КУЛАКОВСЬКИЙ Юліан Андрійович (25(13).06.1855—21.02.1919) — історик, археолог, філолог класичних мов, візантиніст, перекладач. Проф. (1884). Чл.-кор. Петерб. АН (1906; з 1914 — Петрогр., з 1917 — Рос. АН). Н. в м. Поневежі (нині м. Паневежис, Литва) в родині священика. Батько помер, коли Юліанові було 5 років. Від 1865 навч. у Віленській чол. г-зії (у м. Вільно; нині м. Вільнюс). 1871 переведений до Ліцею цесаревича Миколи у Москві (неофіційна назва ліцею — Катковський, за іменем одного з його засновників М.Каткова). У той час у місті після навчання в Московському університеті працював за призначенням учителем 4-ї Моск. г-зії його старший брат (у майбутньому відомий славіст) — Платон (1848—1913). К., закінчивши гімназійні класи ліцею з золотою медаллю, згідно з правом, яке мали учні цього ліцею, 1873 перевівся до 3-річного Університетського від-ня цього ж ліцею в історико-філол. клас Моск. ун-ту. 1876 по закінченні історикофілол. ф-ту був затверджений у ступені кандидата по відділенню класичної філології й призначений на посаду тутора ліцею (від англ. tutor — репетитор, наставник, молодший викладач; лат. tutor — покровитель, опікун). Від поч. 1878 (і до осені 1880) перебував у закордонному відрядженні, стажувався в Боннському, Берлінському та Тюбінгенському ун-тах, слухав там лекції і брав участь у семінарах. 1881 здав магістерські іспити в Моск. ун-ті й був запрошений на викладацьку роботу до Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Від осені цього ж року замешкав у Києві. В Київ. ун-ті захистив дисертацію pro venia legendi (для отримання права читати лекції) на тему: «Надел ветеранов землею и военные поселения в Римской империи: Эпиграфические исследования» і став працювати приватдоцентом кафедри рим. словес-
ності. 1883 їздив до Москви, де захистив у Моск. ун-ті магістерську дисертацію на тему: «Коллегии в древнем Риме: Опыт по истории римских учреждений». По поверненні до Києва з 1 квіт. 1883 став доцентом ун-ту, а з жовт. 1884 — екстраординарним професором. Читав лекції з рим. словесності і лат. мови, курс з історії Греції і Риму. Водночас викладав на Вищих жін. курсах, займався наук. діяльністю. Починаючи з 1884, брав учать у роботі археологічних з’їздів (8—15-го; 1884—1911). Написав монографію «К. вопросу о начале Рима», за якою 1888 в Петербурзькому університеті здобув ступінь д-ра рим. словесності. Того ж року став ординарним професором, а від 1890 (і до 1906) займав посаду секретаря (заст. декана) історико-філол. ф-ту Київ. ун-ту. Тоді ж був обраний чл. Рос. археол. т-ва і почав досліджувати археол. та епіграфічні пам’ятки античності Пн. Причорномор’я (Боспорського царства, Ольвії, Пантікапея, Херсонеса Таврійського). Вивчав місц. старожитності, досліджував кургани, руїни християн. храмів, печерні міста, фортифікаційні споруди. Роботи тривали до 1900, одним з їхніх підсумків стало, зокрема, зібрання доказів, які підтверджували тезу, що християнство існувало на Боспорі Кімерійському з 4 ст. Від 1891 — чл. Одеського товариства історії та старожитностей. Цього ж року прочитав публічну лекцію «Христианская церковь и римский закон в течение двух первых веков» (опублікована в 12-му випускові «Известий Университета святого Владимира» під назвою «Христианская церковь и римский закон в течение двух первых веков: Публичная лекция, читанная в Императорском Университете св. Владимира 8 декабря 1891 года в пользу пострадавших от неурожая»), в якій висловив думку, що принцип реліг. нетерпимості був запроваджений на держ. рівні християн. імператорами Риму. Ця теза з його виступу стала предметом гострої дискусії, яку започаткували на сторінках київ. видань його опоненти з Київської духовної академії. 1903 брав участь у 2-му Міжнар. конгресі дослідників історії
(див. Міжнародні конгреси дослідників історії та суміжних наук) у Римі (Італія). 1904—05 був головою Історичного товариства Нестора-літописця. Досліджував візант. пам’ятки воєн. літератури («Новоизданный византийский трактат по военному делу», «Византийский временник», 1900, вип. 7), займався перекладами джерел з історії Візантії (зокрема, оприлюднив переклад праці Амміана Марцелліна з історії пізньої Рим. імперії — «Предисловие. Вып. 2. Аммиан Марцеллин. История: Перевод с латинского», 1906). Від 1906 — ординарний проф. каф-ри класичної філології Київ. ун-ту. Того ж року був обраний членом-кореспондентом Петерб. АН, а також оприлюднив книгу «Прошлое Тавриды» (це перший узагальнюючий істор. нарис про стародавні міста і пам’ятки Пн. узбережжя Чорного моря від часу заселення його греками до пізнього середньовіччя). 1908 брав участь у 2-му Міжнар. конгресі дослідників історії у Берліні (Німеччина) і вдруге був обраний головою Істор. т-ва Нестора-літописця. Став одним з ініціаторів створення Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910), займав посаду гол. редактора «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца» (1911—14). Поряд з археол. розвідками на сторінках «Чтений…», «Университетских известий…», «Киевлянина» друкував матеріали з проблем антич. історії, історії стародавньої літератури, біографічні нариси про життя і діяльність рос. учених, істориків, письменників, статті про проблеми середньої і вищої шкіл. Від 1912 — позаштатний проф. каф-ри класичної філології Київ. ун-ту. До останніх днів свого життя був головою Істор. т-ва Несторалітописця. П. у м. Київ. Рукописи К., листи та ін. особові матеріали зберігаються, зокрема, в ЦДІА України в м. Київ (ф. 264, 228 одиниць зберігання, 1877—1918) і в Ін-ті рукопису НБУВ (ф. 239, 48 одиниць зберігання, 1863—1919, у т. ч. й
особові документи сина К. — С.Кулаковського). Тв.: Светоний и его биографии Цезарей. «Известия Университета святого Владимира», 1881, № 10; Правители римских провинний. Там само, 1881, № 11; Краткий обзор архаизмов у Плавта в связи с влиянием их на критику текста. Там само, 1882, № 1; Древности Южной России: Керченская христианская катакомба 491 года. СПб., 1891; Древности Южной России: Две керченские катакомбы с фресками. СПб., 1896; Заметки по истории и топографии Крыма. АИЗ. М., 1896, т. 4; К истории Боспора Киммерийского в конце 6 века. В кн.: Византийский временник, т. 3, кн. 1—2. Б/м, 1896; К истории готской епархии (в Крыму) в 8 веке. СПб., 1898; Христианство у алан. «Византийский временник», 1898, вып. 1—2; Новые данные для истории Старого Крыма. СПб., 1898; Аланы по сведениям классических и византийских писателей. В кн.: Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца, кн. 13. К., 1899; Новейшие находки в Старом Крыму. Там само; Новые домыслы о древнейшем периоде истории готов (по поводу книги г.Брауна). Там само, кн. 14, вып. 2. К., 1900; Греческие города на Черноморском побережье: Книга для чтений по русской истории. Составленная при участии профессоров и преподавателей. К., 1904; Новые домыслы о происхождении имени Русь. «Университетские известия», 1906, № 6; Прошлое Тавриды: Краткий исторический очерк. К., 1906; 1914; 2002; История Византии, т. 1—3. К., 1910—15 (2-ге вид. — СПб., 1996; 3-е вид., виправлене і доповнене — СПб., 2003); Школа и мировоззрение Авита, епископа вьенского. К., 1999; К истории Боспора Киммерийского в конце 6 века: Христианство у алан. В кн.: Византийская цивилизация в освещении российских ученых (1894—1927). М., 1999; Избранные труды по истории аланов и Сарматии. СПб., 2000; Эсхатология и эпикуреизм в античном мире: Избранные. работы. СПб., 2002; История римской литературы от начала Республики до начала Империи в конспективном изложении. К., 2005. Літ.: Serta Borysthenica: Сборник в честь заслуженного профессора Императорского Университета св. Владимира Юлиана Андреевича Кулаковского. К., 1911; Академия наук СССР: Персональный состав, кн. 1. М., 1974; Грушевой А.Г. Ю.А. Кулаковский (1855—1919) и его «История Византии». В кн.: Кулаковский Ю.А. История Византии, т. 1. СПб., 1996; Голобуцький П. Раннє християнство і свобода совісті. «Людина і світ», 1997, № 5—6; Юлиан Андреевич Кулаковский (1855—1919): Библиографический указатель: К 80-летию со дня смерти. К., 1999; Пучков А.А. Юлиан Кулаковский и его время: Из истории антиковедения и византинистики в
России. К., 2000 (перевидання — СПб., 2004); Чеканов В. Ю.А. Кулаковський та його внесок у візантиністику. В кн.: Український історичний збірник. К., 2000; Матвеева Л. Юлиан Кулаковский. К., 2002; Булатова С.О. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Особові архівні фонди Інституту рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського: Путівник. К., 2002; Денисенко О. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник, ч. 1. К., 2005; Шевченко Л. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 3. К., 2006; Левінець Р.П. Кулаковський Юліан Андрійович. Web: Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (http:// www.history.univ.kiev.ua/maximow1. html). Г.Г. Денисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУЛАКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
