КОШКА Петро Маркович (справжнє прізв. — Кішка, за ін. даними, — Маркович; 1828—13.02 (01.02).1882) — чорномор. моряк, герой Севастопольської оборони 1854—1855 у період Кримської війни 1853—1856. Н. в с. Ометинці (нині село Немирівського р-ну Він. обл.) у сім’ї кріпака (див. Кріпацтво). 16 трав. 1849 власник села пан Казимір Яловицький, запідозривши молодого К. у зв’язках з учасниками сел. заворушень на Поділлі, віддав його в рекрути (див. Рекрутська повинність). 20 серп. (1 верес. за н. ст.) того ж року той прибув до Сева-
стополя і був зарахований матросом 2-ї статті в 30-й флотський екіпаж Чорномор. флоту. Спочатку плавав на різних військ. кораблях, а 1854, коли почалася облога Севастополя, був призначений на батарею, що розташовувалася між 3-м і 4-м бастіонами внизу (між Бамборською висотою і Бульварною гіркою), в кінці Пд. бухти і захищала підступи до цієї бухти та центру міста. Разом з ін. матросами, солдатами та козаками-пластунами Чорноморського козацького війська брав участь у нічних вилазках у тил англо-франц. військ. У складі команди «мисливців» не раз і сам ходив у розташування ворога, виводив там з ладу облогові гармати, здобував нарізні гвинтівки та штуцери, яких у захисників Севастополя було обмаль, брав у полон солдатів ворожих військ. Про його зухвалу хоробрість складали легенди, про нього писали, зокрема, що він сам взяв у полон трьох французів і привів їх у розташування свого підрозділу, що він на очах у ворогів, під шаленим обстрілом із їхнього боку, виніс із фронтової смуги встановлений там (підпертий палками) на наругу труп одного з «мисливців». Оповіді про його відвагу доповіли імп. Олександрі Федорівні, й вона надіслала йому «хрест благословення». В останніх боях за Севастополь був легко поранений, лікувався у М.Пирогова. Після здачі Севастополя був підвищений у чині до квартирмейстера і відправлений в жовт. 1855 у безстрокову відпустку. Почав супроводжувати обози в Одесу, Миколаїв, Херсон, працював лісником. 1863 повернувся на військ. службу, проходив її на Балт. флоті. Після звільнення (1867) йому була призначена пенсія і він перебрався жити в рідне село, там одружився. Нагороджений золотим Георгіївським хрестом 2-го ст., знаком відзнаки Військ. ордена св. Георгія 4-го ст., двома медалями — срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам’ять про Крим. війну. П. у с. Ометинці, там же похований. У м. Севастополь йому встановлено пам’ятник (відкритий 26 трав. 1956; скульптори — брати Й. та В. Кейдуки, архіт. — В.Пе-
261 КОШКА
П.М. Кошка.
Севастополь. Пам’ятник матросу П. Кошці. 1956. Фото початку 21 ст.
262 КОШОВА
тропавловський) і ще одне погруддя (в одній з ніш на будинку панорами «Оборона Севастополя 1854—1855 рр.»). На батьківщині — в Ометинцях — йому споруджено такий само пам’ятник, як і в Севастополі. Його портрет написав художник В.Тімм, приятель Т.Шевченка. На полотні панорами «Оборона Севастополя 1854—1855 рр.» він зображений в момент повернення з чергової вилазки разом із полоненим ним франц. солдатом. Літ.: Голохвастов К. Матрос 30-го Черноморского экипажа Петр Кошка и другие доблестные защитники Севастополя. СПб., 1895; Слободянюк Б. Дума про матроса Кішку. К., 1981; Кравченко В. Український Севастополь. Web: Українське життя в Севастополі» (http://ukrlife.org/main/valiko/kish.html). В.М. Волковинський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОШКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
