КРАСНОГРАД (1733—84 — Бельовська фортеця, 1784—1922 — Костянтиноград) — місто районного підпорядкування Харківської області, райцентр. Розташов. на р. Берестова (прит. Орелі, бас. Дніпра), за 101 км на зх. від Харкова. Залізничний вузол. Нас. 22,3 тис. осіб (2004). Історія міста розпочалася із заснування 1731—33 фортеці Бельовська у складі оборонної Української лінії, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця (прит. Дону). Фортеця, закладена 11 серп. 1731 ген. Таракановим, стала першою спорудою майбутнього міста. Вона була збудована за конфігурацією чотирикутника, кожна сторона якого мала в довжину 100 м, з бастіонами по кутах. 1733 тут розмістився один з 20-ти ландміліцейських полків, який був сформований у м. Бельов Тульської губ. Від назви м. Бельов одержали назву полк і фортеця. Поблизу фортеці виникла Солдатська слобідка, де поселилися сім’ї солдатів і офіцерів. Чисельність нас. слобідки зростала за рахунок підпомічників, яких рос. уряд надсилав до фортеці. У серед. 18 ст. на пд. від оборонної Укр. лінії почали створюватися укр. поселення, засновані переселенцями з Лівобережної України. Від 1736 до 1764 в Бельовській фортеці розміщалася канцелярія Укр. ландміліцейського корпусу. 1745 в містечку при фортеці почали організовувати перші ярмарки. Після російсько-турецької війни 1768—1774 Укр. лінія втратила стратегічне значення у зв’язку з буд-вом Дніпровської лінії. Бе-
льовська фортеця перетворилася на пересильний пункт і місце ув’язнення селян. Зі створенням 1775 Азовської губернії у фортеці містилося гол. управління губернії. Після переведення управління губернії в Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ; 1778) Бельовська фортеця стала повітовим центром Азовської губ. 1784 указом імп. Катерини ІІ Бельовська фортеця перейменована у м-ко Костянтиноград на честь онука імператриці. Нас. на цей час налічувало 617 осіб. 1797 містечко переведене на становище позаштатного міста Малоросійської губернії. Від 1801 — повітовий центр Полтавської губернії. На 1810 нас. налічувало 1680 осіб. У 2-й пол. 19 ст. місто розвивалося як пром. центр завдяки буд-ву залізниці Полтава—Костянтиноград—Лозова. 1922 Костянтиноград перейменовано в Красноград (з 1925 — деякий час Червоноград). 1923—25 — центр Красноградської (Червоноградської) округи, яка 1925 була ліквідована. Від 1925 — райцентр Полтав. округи. Від 1932 — у складі Харків. обл. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 К. був окупований гітлерівцями від 20 верес. 1941 по 18 верес. 1943. Після створення Красноградської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння та Хрестищенського газопромислу в К. зросла кількість населення: 1977 тут проживало 20 тис. осіб, проти 15,5 тис. 1967. Почалося промислове буд-во. На поч. 21 ст. основними промисловими галузями економіки міста стали: газовидобувна, легка (ткацька фабрика), харчова (комбінати м’ясний і хлібопродуктів, маслозавод, завод продтоварів, хлібозавод, овочева фабрика), деревообробна (меблева
фабрика) і будівельних матеріалів. У місті працюють краєзнавчий музей та картинна галерея (відкрита на поч. 1980-х рр., її основу склали твори картинної галереї, що діяла тут з 1922 до 1929, зокрема роботи художникаетнографа Порфирія Мартиновича). У К. народився О.Корчак-Чепурківський. Літ.: Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии, ч. 3. Полтава, 1852; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII—XVIII вв. Х., 1964; ІМіС УРСР. Харківська область. К., 1967; Голуб О.О., Рущенко П.Т. Красноград: Путівник. Х., 1981; Харьковская область. Х., 1993; Історія міста Красноград. Web.: Красноград (www.krasnograd.iatp.org.ua). Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРАСНОГРАД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
