КРОПИВНИЦЬКИЙ Марко Лукич (22(10).05.1840—21(08).04. 1910) — драматург, актор, режисер, композитор, один із засн. укр. професійного театру. Н. в с. Бежбайраки (нині с. Кропивницьке Новоукр. р-ну Кіровогр. обл.) у сім’ї Луки Івановича (дрібного шляхтича) та Капітоліни Іванівни (в дівоцтві Дубровинської) Кропивницьких. Його мати вміла грати на різних музичних іструментах, гарно співала, виступала на званих вечо-
Театральна трупа М.Л. Кропивницького. 1880-ті роки.
рах, після знайомства з ротмістром гусарського полку Руткевичем покинула сім’ю. Батько залишився з трьома дітьми — двома синами і донькою. Деякий час К. виховувався у священика, потім — у бабусі по материнській лінії в м. Бобринець. Там він навчався у 3-класному повітовому уч-щі. Деякі знання перейняв від своїх дядьків Дубровинських, які були добрими музикантами. 1856 з похвальним листом закінчив училище. Мав добрий почерк, працював на канцелярських посадах у Бобринці та м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград). Брав участь у аматорських виставах. 1862—63 протягом трьох семестрів був вільним слухачем юрид. ф-ту Київ. ун-ту. 1863 написав першу п’єсу — драму «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить» (1873 переробив її і назвав «Дай серцю волю, заведе в неволю»). Повернувшись до Бобринця, брав участь у виставах аматорського гуртка, заснованого 1863 І.Тобілевичем, з 1865 був кер. цього гуртка. 1868 одружився з Олександрою Вукович. 1871 став професійним актором у Нар. театрі І. та Д. Моркових і М.Чернишова в Одесі. Протягом 10 років працював у рос. театральних трупах. 1882 організував у Єлизаветграді власну трупу, яка виступала в містах України, Центр. Росії, Криму, на Дону, Кубані, Пн. Кавказі, в Закавказзі, Білорусі, Молдові, Польщі. В цей період (1882—1900) створив і поставив свої п’єси: «Глитай, або ж Павук» (опубл. 1882, поставлена 1883), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1903), «Дві сім’ї» (1895). Загалом написав понад 40 п’єс. І.Франко відгукувався про його твори, зокрема, такими словами: «Такої чистої, блискучої всіма блесками поезії і гумору народної мови не у многих писателів случиться подибати... Широкою струєю пливе мова в драмах Кропивницького. Автор, очевидно, сам знає свій дар слова і любується переливами його чудових красок і блесків». І.Рєпін у одній із своїх картин зобразив К. як рульового козац. човна, що пливе посеред морських хвиль. 1887, вже будучи вдівцем, К. одружився з молодою лікаркою
На фасаді театру ім. Лесі Українки в Києві є меморіальна дошка з силуетом К. і словами: «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М.Л.Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру». Тв.: Повний збірник творів, т. 1— 3. Х., 1895—1903; Збірник творів, т. 1, ч. 1—2. Полтава, 1911—13; Твори, т. 1—7. К.—Х., 1929—31; Твори, т. 1—6. К., 1958—60; Музичні твори, т. 1—3. К., 1967—68; Вибрані твори. К., 1977; Драматичні твори. К., 1990. Літ.: Шевченко Й. М.Л. Кропивницький. В кн.: Шевченко Й. Українські драматурги. Х., 1928; Рулін П. Життя і творчість М.Л. Кропивницького. В кн.: Кропивницький М. Твори, т. 1. Х., 1929; Тобілевич С. М.Л. Кропивницький. В кн.: Тобілевич С. Корифеї українського театру. К., 1947; Мар’яненко І.О. Минуле українського театру. К., 1953; Марко Лукич Кропивницький: Збірник статей, спогадів і матеріалів. К., 1955; Йосипенко М.К. Марко Лукич Кропивницький. К., 1958; Киричок П. Марко Кропивницький. К., 1985; Спогади про Марка Кропивницького. К., 1990; Апостоли правди і науки: Документальні матеріали. К., 1999; Василенко Р. Життя в гримі та без (Шляхами діаспори). К.— Торонто, 1999; Шаров О. 100 видатних імен України. К., 1999; Піскун І. М.Л. Кропивницький — організатор, режисер, актор українського театру. К., 2000; Константинова К. Євангеліє від Марка. Онук Кропивницького, «батька українського театру», розповів «ДТ» про зигзаги долі свого знаменитого предка. «Дзеркало тижня», 2007, № 36 (665), 29 вересня — 5 жовтня; Родина Кропивницьких. Web: Українська родина 2006 (http://who-iswho.com.ua/bookmaket/ukrfamily2006/1/7.html). Л.Ф. Шепель, Д.В. Грузін.
линського воєводства й Великого князівства Литовського, він був також узгоджений з унійною стороною (див. Львівський православно-унійний церковний собор 1629). Літ.: Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV — до середини ХVII ст. (Волинь і центральна Україна). К., 1993; Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХVI — перша половина ХVII ст.). К., 1998. П.М. Сас.
411 КРОПИВ’ЯНСЬКИЙ
Меморіальна дошка на фасаді Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Київ.
Надією Василівною Галущенко. Мав з нею трьох дітей: двох доньок — Олександру (див. О.Кропивницька) й Ольгу (ставши дорослою, деякий час була актрисою в музичному театрі, потім вийшла заміж за композитора і диригента Олексія Рядова й присвятила себе сім’ї) та сина Володимира (ставши дорослим, працював хормейстером оперних театрів). 1900—10 займався драм. переробками й інсценізаціями творів ін. письменників, перекладами (зокрема, «Ревізора» й «Отелло»), писав вірші, романси, музику до вистав, мемуари. Останні роки життя мешкав на своєму х. Затишок, який після другого одруження придбав на Харківщині. Займався бджільництвом, виноградарством, шовківництвом (у роки громадянської війни хутір горів, тоді загинула бібліотека К. й багато його рукописів; а в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від хутора майже нічого не залишилося. Після війни місц. колгосп збудував там садибу.) П. у поїзді по дорозі в Харків; похований у м. Харків. 1914 на його могилі встановлено погруддя (скульп. Ф.Балавенський). 1972 йому споруджено пам’ятник у Бобринці. 1982 на його честь відкрито музей у Кіровограді. Його ім’ям названо Кіровогр. укр. муз.-драм. театр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кропивницький Марко» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
