КУЗНЄЦОВ Микола Іванович — (27(14).07.1911—09.03.1944) — рад. розвідник, у роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 виконував терористичні акти проти кер-ва військ вермахту й окупаційної адміністрації. Герой Рад. Союзу (1944; посмертно). Н. в с. Зирянка (нині село Свердловської обл., РФ) у заможній сім’ї старообрядця. Закінчив 7-річну сільську школу. Завдячуючи місц. вчительці, яка свого часу жила у Швейцарії, місц. аптекарю-австрійцеві і ще одному вчителючехові навчився добре розмовляти нім. мовою. 1926 вступив на агрономічне від-ня Тюменського с.-г. технікуму, 1927 перевівся до Талицького лісового технікуму, 1929 був з нього виключений за «приховування куркульського походження». Працював лісовпорядником у земельному упра-
влінні Комі-Перм’яцького нац. округу. 1932 засуджений «за службову недбалість» до одного року виправних робіт за місцем роботи. Самотужки вдосконалювався в нім. мові, оволодів кількома її діалектами (згодом вивчив також польську й українську, добре знав мову комі). Від лип. 1932 — секретний співробітник Комі-Перм’яцького окружного від. ДПУ РСФРР, згодом Свердловського управління НКВС РСФРР (псевдоніми «Кулік», «Учений», «Колоніст»). Від 1934 — статистик тресту «Свердловліс», кресляр Верх-Ісетського з-ду (м. Свердловськ, нині м. Єкатеринбург, РФ), працівник бюро тех. контролю конструкторського від. Уральського маш.-буд. з-ду м. Свердловськ. 1939 за рекомендацією наркома НКВС Комі АРСР М.Журавльова переведений на посаду оперуповноваженого контррозвідувального відня центр. апарату Гол. управління держ. безпеки НКВС СРСР (псевд. «Пух»). Брав участь в операціях з вербування співробітників посольства Німеччини. З початком Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 в лип. 1941 переведений до складу 4-го (диверсійно-розвідувального) управління НКВС СРСР. У серп. 1942 для розгортання агентурнорозвідувальної та диверсійної роботи під псевд. «Микола Васильович Грачов» направлений в оперативну групу НКВС СРСР «Переможці» під командуванням Д.Медведєва в район м. Рівне, там розташовувалися центр. органи окупаційного режиму в Україні (див. Рейхскомісаріат «Україна»). Використовував документи оберлейтенанта 230-го полку 76-ї піх. дивізії вермахту Пауля-Вільгельма Зіберта. Працював разом з М.Струтинським, який був водієм його машини. Від кін. 1942 періодично влаштовував засідки на шляху Рівне—Київ та Рівне— Ковель. Під час однієї з таких засідок затримав нач. відділу рейхскомісаріату «Україна» майора графа Гаана та його супутника — імперського радника зв’язку фон Райса. Серед речей затриманих була топографічна карта з позначеннями ліній зв’язку між приміською тер. Вінниці і Берліном (Німеччина). Так до Москви потрапила інформація
про буд-во резиденції А.Гітлера «Вервольф». Невдовзі К. отримав завдання вбити рейхскомісара України Е.Коха. Задля цього він добився аудієнції в Е.Коха, однак, дізнавшись під час аудієнції про операцію військ вермахту «Цитадель» на Курській дузі (див. Курська битва 1943), вирішив передати до Москви цю стратегічну інформацію, а тому не стріляв у Е.Коха, оскільки не був упевнений в тому, що у випадку вбивства Е.Коха зможе вийти з резиденції останнього живим. Цим самим він поставив себе під загрозу звинувачення в невиконанні покладеного на нього гол. завдання. Д.Медведєв деякий час тримав його в ув’язненні, аж поки з Москви не надійшло виправдальне рішення. 20 верес. 1943 К., щоб «реабілітувати» себе, убив імперського радника рейхскомісаріату «Україна» Г.Геля та його секретаря А.Вінтера, а через 10 днів убив заст. рейхскомісара України ген. П.Даргеля та агента гестапо — майора М.Геттеля, потім застрелив заступника Е.Коха із заг. питань та шефа контори «Пакетаукціон», генерала Г.Кнута разом з ад’ютантом і водієм, а також убив президента Верховного суду окупованої України А.Функа. У відповідь на ці вбивства гітлерівці запровадили масові розстріли мирного населення. На місцях убивств К. не раз залишав «докази», які мали свідчити про те, що ці вбивства вчинили члени Організації українських націоналістів. Через це постраждало чимало керівників ОУН. 15 листоп. 1943 разом з М.Струтинським, Я.Камінським і М.Стефаньським, за сприяння Л.Лисовської (Демчинської) та її двоюрідної сестри М.Мікоти К. викрав командуючого особливими (каральними) військами окупованої території України ген. М. фон Ільгена з його власного будинку (останній, проте, під час транспортування загинув). На поч. 1944 К. разом з І.Бєловим та Я.Камінським був засланий до Львова із завданням убити губернатора дистрикту «Галичина» О.-Г.Вехтера. 9 лют. 1944 він застрелив віце-губернатора дистрикту «Галичина» О.Бауера та шефа канцелярії президії галицької адміністрації Г.Шнайдера. Кілька
451 КУЗНЄЦОВ
М.І. Кузнєцов.
452 КУЗНЄЦОВ
М.В. Кузнєцов.
разів його група потрапляла в засідки, однак кожного разу К. вдавалося відбитися, при цьому ворог зазнавав втрат у живій силі. Невдовзі К. і його група перестали діяти. Згідно з найпоширенішою версією, яка з’явилася на підставі знайдених у повоєнні роки в нім. архівах документів, 8 берез. 1944 в с. Боратин (нині село Бродівського р-ну Львів. обл.) групу К. зненацька заскочила чота «Гуцулка» сотні «Чорногори» з куреня «Шугая» Української повстанської армії. Коли К. зрозумів, що цього разу обставини склалися не на його користь, він підірвав себе гранатою. По смерті К. при ньому був знайдений зошит, в якому містився повний опис (з детальними подробицями) вчинених К. терористичних акцій. Командування УПА повідомило німців про те, що вояки УПА захопили нім. офіцера з документами, що становлять для гітлерівців особливу цінність, і запропонувало в обмін на передачу німцям полоненого і документів звільнити дружину М.Лебедя Дарію Гнатківську з донькою та родичами, яких гітлерівці тримали в концтаборі. Німці виконали умови обміну, проте їм передали лише документи, а захоплений офіцер нібито був убитий під час сутички з охороною. Оскільки історія з арештом К. і його записами містить чимало білих плям, то дослідники вважають, що беззаперечних документів, які б проливали світло на обставини загибелі К., до цього часу немає. По завершенні війни та «з’ясуванні» обставин смерті К. 1947 реж. Б.Барнет зняв фільм «Подвиг разведчика», прототипом головного героя якого був К. Невдовзі рад. власті вирішили перепоховати останки тіла К., які нібито були поховані біля с. Боратин. З метою ідентифікації останків акад. М.Герасимову було передано розірваний на багато шматків череп небіжчика й фотографії К. 24 груд. 1959 М.Герасимов підписав позитивний висновок здійсненої ним експертизи. Після цього останки тіла були перепоховані на Пагорбі Слави у Львові. 1967 реж. В.Георгієв зняв новий фільм про К. та його групу,
стрічку було названо «Сильные духом». Про К. було видрукувано кілька книжок, зокрема, О.Лукін і Т.Гладков опублікували працю «Николай Кузнецов» (М., 1971), Л.Капелюшний — «Слідами подвигів Кузнецова» (Львів, 1976). 1977 на честь К. було назване сще (з 1984 — місто, нині містосупутник Рівнен. АЕС) Кузнецовськ Рівнен. обл. 1987 на екрани вийшла худож. стрічка реж. Г.Кузнєцова «Отряд специального назначения» про групу К. У м. Рівне йому встановили пам’ятник. 1990—91 у львів. пресі з’явилося кілька статей учасників укр. підпілля, в яких ішлося про масові вбивства українців, до яких вдавалися гітлерівці у відповідь на терористичні акції К., а також ставилося питання про демонтаж пам’ятника на його честь на вул. 30-річчя Перемоги (нині — вул. Свєнціцького). На пропозицію земляків К. пам’ятник К. з Рівного було перевезено до м. Талиця Свердловської обл., РФ, де свого часу К. навчався в технікумі. 2000 ветерани Єкатеринбурга (центр Свердловської обл., РФ) звернулися з проханням до міськради Львова перепоховати прах К. в Єкатеринбурзі, однак Комісія з військ. поховань тоді відмовила їм. 2007 з метою вирішення питання про перезахоронення праху К. до Львова приїжджали уповноважені делегати Свердловської обласної думи. Літ.: Очерки истории российской внешней разведки, т. 4. М., 1999; Гладков Т.К. Легенда советской разведки — Н.Кузнецов. М., 2001; Антонов В.С. Разведчики: Герои Советского Союза и Герои России. М., 2005; Чорновол І. Микола Кузнєцов — радянський розвідник. «Львівська газета», 2005, № 80 (646), 6 трав.; Романчук О. Таємниця смерті обер-лейтенанта Зіберта. Web: ОУН—УПА (http://oun-upa.org.ua/articles/romanchuk.html). Д.В. Грузін, Р.Ю. Подкур.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кузнецов Микола Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
