КУЗЕЛЯ Зенон (криптоніми К., З.К., K-Я та ін.; 23.06.1882— 24.05.1952) — етнограф, фольклорист, мовознавець, бібліограф, педагог, редактор, перекладач, видавець, громад. та наук. діяч. Д-р слов’ян. філології та історії (1906). Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1909). Проф. Українського вільного університету. Н. в с. Поручин (нині село Бережанського рну Терноп. обл.) поблизу Бережан у сім’ї Франциска Кузелі, поляка. Мати — Іванна Лепка — була українкою, сестрою священика о. Сильвестра Лепкого (відомого також під псевдонімом Марко Мурава; батька Б.Лепкого та Л.Лепкого). Змалку К. багато часу проводив у родинному колі дядька Сильвестра та його дружини Домни (у дівоцтві Глібовицької). Вплив цієї родини на нього, укр. традицій рідного села фактично визначили його нац. приналежність. 1888 сім’я переїхала до Бережан. Там К. навч. спочатку в нар. школі, а потім — у польс. г-зії, 1898 заснував у ній таємний гурток «Молода Україна», до якого залучив майже всіх своїх товаришів. Друкувався в час. «Діло». 1900—01 — студент Львів. ун-ту, слухав лекції М.Грушевського, К.Студинського, О.Колесси, друкувався в студентському ж. «Молода Україна». 1901—06 продовжив навчання у Віденському ун-ті, студіював слов’ян. філологію, археологію, етнологію, статистику. Чл. студентського т-ва «Січ», 1902— 04 — його голова. 1903—06 за пропозицією М.Грушевського друкував у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» огляди західноєвроп. праць з ан-
тропології, археології та етнології. Улітку 1904, 1905 і 1906 разом з Ф.Вовком брав участь у роботі етногр. експедицій у Карпатах, які були здійснені під егідою НТШ, Т-ва австрійс. етнографії й Антропологічного т-ва в Парижі. Після закінчення навчання у 1906—09 працював референтом і редактором у б-ці Віденського ун-ту. 1908 разом з Миколою Чайківським видав у Львові альманах «Січ» до 40-х роковин заснування однойменного т-ва у Відні, де була надрукована і його стаття «Історія віденської «Січі» (див. «Віденська січ»). 1909—14 — у Чернівцях. Працював зав. слов’ян. відділу і читальні в університетській б-ці. Був лектором укр. мови в ун-ті й учительській семінарії. Редагував укр. літературно-наук. додаток у час. «Czernovitzer Allgemeine Zeitung». Очолював чернів. філію культурно-освіт. т-ва «Руська бесіда». Як фаховий бібліотекар і бібліолог (1906 склав іспит на бібліотекаря у Віденському ун-ті) займався питаннями бібліографічної техніки й організації б-к і читалень. Взимку 1914 переїхав до Відня, куди у зв’язку з подіями Першої світової війни евакуювали чернів. б-ку. Працював в Ін-ті східноєвроп. історії, де була розміщена евакуйована б-ка. 1915 разом із С.Томашівським, І.Раковським і С.Рудницьким заснував Ін-т сходознавства. 1916 на заклик віденського Союзу визволення України виїхав до одного з таборів для військовополонених рос. армії (біля Зальцведеля, Німеччина), серед яких було багато українців, для ведення там національно-просвітницької роботи. Був головою Просвітнього відділу, редагував таборові видання «Вільне слово», «Шлях». Від 1920 — у Берліні (Німеччина). Редагував час. «Нове слово» (1920—21), «Українське слово» (1921—23), співпрацював з час. «Діло», «Літопис», «Політика», з вид-вом «Ратай», а також нім. наук. енциклопедією «Мінерва». Від 1926 — проф. Українського наукового інституту в Берліні (УНІ), ред. його видань «Kulturberichte», «Osteuropaische Korrespondenz». Створив при УНІ словниковий відділ. Одночасно викладав укр. мову на
ф-ті закордонних наук у Берлінському ун-ті. Через різноманітні німецькомовні видання ознайомлював нім. читачів з укр. к-рою. 1930—36 — голова Союзу закордонних журналістів у Берліні, а потім його почесний президент. Протягом майже 10 років очолював укр. громаду в Берліні. 1940 заснував у Берліні Комісію допомоги укр. студентству (КоДУС), у 1944—1952 був її головою (після смерті К. КоДУС утворив наук. стипендію ім. З.Кузелі для українознавчих студій). Разом з Я.Рудницьким за участю К.Майєра підготував (уклав від літери «П» до «Я») і видав «Українсько-німецький словник». 1945 переїхав до Баварії, жив у Фюрті. 1947, після відновлення НТШ, був обраний заст. голови, 1949 — головою тва. Водночас очолив Етнологічну комісію т-ва, пізніше — його філол. секцію, відновив і редагував орган т-ва «Сьогочасне і минуле». Від 1947 — гол. редактор «Енциклопедії українознавства». Цього ж року опублікував працю «Історичний розвиток і сучасний стан українського словникарства». Від 1948 редагував енциклопедію разом з В.Кубійовичем (вийшла друком у Мюнхені 1949—52). Від 1949 — голова Європ. осередку НТШ. Останні кілька років жив у Парижі (Франція), в його пн. околиці — Сарселі, де з 1951 розміщувався Центр. європ. осередок НТШ. Тоді ж був обраний дійсним чл. Міжнар. вільної академії, керівником її укр. секції. П. у лікарні м. Париж (Франція); похований у склепі НТШ на міському цвинтарі у Сарселі. Автор понад 440 наук. праць. Твори: «Наші сільські оповідачі» (1908), «Як закладати й вести бібліотеки» (1909), «Про потребу і техніку збирання етнографічних матеріалів» (1909), «Словар чужих слів» (1910; у співавт.), «Борис Грінченко як етнограф» (1910), «Ціль і значінє студентських (кружкових) бібліотек» (1910), «Ярмарки на дівчат» (1913), «Рік 1918 на Україні» (1918), «В 60-ті роковини смерті Тараса Шевченка» (1921), «Богдан Лепкий: Біографічний нарис» (1924), «Ukraine und die Kirchliene Union» (1930), «Handbuch der Ukraine» (1941; у співавт.), «Малий адресат українського організованого життя на чужині» (1949). Літ.: Борщак І. Зенон Кузеля (1882—1952).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУЗЕЛЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»