КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Антін Владиславович (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.; 04.08.1878—03.11. 1937) — письменник, критик, редактор, видавець, перекладач, громад. та політ. діяч. Чоловік М.С.Крушельницької, батько В.Крушельницької, І.Крушельницького, Б.Крушельницького, Т.Крушельницького та О.Крушельницького. Дід Л.Крушельницької і
О. Крушельницький — син А. Крушельницького.
426 КРУШЕЛЬНИЦЬК
М.Т.Крушельницької. Н. в м. Ланцут (нині місто в Польщі) в сім’ї юриста, суд. урядовця шляхетського роду. Закінчив г-зію в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща). 1898 вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту. Наступного року видав першу збірку оповідань «Пролетарі», почав писати статті на пед. теми. Познайомився з І.Франком, став активним діячем самостійницької групи «Молода Україна» (видавав однойменний журнал 1900—03) та Української радикальної партії. Друкувався в «Літературно-науковому вістнику» (1900—13) і газ. «Буковина» (1901). За політ. діяльність зазнав переслідувань властями. 1901 закінчив ун-т, у жовт. цього ж року одружився з актрисою, письменницею Марією Слободою. У наступні роки мешкав у різних містах Зх. України, працював викл. г-зій, зокрема, у Ярославі (1901), Коломиї (1902—05, 1908, 1926), Станіславі (нині м. ІваноФранківськ; 1905, 1908), Долині (1914), Ужгороді (1923), Рогатині (1925—26). Деякий час був дир. приватних г-зій: укр. в м. Городенка (1912—18, з перервами) та єврейс. в Коломиї (з осені 1926). Прагнув виховувати національно свідому молодь, боровся за вдосконалення шкільних програм і методів навчання, видавав підручники, редагував учительську газ. «Прапор». Ініціював заснування в краї осередків «Просвіти» (див. Просвіти), філій товариств «Січ» (див. «Січі») та «Сокіл», т-ва «Учительська громада» (у Коломиї). 1915 був обраний бургомістром м. Городенка. У роки української революції 1917—1921 став 1918 чл. Української національної ради ЗУНР, від квіт. 1919 очолював мін-во освіти Української Народної Республіки, з 27 жовт. 1919 був головою пед. місії УНР у Відні, заснував там вид-во «Чайка». Наприкінці 1928 повернувся до Львова. Польс. власті заборонили йому займатися пед. діяльністю, і тому 15 січ. 1929 він заснував видавничу спілку «Нові шляхи» й однойменний журнал «Нові шляхи», надав їхній діяльності прорад. характеру. 1932 журнал було закрито, а К. 28 верес. цього ж року ув’язнено в тюрмі «Бригідки». Після звільнення 1933 заснував ж. «Критика», однак і цей журнал
уже після виходу 4-го номера було заборонено. На цей час К. став «своєю людиною» в рад. консульстві у Львові; його твори (романи «Рубають ліс», «Гомін Галицької землі, 1918—1919») було видано в УСРР. 8 трав. 1934, незважаючи на події, що в той період відбувалися в УСРР (див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930, Голодомор 1932— 1933 років в УСРР), разом з родиною і майном на запрошення уряду УСРР виїхав до Харкова, де на той час уже жили його донька і син Іван. Прийняв рад. громадянство, отримав посаду в редакції «Української радянської енциклопедії». Невдовзі, після арешту його синів Тараса й Івана наприкінці цього ж року, був заарештований разом з ін. двома синами й донькою за звинуваченням у контрреволюційно-терористичній діяльності (у груд. 1937 Івана й Тараса було засуджено до смерті й страчено). Під час допитів визнав себе винним і дав свідчення, які від нього вимагали слідчі, зокрема щодо власної керівної участі та участі ін. звинувачуваних у цій справі осіб в антирад. діяльності «центру ОУН на території УСРР». Підтвердив той факт, що його син Тарас був чл. Організації українських націоналістів. 15 груд. 1934 звернувся із заявою до суду при НКВС УСРР з проханням дати йому змогу присвятити решту своїх сил «будуванню соціалізму й безкласового громадянства». 28 берез. 1935 виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР під головуванням В.Ульріха визнала К. винним і встановила для нього міру покарання — 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму з конфіскацією майна. Покарання відбував на Соловках. Улітку 1937 особлива трійка Управління НКВС Ленінгр. обл. РРФСР засудила його (хоча на той час він був уже психічно хворим) у числі 1825 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (у т. ч. двох його синів Богдана і Остапа й доньку — Володимиру) до смерті. Страчений в урочищі Сандормох (поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ). Літ. спадщина К. (десятки прозових творів і збірок, п’єс,
перекладів, літературно-критичні та науково-пед. праці, публіцистика і рецензії) і саме ім’я були на довгі роки вилучені з укр. літ. процесу. Реабілітований 19 жовт. 1957 за відсутністю складу злочину. Архів К. зберігається в Центр. держ. істор. архіві України в м. Львів (ф. 361). Тв.: Літературно-критичні нариси. Станіслав, 1908; Ірена Оленська: Оповідання. К.—Відень—Львів, 1921; Буденний хліб. Рубають ліс: [Повісті]. Львів, 1960; Дужим помахом крил: Роман із часів визвольних змагань 1918—1920 рр., т. 1—2. Львів, 1992. Літ.: Трофимук С. Листи Івана Франка до Антона Крушельницького. «Жовтень», 1958, № 12; Рудницький М. Доля одного таланту. «Вітчизна», 1961, № 7; Трофимук С. Творчі зв’язки І.Франка та А.Крушельницького (на матеріалах листування). «Радянське літературознавство», 1963, № 5; Боднарук І. Одна з жертв проклятих років. «Визвольний шлях», 1965, № 1; Трофимук С. З листування Антона Крушельницького. «Радянське літературознавство», 1968, № 9; Гава М.В. Антін Крушельницький. В кн.: Городенщина. Нью-Йорк, 1978; Романчук Б. Літературна Коломия. В кн.: Коломия й Коломийщина. Філадельфія, 1988; Погребенник Ф. В кн.: ...З порога смерті... К., 1991; Голинський М. Спогади. К., 1993; Дубина М.І. Антін Крушельницький: Літературнокритичний нарис. К., 1993; Юсип Д. «...І час каміння збирати». «Дзвін», 1994, № 7; Качкан В. Крушельницький Антін Володимирович. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 4. Львів, 1997; Сухорський С. Рубали ліс...: Освітнє подвижництво Антіна Крушельницького. «Рідна школа», 1997, № 5; Качкан В. Згаслі крила натужного лету (Нове прочитання Антона Крушельницького). В кн.: Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Львів, 1998; Чаграк Н. Антін Крушельницький — педагог, просвітитель, громадський діяч. «Джерела», 1999, № 4 (20); Антін Крушельницький — письменник, публіцист, педагог: Матеріали до бібліографії та епістолярної спадщини. Львів, 2002; Боровик А. Діяльність педагогічної місії за кордоном по забезпеченню шкіл українськими підручниками. «Сіверянський літопис», 2002, № 2; Піддубняк О. Листи Миколи Чайковського до Антона Крушельницького. «Записки Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника» (Львів), 2002, вип. 9/10; Чаграк Н. Науково-педагогічна і громадська діяльність А.Крушельницького. Там само; Справа А.Крушельницького [№ П-5186]. В кн.: Остання адреса: Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках, т. 1. К., 2003; Тарасюк П.М., Тарасюк Т.П. Слово — на вагу кулі. Житомир, 2006; «Винним себе не визнаю…» (Невідомі
сторінки з біографії Юліана Бачинського). Web: Меморіал (http://memorial.kiev.ua/content/view/79/30); Тріумф і трагедія. В кн.: Знаменні дати: Календар-2008. К., 2008. Г.П. Герасимова.
КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Богдан Антонович (1906—03.11.1937) — економіст, педагог. Брат В.Крушельницької, І.Крушельницького, Т.Крушельницького й О.Крушельницького. Дядько Л.Крушельницької та М.Т.Крушельницької. Н. в м. Станіслав (нині м. ІваноФранківськ) у сім’ї А.Крушельницького та М.С.Крушельницької. Навч. в Українській господарській академії в Подєбрадах і Карловому університеті в Празі (Чехословаччина). Вивчав економіку аграрного вир-ва. Одружився з Наталією Мельник, донькою проф. Карлового ун-ту — Валеріана Мельника. 1930 у час. «Нові шляхи» (т. 7) вмістив розвідку «Реконструкція та раціоналізація промисловості України». Автор підручника з мат. економіки. У трав. 1934 разом з дружиною та ін. членами родини виїхав в УСРР, де на той час вже жили його сестра та брат Іван. У Харкові працював в НДІ тваринництва. Після арешту в листоп. 1934 його братів Тараса та Івана був у груд. цього ж року також заарештований разом з сестрою. 26 берез. 1935 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Відбував покарання на буд-ві Біломорсько-Балт. каналу. Згідно з рішенням від 9 жовтня 1937 про виконання вироку страчений в урочищі Сандормох (поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ). Реабілітований Харків. обласним судом 19 груд. 1958. Літ.: Остання адреса, т. 1. К., 1997; Роженко М., Богацька Е.Л. Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства, кн. 1. К., 1999; Крушельницька Л. Рубали ліс...: Спогади галичанки. Львів—Нью-Йорк, 2001; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних і культурних процесах (1914—1939). К., 2004. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Крушельницький Антін Владиславович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
