КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Нестор Олександрович (02.02(21.01).1863 — 12.05.1925) — літератор, історик, театральний діяч, мистецтвознавець, педагог, почесний академік (1906) і ординарний чл. (1909) Імператорської АН. Нагороджений Пушкінською золотою
медаллю (1907). Син О.Котляревського. Н. в м. Москва. Після переїзду з батьком до Дерпта (нині м. Тарту, Естонія) відвідував нім. школу (по 1872). До 1875 перебував за кордоном Російської імперії, зокрема в Неаполі, Римі (обидва міста в Італії), Празі (нині столиця Чехії). Після переїзду до Києва навч. в 2-й Київ. г-зії, а взимку 1877/78 був переведений до Колегії Павла Ґалаґана. 1881 вступив на історико-філол. ф-т Моск. ун-ту й там, здобувши 1885 ступінь кандидата, залишився при каф-рі історії заг. літератури. На поч. 1880-х рр. отримав у спадок од батька раритетну рукописну збірку дум і укр. пісень «Повести малороссийские числом 16» і передав її у розпорядження редакції місячника «Киевская старина». Стажувався в Парижі (Франція). 1890 замешкав у Санкт-Петербурзі, від 1892 читав лекції на Вищих жін. (Бестужевських) курсах, з наступного року — також в Олександрівському ліцеї. Від 1895 співробітничав із час. «Вестник Европы». 1899 захистив у Москві магістерську дис. за монографією «Мировая скорбь в конце прошлого и в начале нашего века: Её основные этапы и социальные мотивы и их отражение в художественном творчестве» (С.-Петербург, 1898). 1900 читав курси в Акад. Генштабу. Досліджував біографію та творчість М.Гоголя, 1902—03 з посвятою П.Житецькому як від «одного з багатьох вдячних вихованців Колегії Павла Ґалаґана» підготував персоналію «Николай Васильевич Гоголь 1829—1842», не раз перевидану. 1901—05 у ж. «Русское богатство» та 1906 у тижневику «Полярная звезда» вміщував етюди про декабристів (окремі видання: Декабристы. СПб., 1907; Рылеев. СПб., 1908). Спільно з рос. істориком В.Богучарським (Василем Яковлевим) 1905 заснував літературно-громад. гурток ім. О.Герцена. Від 1906 (і до 1917) читав курси на Вищих історико-літ. курсах. Одним із перших відгукнувся рецензією на випущений у Москві 1-й том зібрання політ. творів М.Драгоманова («Слово», 1908, 11 трав. за ст. ст.). 1908—09 виконував у час. «Вестник Европы» обов’язки редактора від. белетри-
стики, як автор 1908 оприлюднив тут есе «Памяти Алексея Михайловича Жемчужникова» (один з письменників, які друкувалися під колективним псевд. Козьма Прутков, брат Л.Жемчужникова). З зими 1908/09 керував імператорською Александринською драм. трупою (1916—17 завідував її репертуаром). Виступав у пресі як театрознавець. 10 лип. (27 черв.) 1909 в імператорському Рос. військово-істор. т-ві виголосив промову, присвячену пам’яті імп. Петра І. Від 1910 до кінця життя очолював Пушкінський Дім, став його першим директором. Передав цьому закладові власну б-ку й заповів особистий архів. 1910—14 у час. «Вестник Европы» опублікував цикл статей під назвами «Очерки из истории общественного настроения в России в шестидесятых годах прошлого века», «Из истории общественного настроения шестидесятых годов», «Очерки из истории общественного настроения в шестидесятых годах», пізніше укладених до книги «Канун освобождения» (Петроград, 1916), присвяченої пам’яті О.Пипіна. Від 1911 читав курси у Військово-юридичній академії. 1913—14 уфундував щорічник «Временник Пушкинского Дома». Брав активну участь у працях Літфонду, досліджував його історію (див. «К пятидесятилетию Литературного фонда». «Вестник Европы», 1910, № 1). На урочистому засіданні Імператорської АН 1913 доповідав про її стан на межі 19—20 ст. (опубліковано: «Императорская Академия наук в царствование Императора Николая II». Пг., 1915). У серп. 1914 в академічному конференц-залі на пожертви колег і власні кошти влаштував лазарет для солдатів, поранених на Першій світовій війні. 1910—17 складав річні звіти Відділення рос. мови і словесності Імператорської (з 1917 — Російська) АН, матеріалами до них видав, зокрема, некрологи Л.Толстого, В.Ключевського, П.Житецького та ін. Під час Лютневої революції 1917 налагодив рятування з вогню документів колиш. Третього відділу, кинувшись до палаючого штабу жандармського корпусу. 18 (5) берез. 1917 від О.Керенсь-
кого отримав право вивезти з архіву Департ. поліції для наук. потреб ті документи, «які він визнає за необхідні». Від 1920 — викладач «першої категорії» Ін-ту історії мист-в, від 1922 — його почесний член. У трав. 1921 був серед організаторів заходів на спомин Д.ОвсяникоКуликовського. 11 лют. 1922 в петрогр. Будинку літераторів виголосив промову «Пушкин и Россия» (надрукована: Пб. [Пг.], 1922). Цього ж року виїхав за кордон. 1924 повернувся в СРСР. Самовіддано боронив фонди Пушкінського Дому від шкоди, завданої тогоріч осінньою повінню. П. у м. Ленінград (нині м. С.-Петербург). Тв.: Михаил Юрьевич Лермонтов. Личность поэта и его произведения. СПб., 1891; Наше недавнее прошлое. «Вестник Европы», 1896, № 5; История новой русской литературы. СПб, 1897; Н.В.Гоголь: 1829—1842. «Мир Божий», 1902, № 1—4; Из жития Св. Апостола Андрея Первозванного. «Тропинка», 1907, № 2—3; Старинные портреты. СПб., 1907; Отчет о деятельности Отделения русского языка и словесности за 1910 год. СПб., 1910; Отчет о деятельности Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук за 1911 год. СПб., 1911; Котляревский [автобиография и список трудов]. В кн.: Императорская Академия наук: 1889—1914, т. 3. Пг., 1915; Литературные направления Александровской эпохи. Пг., 1917; Народ и высшие культурные ценности. Пг., 1917; Наше недавнее прошлое в истолковании художников слова. Пб. [Пг.], 1919; Девятнадцатый век. Пб. [Пг.], 1921; Пушкин как историческая личность. Берлин, 1925. Літ.: Королицкий М.С. Н.А. Котляревский: Из личных воспоминаний. Л., 1925; Памяти Нестора Александровича Котляревского: 1863—1925. Л., 1926; Розанов М.Н. Нестор Александрович Котляревский. В кн.: Известия АН СССР. Отдел русского языка и словесности, т. 20. Л., 1926. Кони А.Ф. Собрание сочинений, т. 7. М., 1969; Яковлев Н.В. Из воспоминаний о Пушкинском Доме. «Звезда», 1969, № 8; Вандалковская М.Г. История изучения русского революционного движения середины XIX века. 1890—1917 гг. М., 1982; Баскаков В.Н. Пушкинский Дом. Л., 1988; Зыкова Г.В., Белодубровский Е.Б. Котляревский Нестор Александрович. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 3. М., 1994. П.Г.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Котляревський Нестор Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
