КУРАКО Михайло Костянтинович (23(11).09.1872—08.02.1920) — металург. Н. в с. Козелля Могильовської губ. (нині тер. Білорусі) в сім’ї польс. землевласника. Закінчив 2-класну школу в с. Барщовка (нині с. Борщовка Гомельської обл., Білорусь) 1890 приїхав на Олександрівський залізоробний і залізопрокатний з-д Брянського АТ (нині Дніпроп. металургійний з-д) у м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ) і почав працювати валяльником (навантажувальником), потім став горновим. Від 1892 працював на Гданцівському металургійному з-ді. 1898 переїхав до Маріуполя, влаштувався там на місц. металургійному з-ді, від 1900 займав посаду обер-майстра. Прославився як спеціаліст з ліквідації аварій на доменних печах, зокрема в розплавлянні застиглого в печі металу («козла»). Самостійно опанував курси з фізики та хімії, вивчив кілька іноз. мов. 1902 на запрошення директора-розпорядника Краматорського з-ду П.Томаса займався ремонтом і вдосконаленням домни на його з-ді, а 1903 став там начальником доменного цеху. Збудував доменну піч власної конструкції, яка на той час за своїми показниками була найкращою в Російській імперії. Головним його захопленням було винахідництво. Під час роботи в Краматорську він сконструював перший у Рос. імперії скіповий підйомник для завантажування шихти, розробив оригінальну конструкцію доменного
горна, удосконалив фурмений прилад для подачі дуття. Розроблені ним конструкції невдовзі почали застосовуватися на всіх металургійних з-дах Донбасу. Він також першим увів чотири стандартні марки фасонної вогнетривкої цегли, що дало змогу вдвічі скоротити тривалість капітальних ремонтів. Створив школу доменщиків, серед його учнів були, зокрема, майбутні знамениті металурги І.Бардін, М.Луговцев, Г.Казарновський, М.Кизименко, В.Гребенников. З початком робітн. виступів проти властей у роки революції 1905—1907 став членом Краматорського заводського революц. к-ту. Перед вступом до Краматорська військ. загонів рос. армії виїхав на батьківщину. Наприкінці 1908 повернувся на Донбас, став працювати начальником доменного цеху на Юзівському металургійному з-ді (нині Донец. металургійний з-д). Продовжив роботи з проектування автоматизованих доменних печей. 1913—15 працював на Єнакіївському металургійному з-ді (нині ВАТ «Єнакіївський металургійний завод»), де під його кер-вом було збудовано найбільшу на той час в Європі доменну піч. Від 1916 знову працював на Юзівському металургійному з-ді. 1917 отримав запрошення АТ «Копикуз» виконати проект будівництва в Кузбасі нового металургійного з-ду і виїхав до Томська (нині місто в РФ), а потім до Кузнецька (нині м. Новокузнецьк), Гур’євська (обидва міста Кемеровської обл., РФ). Однак революц. події завадили роботі (див. Російська революція 1917— 1918). У квіт. 1918 Вища рада нар. госп-ва РСФРР оголосила конкурс на «проект создания единой хозяйственной организации, охватывающей область горно-металлургической промышленности “Кузнецкого каменно-угольного бассейна”». К. взяв активну участь у роботі над проектом. Під час одного з чергових приїздів з Гур’євська до Кузнецька захворів висипним тифом і невдовзі помер. Похований на горі, поряд з територією, де з часом був побудований Кузнецький металургійний комбінат (1950 прах К. був перепохований в пантеоні-могилі визначних ме-
талургів цього комбінату). Справу К. продовжили його учні. 1934 А.Бек за сприяння І.Бардіна, який будував Кузнецький металургійний з-д, а потім працював на ньому гол. інженером, за спогадами самого І.Бардіна та розповідями про К. тих, хто працював разом з К., а також «у дусі часу» написав і опублікував про К. оповідання-нарис, який схвально оцінив нарком важкої пром-сті СРСР С.Орджонікідзе й дав вказівку передрукувати фрагменти з нього в газетах. Так К. став «великим доменщиком» і «революціонером». На його честь було названо одну з вулиць у Кузнецьку, 1966 його ім’я присвоєно Гур’євському металургійному з-дові. В Україні на його честь встановлено меморіальні дошки: на фасаді Будинку техніки в м. Донецьк та в м. Краматорськ на будинку, де він свого часу мешкав. Літ.: Бек А. Курако. «Знамя», 1934, № 5; Бек А., Григорьев Г. Курако. М., 1953; Сорокин М.Е. Великий мастер: Очерк о великом доменщике Михаиле Курако. «Огни Кузбасса», 1986, № 3; Краматорск обязан Европе изначально. «Технополис», 2000, № 10 (399), 8 марта (Те саме. Web: http:// tehnopolis.com.ua/ko/2000-10.htm); Кушникова М. Место в памяти: Вокруг старого Кузнецка. Web: Кузбас: Страницы истории (http://www.kuzbasshistory.narod.ru/book/mesto_pam_sk/011_ tverd_01.htm).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРАКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
