КОЦІПІНСЬКИЙ (Коціпинський, Коципінський, KocipiЅski) Антон (Антоні) Гіацинтович (1816—26(14).05.1866) — фольклорист, композитор, видавець. Н в. м. Андрихів побл. Кракова, за походженням поляк. Навч. гри на фортепіано, органі, а також мистецтву композиції у свого батька, органіста й керівника оркестру Львів. кафедрального собору. 10 років прослужив у австрійс. військ. оркестрі в Чернівцях. 1845 переїхав до Кам’янцяПодільського (нині м. Кам’янецьПодільський; у той час це була тер. Російської імперії), де давав уроки музики, а з 1847 працював у нотному магазині. Захопився
фольклористикою, почав активно збирати й записувати укр. нар. пісні. 1849 через політ. мотиви був висланий з Рос. імперії, жив у Відні. 1853 повернувся до Кам’янця-Подільського, з 1855 постійно проживав у Києві, займався видавничою справою. Відкрив нотні магазини в Кам’янціПодільському, Києві, Кишиневі (нині столиця Молдови), Житомирі (останній мав назву «магазин музики, інструментів музичних і всякого роду приборів артистичних»; згодом К. віддав його під завідування своєму братові Юрію). Брав активну участь у муз. житті Києва: і як організатор аматорських муз. вечорів, і як співак-виконавець (тенор). Видавнича діяльність К. сприяла популяризації в Україні музичної, насамперед фортепіанної і пісенної, літератури, особливо творів місц. композиторів М.Завадського, В.Заремби, Й.Витвицького, Ф.Яроньського, Д.Бонковського та ін. Поміж видань К. — кілька пісень Л. ван Бетховена. 1861 оприлюднив власну збірку «Пісні, думки і шумки руського народу на Поділлі, Україні і в Малоросії» (2-ге вид. — 1862), що являла собою науковоетнографічну публікацію укр. муз. фольклору й водночас містила матеріал для домашнього музикування. Пісенні зразки в ній були підтекстовані слов’ян. і лат. шрифтами. До збірки увійшли записи самого К., а також ін. музикантів (М.Вигорницького, Й.Витвицького, Й.Шпека) і деякі запозичення зі збірників В.-М.Залєського та М.Маркевича. Всього в ній представлено 45 пісень, 42 думки і 13 шумок. Була видрукувана у 2-х варіантах: один — із записами мелодій, другий — у вигляді обробок для голосу та фортепіано. Передмову до 2-го вид., написану К. польс. мовою, було перекладено укр. мовою О.Гулаком-Артемовським. В.Зентарський здійснив інструментальну транскрипцію матеріалів збірки для фортепіано. У 1860—70-х рр. унаслідок наступу царату на українську мову та репресій, спрямованих проти польс. та укр. визвольних рухів, збірку К. в Рос. імперії було вилучено з продажу й заборонено. Її перевидання з’явилося лише
1885, наступні перевидання були здійснені 1891 (під редакцією Г.Ходоровського) та 1899. Композиторська спадщина К. охоплює типові для салонного музикування того часу жанри: фортепіанні полонези, мазурки, романси, пісні. К. записав на ноти, гармонізував, склав фортепіанний супровід пісні «Гандзя» Д.Бонковського. Низка творів К. заснована на укр. нар. піснях, поміж них — «Ярмарок на Україні» (для голосу та фортепіано, також існує фортепіанний варіант з підзаголовком «козак-полька»), «Мазур з українкою» для фортепіано та ін. П. у м. Київ. Літ.: Doroszenko J. Listy z Kijowa. «Ruch muzyczny», 1858, nr. 35, 45; 1859, nr. 14; Шульгин В. Юго-Западный край в последнее двадцатипятилетие (1838—1863). «Киевлянин», 1864, 5 октября; Коципинский А. [Некролог]. «Киевский телеграф», 1866, № 58; Коципинский А. [Некролог]. «Киевлянин», 1866, 26 мая; Марахов Р. «Визнати людиною неблагонадійною» (Невідомі сторінки з життя Антона Коціпінського). «Вісник АН УРСР», 1969, № 6; Правдюк О. Українська музична фольклористика. К., 1978; Правдюк О. Музична фольклористика. В кн.: Історія української музики, т. 2. К., 1989; Загайкевич М. Творчість українсько-польських композиторів 30—60-х років ХIХ століття. В кн.: Київські полоністичні студії: «Українська школа» в літературі та культурі українсько-польського пограниччя, т. 7. К., 2005. М.П. Загайкевич.
(1989—92), зав. каф-ри історії та к-ри України (1993), декана істор. ф-ту (з 1994). Від 1998 — ректор цього ун-ту. 1999 захистив докторську дис. на тему: «Соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920—30-х рр.: Історіографія». Цього ж року йому присвоєно звання професора. К. є автором і співавтором понад 300 наук. та науково-публіцистичних праць. Як керівник вузу розробляє проблеми інтеграції університетської й академічної науки, питання співпраці каф-р і ф-тів з наук. установами і центрами Національної академії наук України та Акад. пед. наук України в дослідженні актуальних наук. тем, у підготовці науково-пед. кадрів вищої кваліфікації, в якнайшвидшому впровадженні досягнень сучасної науки в навч. процес. На кафедрі історії та культури України, яку він очолює, започатковано, зокрема, новий напрям досліджень: повсякденне життя нас. України 1920— 80-х рр. Нагороджений відзнакою Української православної церкви Київського патріархату — орденом св. Володимира 3-го ст. (2003). Тв.: Історія України від найдавніших часів до наших днів. Чернівці, 1994 (у співавт.); Від Сули до Білого моря: шлях через три століття (До 200-річчя від дня смерті останнього отамана Запорізької Січі П.І.Калнишевського). К.—Переяслав-Хмельницький, 2004 (у співавт.); Інтелігенція в культурно-освітньому розвитку УСРР (1920-ті — початок 1930-х рр.): історіографія. Переяслав-Хмельницький, 2004 (у співавт.). Літ.: Коцур Віктор Петрович. В кн.: Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. Суми, 2003; Коцур Віктор Петрович. В кн.: 500 впливових особистостей. Україна. Рік 2003. Х., 2003; Коцур Віктор Петрович — ректор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. В кн.: Ректор третього тисячоліття, вип. 1. К., 2003; Коцур Віктор Петрович. В кн.: Ділова Україна. Погляд у майбутнє. К., 2004; Берест О. Родина істориків. «Ромни», 2005, 25 трав.; Коцур Віктор Петрович. В кн.: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича: Імена славетних сучасників. К., 2005; Коцур П.М. Дерево мого роду. Переяслав-Хмельницький, 2005; Переяслав-Хмельницький педагогічний державний університет імені Григорія Сковороди. В кн.: Кращі
науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів України. К., 2005. О.П. Реєнт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЦІПІНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
