КУРІННИЙ Петро Петрович (01.05.1894—25.10.1972) — історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам’яткоохоронної справи. Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1947) та Міжнар. вільної акад. наук у Парижі (1951). Н. в м. Умань у родині адвоката. Вже під час навчання в г-зії проводив самостійні археол. дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, Черкащині (1911— 13), заснував Уман. філію Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва (1913—18). Протягом 1913—17 навч. у Київ. ун-ті, пройшов стажування з археології у Б.Фармаковського, М.Біляшівського та В.Хвойки. Від 1915 — секретар історико-геогр. гуртка при Київ. ун-ті, дійсний чл. Саратовської губернської вченої архів. комісії (1917). 1917 обраний на посаду вченого секретаря Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні. Від 1918 — учитель історії, з 1921 — дир. Уман. чол. г-зії. Водночас був фундатором та дир. новозаснованого Соціально-істор. музею Уманщини (з 1921). Від 1924 — дир. Музею культів і побуту (див. Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник). 1926—32 — дир. Держ. історико-культ. заповідника «Всеукраїнський музейний городок» (див. Всеукраїнське музейне містечко 1926—1934). Водночас з 1924 — дійсний чл. Всеукраїнського археологічного комітету, з 1926 — секретар Трипільської комісії, з 1929 — учений секретар Всеукр. археол. к-ту. Був гол. ред. зб. «Український музей» (1927). 1928—30 — н. с. каф-ри мистецтвознавства при ВУАН.
Заарештований 1933 за сфабрикованими звинуваченнями в антирад. діяльності і протягом 5 років не мав права працювати за фахом. 1938—41 — ст. н. с. Ін-ту археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України), консультант Центр. істор. музею УРСР (м. Київ). У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації: 1941 — інспектор охорони пам’яток міської управи м. Харків, з 1942 — заст. дир. Краєвого музею первісної та стародавньої історії в Києві. 1943 супроводжував потяг із фондами укр. музеїв, які вивозила окупаційна влада з тер. України до Кракова, а згодом — до м. Гохштадт (Німеччина). З цього часу — на еміграції (з лют. 1944 проживав у Німеччині). Став одним із організаторів Української вільної академії наук (Німеччина, 1945). Від 1946 — наук. співробітник Ін-ту мартирології в Мюнхені, з 1947 — проф. церк. археології Богословської академії УАПЦ. Наприкінці 1940-х рр. обраний проф. Українського вільного університету (м. Мюнхен) по кафедрі археології та етнографії (працював там до 1972). Після переїзду центр. органів акад. до США — президент УВАН на Європу. 1954—61 очолював укр. редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники» (17 вип. протягом 1954—69). Досліджував пам’ятки трипільської культури та білогрудівської культури, давньорус. пам’ятки Києва. Приділив увагу визначенню топографічних меж та зв’язкам трипільської протоцивілізації з ін. культурами. Висунув та обґрунтував гіпотезу про спорудження Київ. СвятоМихайлівського Золотоверхого собору (див. Київський СвятоМихайлівський Золотоверхий монастир) не 1108, а за вел. кн. київ. Ізяслава Ярославича — 1054— 78 початково як церкви св. Димитрія Солунського, визначив укр. авторство наявних у соборі мозаїк та фресок. П. у м. Мюнхен. Тв.: Монументальні пам’ятки трипільської культури. В кн.: Трипільська культура на Україні, вип. 1. К., 1926; Білогрудівські кам’яні стели. «Записки Всеукраїнського археологічного комітету», т. 1. К., 1932; Історич-
ні плани Києва. Аугсбург, 1946; Нариси з історії української археології. Мюнхен, 1947; Історія археологічного знання про Україну. Мюнхен, 1970; Полтава 1994; Передісторія та рання історія України на підставі археологічних джерел. Мюнхен, 1970. Літ.: Супруненко О.О. Передмова. В кн.: Курінний П.П. Історія археологічного знання про Україну. Полтава, 1994; Білокінь С. Курінний П.П. В кн.: Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. К., 1998. С.І. Кот.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРІННИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
