. літаків. У центрі оборонної смуги вперше в історії оборонних операцій було створено щільність артилерії (бл. 92 гармат і мінометів на 1 км фронту), в 1,5 раза більшу, ніж у противника, що організовував наступ. Було також створено 8 оборонних смуг (у т. ч. протитанк. райони) і рубежів, що розтягнулися на глибину 250— 300 км. Задум Ставки Верховного Головнокомандування полягав у тому, щоб в оборонних боях на Курському виступі знесилити ворожі війська, а потім перейти у контрнаступ. Отримавши розвідувальну інформацію про день і час нім. наступу, війська Червоної армії потужною артилер. підготовкою внесли дезорганізацію в бойові порядки противника, який змушений був почати наступ із запізненням. Бої одразу ж набули вкрай запеклого характеру. Залучивши осн. танк. сили, нім. командування прагнуло протаранити рад. оборону і вийти до Курська (нині місто в РФ). У смузі Центр. фронту гол. удару з застосуванням до 500 танків і самохідних гармат було завдано по Тринадцятій армії. Рад. війська не тільки витримали натиск, а й вдалися до контратак. На 12 лип. наступ німців у смузі Центр. фронту було зупинено; противник зумів вклинитися в рад. оборону лише на 10—12 км і вимушений був перенести свій удар на ін. ділянку фронту. Так само провалився нім. наступ на смузі Воронезького фронту на пд. відтинку Курського виступу, де рад. оборону намагалися пробити 700 танків та штурмових гармат, підтриманих сотнями літаків. Вклинившись у другу лінію оборони, противник далі просунутися не зміг. 12 лип. почався контрнаступ на орловському напрямі військ Зх. і Брянського фронтів. Тоді нім. командування перенесло гол. зусилля на пд. сх. Курської дуги — у р-н с. Прохоровка (нині село Бєлгородської обл., РФ). 13 лип. тут відбулася танк.
битва, в ній взяло участь з обох сторін 1200 танків і самохідних артилер. установок. Противнику вдалося пробитися вглиб рад. оборони на 35 км. 15 лип. контрнаступ на орловському напрямі розпочав Центр. фронт. У дію було введено стратегічні резерви, зокрема дві танк. армії (4-та танк. армія та Третя гвардійська танкова армія). 3 серп. 1943 почалася Бєлгородсько-Харківська наступальна операція 1943 Воронезького й Степового фронтів — складова Курської битви. 5 серп. у ході контрнаступу Центрального фронту був визволений Орел (нині місто в РФ), а в ході наступу в рамках Бєлгородсько-Харків. операції — Бєлгород (нині місто в РФ). Зосередивши угруповання з 4-х танк. д-зій, перекинутих з Донбасу, противник намагався зупинити наступ рад. військ, але безуспішно. 5 серпня перейшли в наступ війська Воронезького фронту, перетнувши залізничну магістраль Харків—Полтава. Водночас упритул до Харкова вийшли війська Степового фронту, сильними контрударами противник намагався зірвати наступальні дії рад. військ, але йому вдалося лише затримати їх на кілька днів. Продовжуючи наступ, війська Степового фронту прорвали нім. оборону Харкова і вийшли на його околиці. 23 серп. 1943 війська цього фронту у взаємодії з Воронезьким та Пд.-Зх. фронтами визволили від гітлерівців Харків. Тим самим було створено умови для розгортання масованого наступу на донбаське угруповання противника. Успішний контрнаступ рад. військ на бєлгородсько-харків. напрямі завершив Курську битву. Наприкінці серпня було остаточно ліквідовано орловський плацдарм групи армій «Центр». У битві на Курській дузі вермахт зазнав найбільшої поразки за весь час війни, втратив бл. 500 тис. солдатів і офіцерів, 1,5 тис. танків, 3,7 тис. літаків, 3 тис. гармат. Рад. війська розгромили 30 д-зій противника, серед них — 7 танкових. Однак ціна перемоги також була надзвичайно великою. Людські втрати рад. військ, за новітніми підрахунками, удвоє перевищували нім., а в танках — у 4 рази.
189 осіб були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них 30 — укр. походження. Перемогою під Курськом і виходом рад. військ до Дніпра завершився корінний перелом у ході війни на користь країн антигітлерівської коаліції. Літ.: История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941—1945 гг., т. 3. М., 1961; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941— 1945 гг., т. 2. К., 1975; Колтунов Г., Соловьев Б.Г. Курская битва. М., 1983. М.В. Коваль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРСЬКА БИТВА 1943» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
